Це книжка дуже відвертої і глибокої поезії, де перемішано все, з чим і як ми живемо останні роки: разючі зміни, біль, страждання, втрати, війни. До відвертої розмови долучаться поетеса Олена Гусейнова, яка модеруватиме зустріч.

Що керувало авторкою під час написання збірки? У всякої поезії, зізнається Юлія, є потаємний бік, і найчастіше це - страх:  дитячі страхи, страх самотності, страх матері за майбутнє дитини... А найбільшим є страх неминучості змін. «До збірки увійшли тексти, написані протягом 2013-2015 років, у передчутті та під час розгортання складних подій в країні , - каже поетеса. –  Назви розділів збірки «Глина», «Залізо» та «Вогонь» є спробою повернутися до первісного, до того, як усе починалося, переосмислити, ідентифікувати самих себе, відділити справжнє, важливе, від штучного і другорядного. Це створення чоловіків, жінок та дітей заново, коли глина лягає на залізний каркас і запікається у вогні».

«Книги з поетичної серії ВСЛ - це завжди суголосся думок та ідей, -  розповіла заступник головного редактора видавництва Катерина Міхаліцина . - Зокрема у збірці «Чоловіки, жінки і діти», окрім голосу Юлі як автора, звучить голос поетеси Маріанни Кяновської, яка стала автором сильної передмови, голоси творчої майстерні «Аґрафка» (Романи Романишин й Андрія Лесіва), які створили візуальний ряд для збірки. У цій книзі наче відкривається окремий світ, де колір переходить у слово, образ візуальний - в образ поетичний».

Ілюстрації дійсно стали емоційним доповненням до книги. Від першого розділу і до останнього сторінки поступово наливаються червоним, а в кінці збірки повністю стають багряними. Художники розповіли, що «пережили» цю збірку разом з Юлею Мусаковською, рядки віршів самі собою візуалізувалися, трансофрмувалися у зображення: «Після прочитань віршів з розділу «Вогонь» у нас з´явився досить провокативний образ - ембріони з мечами в руках. Коли читаєш рядки: «а наступного сина свого називає гнів, у наплічник йому вкладає уламки миру», - розумієш, що війна вже глибоко всередині нас, навіть діти народжуються з мечами в руках. З іншого боку, всередині нас живе страх: на який бік стане ця дитина? Тому виник образ матері-птахи, син якої надягає маску вовка. Після цього решта образів з’являлися одне за одним», -  розповів Андрій Лесів .