Десятка виглядає таким чином:

1.  Симона Вілар ≈1 000 000*

2.  Андрій Курков ≈ 500 000

3.  Всеволод Нестайко ≈ 300 000

4.  Марина і Сергій Дяченки ≈ 300 000

5.  Марія Матіос ≈ 300 000

6.  Лада Лузіна ≈ 250 000

7.  Люко Дашвар ≈ 200 000

8.  Андрій Кокотюха ≈ 200 000

9.  Оксана Забужко ≈ 130 000

10. Юрій Винничук ≈ 100 000

* проданих примірників

 

Як зазначає редакція, при складанні рейтингу було враховано тиражі, продані не раніше 1992 року, тобто лише ті, що були видані за часів незалежної України і виключно на її території. Переклади до уваги не брали. Враховували продану кількість саме паперових книжок, а не електронних чи аудіоверсій. Також рейтинг обмежився авторами, які живуть і творять в Україніі відомі перш за все своїми художніми творами. Не включали до цього переліку і держзамовлення.

Із запитом про видані та продані тиражі творів найпопулярніших авторів «Главред» звернувся до низки провідних видавництв України –«А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Фоліо», «Факт», «Нора-Друк», «Піраміда», «Навчальна книга –Богдан», «Теза», «Клуб Сімейного Дозвілля», «Грані-Т», «Школа», «Кальварія», «Країна мрій», «Зелений пес».

Проте не всі видавництва відгукнулися на таку ініціативу. В Україні не поширена система виплати авторам роялті, а тому немає культури і практики відкритого відстеження кількості проданих примірників. Багато видавництв і досі тримають цю інформацію під грифом «Комерційна таємниця», неохоче надаючи її ЗМІ і взагалі не афішуючи цифри свого продажу.

Деякі видавництва одразу попередили, що участі в рейтингу не братимуть й ані виданих, ані проданих тиражів не озвучуватимуть. Зокрема, серед них опинилось і видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», яке зайвої реклами не потребує, адже давно є добре знаним та пізнаваним, й інформацією про тиражі ділиться неохоче. Так і не надійшло жодної відповіді від «Кальварії», «Зеленого пса» та «Навчальної книги – Богдан». Натомість «Фоліо» та «Країна мрій» назвали своїх найпопулярніших авторів, опустивши конкретні дані щодо тиражів.

І лише незначна частина українських видавництв надала всю необхідну інформацію, включаючи продану кількість кожної окремої книжки. Це, зокрема, «Клуб Сімейного Дозвілля», «Піраміда», «Факт», «Нора-Друк».

Дехто з видавців пояснює бажання приховати дані про тиражі питанням іміджу – мовляв, видали 10 тисяч, а продали 500 примірників – хто захоче цим хвалитися? Інші ж говорять, що такі дані можна розкривати лише за згоди автора.

Таким чином, отримавши від видавців неповну інформацію, «Главред» звернувся безпосередньо до авторів, аби скласти хоча б приблизне уявлення про тиражі проданих книжок конкретних письменників.

Отже, в основі рейтингу – дані про тиражі проданих книжок, які було надано і видавництвами, й авторами. 

Результат рейтингу виявився доволі цікавим. До десятки увійшли три суто російськомовні автори, один творчий тандем, три автори, що пишуть під творчими псевдонімами, авторка класичних жіночих романів та один дитячий письменник…

Так само можна зауважити, що, окрім Юрія Винничука, в Україні є й інші письменники-«стотисячники», – багато хто у своїх продажах підійшов впритул до цієї позначки, а то й переступив її. Проте, на жаль, не вдалось отримати більш конкретної ін­формації від видавництв або авторів ,щоб внести імена цих письменників до ТОП-10. Можна лише зазначити, що стабільно продаються книги Юрія Андруховича, Любка Дереша, Ірени Карпи, Ірен Роздобудько та інших нині популярних письменників.

