Починаючи з 2014 року кількість воєнної літератури на полицях українських книгарень стала захмарною! Хтось вдається до документалістики, старанно вибудовуючи хронологію подій, послуговуючись іменами реальних людей та транслюючи все, що відбувалось насправді. Хтось навпаки – вимальовує сюжети, підглянуті в новинах і рясно перемежовує їх власною уявою: відтак маємо не лише героїчно-батальні сцени, а й мелодраматичне «мило». Натомість Влад Сорд, який сам чотири роки пробув на фронті, описав усе те «інше» життя, в реальних барвах. І вже не так важливо, чи ці історії взяті з життя, чи усього лиш вигадка, чи всі персонажі реальні, а чи лиш частина з них, - у будь-якому разі, не вірити в них неможливо. Як зазначає Євген Лір: «Замість того, щоб повільно пояснювати правила свого світу, Сорд видає читачеві бронежилет із шоломом й наказує рушати за ним».

«Безодня» - це не зовсім та історія про війну, яку ми звикли бачити на сторінках воєнних романів. Тут немає солодко-нудотних історій про всемогутніх і непереможних героїв, які щосторінки опиняються на волосинку від смерті, дивом вивертаються від убивчої кулі й, зрештою, перемагають ворога. Натомість – гірка правда. Брудна, груба, огидна. Але чесна. Про людей, які живуть на війні та живуть війною. Людей, яким війною позакладало вуха та перебило дихання. Людей, які бачать війну, навіть заплющивши очі. Людей, які захворіли війною. Чи не забагато слова війна? Для нас, напевно, забагато, але точно не для них.

9 історій, які переносять читача в зону бойових дій і розкривають перед ним зовсім інший світ – світ «по той бік барикад». Неможливо не зануритися в ту атмосферу, оскільки інтер`єри,  екстер`єри та пейзажі наскільки точні й детальні, що здається, ніби насправді це ти сам ідеш окопом із автоматом у руці: «Збитий із дерев’яних колод квадрат, обкладений випатраними мішками з піском та всохлим гілляччям. 

Одна широка бійниця, вхід завішено старим брезентовим плащем, родом ще з СРСР. На дебелій арматурині висить брудний і пошматований кулями синьо-жовтий прапор… І такі бойові пости — всюди, вони виросли з обох боків по всьому Донбасу, як гриби-дощовики, от тільки такі гриби ростуть лише після залізних дощів». Деякі картини видаються настільки шокуючими та жорстокими, що час від часу хочеться закрити книгу й жбурнути її подалі, але якась невідома сила змушує читати ще й ще, ковтати сторінки одну за одною, ковтати їх разом із сльозами й не зупинятися. Мова також змушує повірити в реальність прочитаного. Вона наскільки жива, чесна, щедро приправлена гострим матом, що інколи здається, ніби звучить десь поруч, а не вкарбована в папір. 

Усіх бійців автор зобразив контрастними. Хоча в них на всіх одна мета, проте в кожного різний характер, відмінні звички й навіть ставлення до війни. Когось лякають висохлі кістки, а хтось збирає розкидані по території кінцівки, хтось готовий підставити себе під кулі, а дехто боягузливо ховає носа за чиюсь спину, але, тим не менш, усі вони стають рів(д)ними, щойно чується свист снаряду. Здавалося б, це люди, які бачили сотні вбивств, калюжі крові й пошматовані тіла, та їх почуття не зашкарубіли – вони здатні любити, співчувати, переживати за тих, хто поруч. Навіть їхні жарти на кшталт «10 кілограм Кузьміча», які, на перший погляд, просто неприпустимі та вкрай жорстокі для цивільних людей, не здаються такими. 

Влад настільки майстерно виписав усі, навіть незначні, моменти, що, здається, в кожному з них криється істина. До прикладу, лише в одній ситуації відобразилась уся сутність «брудної» боротьби: проросійські жителі Донбасу ще з пелюшок «годують» дітей ненавистю до України. Відтак Лєночка щодня їздить на велосипеді, дзенькає у дзвіночок, спілкується з «харошими фашистамі», приймає від них харчі й дуже привітно махає їм (насправді) кривавими руками. Те ж саме можна сказати про «симптоми» війни – марева, галюцинації, флешбеки, які повертають подумки хлопців у минувші бої, а то й «воскрешають» мертвих бійців. 

Перед тобою - «Безодня». У її темній пащеці – Вона, і люди, які з нею на «ти». У твоїх руках – понад 190 сторінок війни. Без героїзму, ідеалізацій і псевдопатріотизму. Ти можеш не боятись кривавих картин і батальних сцен. Можливо, захочеш прочитати цю книгу із цікавості. Але нізащо не розгортай її, якщо не готовий до правди.