Жорстка позиція УНА-УНСО щодо книги Сергія Германа «Інге»  виникла неспроста, і не тому що УНА і сам грішить  творчістю, згадати хоча б книгу сотника Бобровича про грузинські події. Сергій Герман  швидше за все свідомо сипонув солі в українську рану, актуалізувавши історію провідника ОУН Степана Бандеру через нібито цілком ліричну історію вбивці Бандери Богдана Сташинського.  Дозволю собі зацитувати позицію   УНА-УНСО  щодо цієї книги, власне задля пошуку істини - що це, свідома провокація чи попередження сучасникові про майбутні національні сценарії?

УНА-УНСО висловилась так: «Бандера є Бандера, Сташинський є Сташинський, а Герман залишиться Германом!»

Книга Сергія Германа «Інге» про історію відносин вбивці провідника українських націоналістів Степана Бандери  Богдана Сташинського із німецькою жінкою Інге закладає небезпечну тенденцію - в час, коли історія життя самого Провідника ще недостатньо описана в художній літературі, тут же паралельним курсом  формується культ зрадництва. Сергій  Герман цією книгою створює привабливий образ зрадника - читачеві не  пропонується два українських шляхи - шлях Бандери і шлях Сташинського, а сам лише шлях Сташинського . Тож акцентуючи на шляху Сташинського, автор пробує програмувати  свого читача саме на перевагу шляху Сташинського перед шляхом Бандери, що фактично працює на ворожий українській перспективі   світогляд. Історія нікчемного  життя Сташинського і його служіння окупаційному режимові  КПРС в Україні заслуговує не талановитої ліричної прози, а жорстких публіцистичних пасажів. Справжню націю можна виховати не на прикладі життя її зрадників, а на прикладі життя її справжніх героїв. І це не лише справа життя окремого літератора, це справа цілого покоління. Національний проект має будуватися на справжніх оцінках національної історії, на висвітленні подвигу справжніх національних провідників, а не ганебних колаборантів і зрадників. Книга Сергія Германа «Інге» заслуговує ритуального спалення заради відстоювання об´єктивної  національної системи  цінностей. Лише  написанням талановитої книги про історію життя Провідника Степана Бандери Сергій Герман може  спокутувати  власну провокацію супроти Нації.  Бандера є Бандера, Сташинський є Сташинський, а Герман залишиться Германом!

Можна багато згадувати ленінську «партійну організацію і партійну літературу», але ситуація вибору перед українцями не те що спрощується  перед українцями, вона з часом лише нагнітається, і такими книгами також. Герман не пише про минулі події, це дуже прочитується в тексті - він пише настільки про сучасне, що аж хочеться говорити про те, що історія стосунків Сташинського і його Інге, це ледь не історія стосунків самого Сергія Германа і його дружини.  Але провокативність ситуації ще й в тому, що - автор співробітник СБУ, і звернення до історії вбивства Бандери через постать Сташинського може переносити ще й певні акценти на суспільну місію української спецслужби - книга ніби акцентує - спадкоємці Сташинського  здатні на лірику, спадкоємці Бандери і сам Провідник так і залишаються в тіні. І в політичній тіні, і в літературній тіні. То ж з кого Сергій Герман написав Богдана Сташинського? Чи вся споруда на Володимирській сповнена  нинішніх Сташинських , котрим Україна - це лише верстат для заробітків, а не Вітчизна , котру потрібно боронити?

Здається,«Інге» Сергія Германа повинна читатися поміж рядків, як колись читали газету «Правда»,  бо ця книга - точно не читання для насолоди. Це книга замовчаної боротьби, книга ,котру багатьом не вчитавшись у підтекст просто захочеться спалити. Бо здається основне її завдання - ще раз нагадати  про унікальну любов  і повагу українців до ворогів нації і зневагу до власних героїв, чи просто нерозуміння власних героїв.  То чого ми хочемо від простого українця, коли навіть український креативний клас  завис десь у міжчассі.