 

1. Симона Вілар

На сьогодні є найуспішнішою письменницею в Україні. Багатьом читачам це прізвище не знайоме, проте прихильники історично-пригодницьких, жіночих романів та історичного фентезі люблять і охоче купують книги Вілар. Про це, зокрема, свідчить і сукупна кількість проданих в Україні її книжок – майже один мільйон.

Симона Вілар – псевдонім харківської письменниці Наталі Гавриленко. Пише російською мовою і є популярною не лише на батьківщині, а й у сусідній Росії. Працює в жанрі історично-пригодницьких романів, головними героїнями яких є сильні жінки. Основною читацькою аудиторією літератора є жінки, хоча, за словами автора, її книги читають і чоловіки, бо це не просто любовні романи, а цілі історичні саги.

Продано в Україні:

933 тисячі примірників

Кількість виданих книг:

17

Літературні нагороди:

премія «Фіолетовий кристал-2009» за роман «Светорада Медовая», премія за книгу «Ведьма княгини» – «БАСТ-2010», яку присуджують за історичну фантастику. 

 

Найвідоміші твори:

Сага про Емму Пташку і вікінга Ролло, трилогія «Ведьма», трилогія «Светорада», книги серії «Анна Невиль».

 

Володимир Панченко, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор філологічних наук, головний редактор інтернет-видання «ЛітАкцент»:

Питання про фактори комерційного успіху –  це питання з категорії вічних. Комерційних успіх – це своєрідна характеристика суспільства, це характеристика читача, може, ще більшою мірою, ніж книжки й автора. Отакий стан суспільства, стан його естетичних запитів. Але в цьому є такі чинники, які потребують коментування й аналізу, – чому ці запити існують, чому вони активні і чому забезпечують майже мільйонний тираж, у даному випадку – Симони Вілар.

Я думаю, що її французьке псевдо зовсім не відіграє ролі у питанні продажів книжок, тут є більш важливі, жанрові й стильові прикмети. Оскільки йдеться про жіночу прозу, про любовний роман, то мелодраматизм від самого початку приречений на успіх.

 

Симона Вілар: «Справді гарно і глибоко написаний жінкою роман – рідкість»

 

Чим ви можете пояснити успіх своїх книг?

Стараюсь добре писати. Поважаю свого читача, хочу, щоб люди не тільки захоплювалися сюжетом, але й завжди щось виносили з моїх книг. Ну і, як кажуть, талант у землю не зариєш.

Як ви думаєте, чому «жіночий роман» такий популярний сьогодні у всьому світі?

Відповідей може бути кілька. Скажімо, сучасним жінкам бракує романтики, їм хочеться, мріяти, зачаровуватись. І жіночий роман дає їм таку можливість.

Можна сказати, що цей жанр був популярнимзавжди. Просто ми суворо дивимося на сучасність і забуваємо, що легенда про Трістана та Ізольду з’явилась у далекому Середньовіччі, роман мадам де Лафайєт «Принцеса Клевська» з його любовним трикутником зачарував читачів ще у XVII столітті, і це вже не кажучи про класику жанру в романах Джейн Остін, Жорж Санд або сестер Бронте.

Можливо, річ ще й у тім, що жінки є більш активними покупцями, ніж чоловіки.

Наскільки на продаж ваших книг впливає іноземне ім’я на обкладинці – Симона Вілар?

Коли я тільки починала видавати свої книги 1994 року – в нашій країні спостерігався бум на твори іноземних авторів. Потрібна була літературна містифікація, ім’я автора із західним звучанням, тим більше що події мого першого роману відбувались в Англії в XV столітті. Ось тоді-то і з’явився псевдонім Симона Вілар. Пізніше я спробувала писати під своїм дівочим прізвищем – Наталія Образцова, і роман розійшовся нормальним тиражем. Інша справа, що читачі вже шукали вподобані ними романи Симони Вілар, тож була комерційна доцільність продовжувати працювати як Симона Вілар. Отже, справа не в іноземному звучанні імені автора, а в змісті книжок.

Як ви опишете портрет свого читача – людину, яка купує ваші книги?

Здебільшого це інтелігентні жінки за 30, але є й зовсім молоді дівчата. Є чоловіки, але їх менше, приблизне співвідношення:70% жінок до 30% чоловіків. Але, звісно, це люди, які захоплюються історією, оскільки основа моїх книжок – усе-таки реальні історичні події.

Як ви думаєте, чому в літературних колах часто відчувається певним чином зневажливе ставлення до жіночого роману?

Ми живемо в країні зі сталими патріархальними традиціями, і голос чоловіка – домінуючий. Але, з іншого боку, жіночі романи й справді часто грішать примітивізмом – непереконливі психологічні образи, неглибоко вивчений матеріал, надуманість сюжету. Також через популярність цього жанру книжки йдуть потоком – і через це знижується якість. Справді гарно і глибоко написаний жінкою роман – рідкість. І радість. Оскільки такі книги здебільшого кращі в емоційному плані, більш м’які і навіть у чомусь більш вишукані.

Що ви вкладаєте в поняття «сильна жінка», виписуючи своїх героїнь?

Цікава особистість, сильна навіть у слабкості, яка підніметься й піде далі, які б труднощі її не спіткали. Взагалі поважаю жінок за їхнє вміння гнутися, але не ламатися. Вони дуже сильні і творчі.

Яких сучасних українських авторів ви читаєте? Що з їхньої творчості вам сподобалось останнім часом?

Із подачі дочки прочитала Любка Дереша і за відгуками друзів ознайомилася з творчістю Люко Дешвар. Обидва автори приваблюють своєю сучасною українською мовою, вмінням динамічно і гарно писати. Дуже подобається творчість моїх харківських земляків Олега Ладиженського і Дмитра Громова – авторів, які працюють у жанрі філософського фентезі під псевдонімом Г. Л. Олді. Ще мені подобається творчість Андрія Чернецова (теж земляк). Нещодавно відкрила для себе автора, що видає свої твори в одному видавництві зі мною,  – Олександру Девіль. Вона, як і я, пише на історичні теми. Цікаві також трилери Сергія Пономаренка та Андрія і Світлани Клімових. Ще мені подобається фантастика Олександра Зорича і Марини та Сергія Дяченків.

 

2. Андрій Курков

Один із небагатьох письменників, який живе виключно на гонорари від своїх книжок. Його твори активно друкуються за кордоном. Пише російською мовою. Один із найпопулярніших українських авторів. Тільки його найвідомішу книгу «Пикник на льду» було продано 150-тисячним тиражем.

Твори літератора вивчають студенти у Сорбонні, в Мюнхенськомууніверситеті та в деяких університетах США. Має літературних агентів у Швейцарії, які і займаються просуванням його книжок за кордоном. Від грантів та стипендій відмовляється – нецікаво.

 

Продано в Україні:
близько 500 тисяч примірників

Кількість виданих книг:

17 книг для дорослої аудиторії, 7 книг для дітей, за кіносценаріями письменника знято понад 20 фільмів (із них 4 – повнометражні, 2 – телевізійні, 3 – документальні, всі інші – короткометражні).

 

Літературні нагороди:

Книгу «Последняя любовь президента» 2008 року було включено у довгий список ірландської літературної премії IMPAC – найбільшої нагороди, яку присуджують за окремий прозовий твір. Того самого року роман Куркова «Ночной молочник» увійшов до списку російської літературної премії «Національний бестселер».

 

Найвідоміші твори:
«Пикник на льду», «Ночной молочник», «Последняя любовь президента», «Садовник из Очакова», «Закон улитки», «Приключения Чепухоносиков».

 

Костянтин Родик, президент Всеукраїнського рейтингу «Книга року»:

Головний секрет успіху Андрія Куркова – це час і наполегливість автора. Звичайно, Андрій витратив багато часу на власну промоцію, і можна подивитися на це з точки зору читачів як на втрату одного чи двох романів. Адже час було використано на інше – він робив ту роботу, яку зазвичай роблять цивілізовані видавці. Зате зараз він – пізнаваний і затребуваний автор.

Крім того, регулярність його виходу на ринок сприяє популярності письменника. На мою думку, Курков, коли пише свої твори, думає про читача, намагається забезпечити йому комфортне читання. Він відходить від авторських рефлексій і весь сюжет вибудовуєна погляд і збоку, такому собі кінематографічному погляді. Крім того, жанр, у якому пише Андрій, – це такий собі короткий роман. Короткий порівняно з Деном Брауном або Стівеном Кінгом, які пишуть свої романи у межах 1000 сторінок, а Курков – у межах 400. Це також відповідає очікуванням масового читача, якого лякають великі обсяги.

 

3. Всеволод Нестайко

На дитячих книгах Всеволода Нестайка виросло не одне покоління. Писати для дітей він почав ще 1954-го. А цього року вийшла його найсвіжіша книга – «Дивовижні пригоди незвичайної принцеси». За 56 років, упродовж яких письменник творить для дітей, ним написано понад 30 книжок: повістей, романів, збірок оповідань тощо. Його твори видано 20 мовами. Сукупний тираж усіх його книг – понад два мільйони примірників.

 

Продано в Україні:

близько 300 тисяч примірників

 

Кількість виданих книг:

понад 30

 

Літературні нагороди:

лауреат літературної премії імені Лесі Українки (за повість-казку «Незвичайні пригоди в Лісовій школі»), премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків»), премії імені Олександра Копиленка (за казку «Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя»). 1979 року трилогію «Тореадори з Васюківки» внесено до Особливого почесного списку Г.Х. Андерсена як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.

 

Найвідоміші твори:

«Тореадори з Васюківки», «Дивовижні пригоди у Лісовій школі», «В країні сонячних зайчиків», «Чарівні окуляри», «Неймовірні детективи», «Одиниця з обманом».

 

 

Наталя Марченко, старший науковий співробітник Інституту біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, книгознавець, критик:

Cлід зауважити, що незмінної популярності у читачів зажили далеко не всі твори Всеволода Нестайка, – «на слуху» здебільшого трилогія про Сонячних Зайчиків, «Тореадори…» та казковий серіал про Лісову школу. Гадаю, це пов’язано з тим, що саме в них Нестайко неухильно дотримується винайденої та вивіреної роками письменницької практики своєї «фірмової рецептури» творення тексту для дітей. Доволі умовно її можна звести до трьох «Д»: добросердечність, динаміка, дидактика.

Перше реалізується як «усміхнена» світоглядна позиція автора: його герої мають «легку» вдачу, а тексти рясніють гумористичними епізодами, пересипані кумедними смаковитими словами та ніколине закінчуються трагічно навіть для негативних персонажів.

Друге виявляється в стрімкому розгортанні сюжету, переважанні діалогічного тексту над оповідним ів знач­ній кількості «чуттєво впізнаваних» для дитини описів, що разом дає змогу читачеві буквально «проживати», «бачити» твори Нестайка. Будь-який його знаний текст легко переповісти чи інсценізувати.

Та головне, як на мене, те, що Всеволод Нестайко щиро любить, розуміє й оспівує не винятки («героїв»), а «більшість», таких, як усі – типових. Але розповідає про них у той момент і в тих ситуаціях, коли «звичайні» стають «справжніми», коли маленький герой робить свій маленький, але власний вибір.

 

4. Марина іСергій Дяченки

 

Марина і Сергій Дяченки – подружжя.Кажуть, що немає окремих письменників – Марина Дяченко і Сергій Дяченко, вони – співавтори. Пишуть російською мовою, у жанрі фантастики. Мають у своєму доробку і твори для дітей.

Їхні книжки активно видають (сукупний наклад перевищив мільйон примірників), перекладають українською, польською та англійською мовами.

Марина і Сергій – члени Спілок письменників України та Російської Федерації. До того, як присвяти себе письменництву, Сергій був лікарем, а Марина – актрисою театру і кіно, телеведучою.

 

Продано в Україні:

близько 300 тисяч примірників

 

Кількість виданих книг:
близько 15 романів, понад 60 оповідань і повістей

 

Літературні нагороди:
лауреати близько 50 літературних премій, як то: «Аеліта», «АВС-премія», «Інтерпрескон», «Сигма-Ф», «Кадуцей», «Бронзовий равлик», «Меморіальна премія Кіра Буличова», «SFINKS» та багатьох інших. У 2005 році на європейській конференції фантастів «Єврокон» у Глазго Марину і Сергія визнано найкращими письменниками-фантастами Європи.

 

Найвідоміші твори: «Дика енергія. Лана», «Відьмин вік», «Армагед-дім», «Vita Nostra», «Цифровий, чи Brevis est», «Ритуал», «Габріель і сталевий лісоруб».

 

Дмитро Капранов, видавець, письменник, публіцист:

Сергій і Марина Дяченки дужеточно знають свою читацьку аудиторію і дуже точно з нею працюють. Вони не займаються самовисловлюванням, а творчо працюють на читача. І він їм постійно віддячує купівлею їхніх книжок і популярністю.

Вони пишуть дитячі книжки. Це як із Гаррі Поттером, якого всі читають. Тут так само: змінив обкладинку з дитячої на дорослу, а суть залишилась та сама. Вони пишуть дорослі книжки, в яких збереглися дитячі порухи. Вони підходять до підліткової психології і з дитячого, і з дорослого боку. Їхній читач – це читач із підлітковою психологієюі підлітковим світосприйняттям. Головне в їхній популярності – не текст, не жанр, а саме читач. Вони знають свого читача і атакують його.

 

5. Марія Матіос

Родом із Буковини, відголос малої батьківщини чітко простежується у її творах. Перші вірші опублікувала в 15 років. 1992-го дебютувала у журналі «Київ» з новелою «Юр´яна і Довгопол». А вже 2005 року отримала Шевченківську премію за роман «Солодка Даруся». Марію Матіос називаютьоднією з найбільш плідних українських письменниць –
її книги виходять регулярно і так само регулярно отримують нагороди та премії.

Наскрізною темою творів Марії Матіос є доля жінки, жіноча історія, проте не без історичного контексту. Письменниця експериментує з жанрами – з-під її пера виходять то психологічна драма, то кулінарна книга, то поетична збірка або еротичний роман.

За мотивами «Солодкої Дарусі» та «Нації» поставлено дві театральні вистави.

 

Продано в Україні:

близько 300 тисяч примірників

 

Кількість виданих книг:

15 прозових творів, 6 поетичних збірок

 

Літературні нагороди:

2004 року книга «Солодка Даруся» перемогла в конкурсі «Книжка року»,

2005-го Марія Матіос – лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка за роман «Солодка Даруся»,

2007 року – Гран-прі та перше місце конкурсу «Коронація слова-2007» за роман «Майже ніколи не навпаки»,

2008-го книга «Москалиця; Мама Мариця – дружина Христофора Колумба» стала переможцем конкурсу «Книжка року».

 

Найвідоміші твори: «Солодка Даруся», «Щоденник страченої», «Нація», «Майже ніколи не навпаки», «Москалиця; Мама Мариця – дружина Христофора Колумба».

 

Дмитро Дроздовський, літературний критик, редактор відділу критики журналу світової літератури «Всесвіт»

У популярності творчості Марії Матіос є дві складові. Перша – те, що вона прокладає зв’язкиз українською літературою кінця XIX – початку XX ст., охоплює Буковинський регіон. Це, скажімо, традиція Василя Стефаника – з одного боку. А з другого – це зв’язки з найяскравішими представниками шістдесятництва, прозою Григорія Тютюнника. У такий спосіб Матіос орієнтується на дуже високі естетичні, художні зразки чи то сучасної української прози, чи то української прози зламу століть.

Друга складова – те, що вона не боїться бути сміливою. Якщо взяти її останній роман «Вирвані сторінки з автобіографії», то, з одного боку, вона оголює письменницьку сутність, душу, жіночу душу, а з другого – часом показує дуже страшні соціогуманітарні, соціокультурні катастрофи, називаючи імена, прізвища, дати, описуючи зустрічі з цікавими людьми, які нині є фактично провідними спікерами в українській політиці, але наголошуючи, що є дуже багато проблем, непорозумінь стосовно України, українського, стосовно розвитку нашої гуманітарної політики та літератури.

 

6. Лада Лузіна

Одна з найвідоміших російськомовних письменниць в Україні. У минулому скандальна журналістка газети «Бульвар», авторка понад 500 статей. Сьогодні – автор 8 книг, зокрема, й автобіографічних. За її творами «Мой принц» та «Маша и море» знято художні фільми. Лузіна пише прозу для жінок, містику, автобіографічні книги, присвячені рокам роботи скандальною журналісткою, а також – власному життєвому досвіду в різних питаннях, як-то у випадку з книгою «Замуж в 30 лет».

 

Продано в Україні:
близько 250 тисяч примірників

 

Кількість виданих книг:

8

 

Літературні нагороди:

2004 року отримала «Золотий Фенікс» у номінації «Краща письменниця року», її цикл «Киевские ведьмы» став фіналістом національної російської премії «Книга року».

 

Найвідоміші твори:

«Я – ведьма!», «МояЛолита», «Как я была скандальной журналисткой», «Замуж в 30 лет!», книги ізсерії «Киевские ведьмы».

 

Андрій Курков, письменник:

По-перше, читацька аудиторія Лади Лузіної – дівчата й молоді жінки, які ще не вийшли з дівчачої психології, схильні до романтизму і містики, тобто це активний читацький сегмент. Таких читачок в Україні чимало. По-друге, пише вона синтаксично просто, тому секрет її популярності не в стилістиці, а в сюжеті. Легко, зрозуміло, просто – це стиль автора.

Також варто звернути увагу на теми, які обігрує Лада. У кожній країні є свій співець теми магії, ворожінь, відь­мацтва. У Литві це Юрга Іванаускайте. Вона стала культовою письменницею завдяки таким книжкам. У кожній національній літературі є ніші для подібних творів, і в нас Лада Лузіна займає головну позицію у цій ніші. Крім того, її популярності сприяє регулярний вихід книжок і те, що вони фактично пов’язані між собою – кожна нова пов’язана з попередньою.

 

7. Люко Дашвар

Це псевдонім української журналістки і сценаристки Ірини Чернової. В літературу вона прийшла не так давно – свій перший роман написала 2006 року, і вже 2007-го цей твір отримав премію на конкурсі «Коронації слова». Відтак щороку виходить її новий роман, який одразу набуває розголосу і стає бестселером. Книги Люко Дашвар – про кохання. А ще – про село. Її твори називають кінематографічними, що й не дивно, бо ж авторка набила руку на написанні кіносценаріїв.

 

Продано в Україні:

183 тисячі примірників

 

Кількість виданих книг:

4

 

Літературні нагороди: 

Дебютний роман «Село не люди» було відзначено другою премією «Коронація слова-2007», а другий роман «Молоко з кров´ю» – премією «Коронація слова-2008». «Молоко з кров´ю» також переміг у конкурсі «Книга року Бі-Бі-Сі-2008». 2009 року третя книжка авторки «Рай. Центр» отримала диплом «Вибір видавців» на конкурсі «Коронація слова-2009».

 

Найвідоміші твори:

«Село не люди», «Молоко зкров’ю», «Рай. Центр», «Мати все»

 

Олег Коцарєв, письменник, критик, журналіст:

По-перше, книги Люко Дашвар – це підкреслено сюжетна проза, що виділяє її з-поміж книжок, серед яких вона зазвичай і продається. У книгарнях її так чи інакше продають неподалік так званої елітарної літератури, експериментальної, всілякого постмодернізму, самі ж твори Дашвар належать більше до масової, популярної літератури. Їх сюжети дуже близькі пересічній людині. Скажімо, у книзі «Рай.Центр» піднято злободенні теми, описано життя людей, які переїжджають з одного міста до іншого або із села до міста на навчання, відносини між великими центрами та провінцією, так званих мажорів, організовану злочинність тощо.

По-друге, звісно, на популярність книжок Дашвар вплинуло й те, що вона отримувала різні нагороди від конкурсів – приміром, «Коронація слова» і «Книжка року Бі-Бі-Сі».Також однією з причин прихильності читачів є використання у творах письменниці історичних фактів та подій. Скажімо, як у «Рай. Центрі». Книги з історичним присмаком користуються попитом стабільно.

 

8. Андрій Кокотюха

Автор стверджує, що перший свій художній твір написав у сім років. Відтоді продовжував писати, мріяв стати бібліотекарем. Перш ніж професійно зайнятися письменництвом та журналістикою, встиг попрацювати складачем меблів та малярем на будівництві. Закінчив факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Андрій Кокотюха відомий перш за все як автор детективів, у тому числі й для дітей. Окрім детективів, у його творчому доробку є біографічні книги про політиків, зокрема про Юлію Тимошенко та Юрія Луценка, а також кілька пізнавальних та документальних проектів.

 

Продано в Україні:

близько 200 тисяч примірників.

 

Кількість виданих книг:

понад 30.

 

Літературні нагороди:

перша і друга премії конкурсу «Коронація слова-2006», третя премія конкурсу «Коронація слова-2007» у номінації «Кіносценарії».

 

Найвідоміші твори:

«Феномен Доктора Хауса», «Юля. Второе дыхание», «Чужі скелети»,«Язиката Хвеська», «Таємниця козацького скарбу» (дитяча), «Аномальна зона», «Евгений Кушнарев. Под прицелом», «Юрій Луценко. Польовий командир».

 

Ірина Славінська, літературний оглядач видання «Українська Правда. Життя», викладач кафедри теорії та історії світової літератури Київського національного лінгвістичного університету:

Феномен популярності Андрія Кокотюхи полягає у його унікальній працездатності. Якщо вірити його інтерв´ю, щодня письменник багато і сумлінно працює. Важливо, що він не тільки пише тексти, але й дуже багато читає – говорив, що близько 100 сторінок на день. А ще Андрій Кокотюха працює в різних жанрах: займається не лише літературою, але й кіносценаріями. Також на користь пізнаваності його прізвища працює активна публіцистичнад іяльність літератора, який веде колонки, пише статті та активно дає коментарі. За останні півроку в коментарях Кокотюхи з’явилася родзинка – він дедалі частіше говорить про політику, особливо – про уряд.

 

9. Оксана Забужко

Твори письменниці активно видають за кордоном. Вона входить до когорти нечисленних українських письменників, які живуть виключно з гонорарів за свої книги, здебільшого – за іноземні видання. Її твори перекладено 16 мовами, і їх сумарний тираж перевищує 500 тисяч примірників. Водночас в Україні наклад книжок Забужко є значно скромнішим – близько 130 тисяч.

Її «Польові дослідження з українського сексу» та «Калинову сопілку» було інсценізовано, а «Хроніки від Фортінбраса» – екранізовано. Свіжа книга авторки «Музей покинутих секретів» має шалений попит у читачів.

 

Продано в Україні:

близько 130 тисяч примірників

 

Кількість виданих книг:

11 прозових (художні, публі­цис­тич­ні та філософсько-літерату­ро­знавчі) і 6 поетичних збірок

 

Літературні нагороди:

1997 року вірші Оксани Забужко було відзначено Поетичною Премією Global Commitment Foundation. Серед інших її літературних нагород – премії Фонду ім. Гелен Щербань-Лапіка 1996 року, Фундації Ковалевих 1997-го, Фонду Рокфеллера1998-го, Департаменту культури Мюнхена 1999 року, Фундації Ледіґ-Ровольт 2001-го, Департаменту культури м. Ґрац 2002 року та багато інших.

 

Найвідоміші твори: «Польові дослідження з українського сексу», «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій», «Let my peoplego. 15 текстів про українську революцію», «Музей Покинутих Секретів».

 

Ростислав Семків, філолог, культуролог, директор видавництва «Смолоскип», викладач НаУКМА:

Це не масова література. Думаю, є значна категорія читачів, яка не шукає в літературі тих ознак, що означають масовість, тобто яка прагне більше задумуватися над проблемами, які авторка порушує у своїй книжці, а не шукає там легкого, стрімкого, авантюрного сюжету. Особливість книжок Забужко саме в тому, що вона часто це поєднує. Перший її роман – проблемний, феміністичний, а вже в останньому – виплетено чіткі сюжетні лінії. Це, з одного боку, повстанський, авантюрний сюжет, а з другого –  детективний, який стосується вже сучасної частини роману, але, крім цього, там є і багато проблематики. Забужко, на мій погляд, – це той випадок, коли свідомо поєднується динамічний сюжет і поживок для роздумів.

Проблемність вирізняє всі її тексти. Власне, таке поєднанняі визначає її успіх. Якщо говорити про «Музей покинутих секретів», то це наш перший європейського рівня модерністський роман, в якому авторка порушує різні проблеми, розмірковує. На мій погляд, у даному разі буде адекватним порівняння Забужко з Томасом Манном.

 

10. Юрій Винничук

Його називають «літературним бешкетником», адже в низці своїх творів він невимушено і вигадливо пише про секс, як-то в романі «Весняні ігри в осінніх садах». У його творчому доробку є і статті для «Пост-Поступу» про питомо українську ненормативну лексику, які він писав під псевдонімом Юзьо Обсерватор.Також видавництво «Піраміда» в серії «Юрій Винничук презентує» видало антологію українського сороміцького фольклору, зібраного етнографом  Володимиром Гнатюком 1909 року під назвою «Сороміцькі оповідки». Таким чином, Винничук створив образ такого собі бешкетника від літератури. Зараз, за словами письменника, він «пішов із великого сексу», живе в заміському будинку з молодою дружиною, виховує маленького сина, любить готувати і полюбляє поїсти.

Твори Винничука перекладали в Англії, Аргентині, Білорусі, Канаді, Німеччині, Польщі, Сербії, США, Франції, Хорватії, Чехії. За казками письменника знято два мультфільми.

 

Продано в Україні:

понад 100 тисяч примірників

 

Кількість виданих книг:

близько 20

 

Літературні нагороди: 

Роман Винничука «Весняні ігри в осінніх садах» переміг у конкурсі «Книга року Бі-Бі-Сі-2005». Автор отримав нагороду «Книжка року-2009» за переклад роману Богуміла Грабала
«Я обслуговував англійського короля».

 

Найвідоміші твори:

«Весняні ігри в осінніх садах», «Діви ночі», «Ги-ги-и», «Легенди Львова», «Кнайпи Львова», «Таємниці львівської кави», «Груші в тісті».

 

Євген Баран, літературознавець, критик, есеїст:

Юрій Винничук – до міри іронічний, до міри дотепний та однозначно талановитий письменник. Це та постать, яка завжди привертатиме до себе увагу. Одним словом, він уміє вести діалог з молодими – не стає у метрівську позу, вміє пожартувати, розвеселити. Талановитий чоловік, який заслужено має такий читацький інтерес до своїх книжок. Його твори читабельні, і це найголовніше. Вони знаходять свого читача, також викликають певний естетичний чи світоглядний спротив, і це нормально. Те, що вони розширюють межі впливу української літератури, теж варто взяти до уваги.