Re: цензії

19.08.2022|Михайло Жайворон
Мертві поети сраму не імуть
05.08.2022|Тетяна Дігай, Тернопіль
Енциклопедична трилогія про Чортків
05.08.2022|Валентина Семеняк, письменниця
Чому? Навіщо? За що?
Режисерка жовтого катарсису
31.07.2022|Людмила Даниленко
«Якщо на селище напали чужі…». Читайте «Чорний хліб» Фоззі
29.07.2022|Ярослав Мотика, скульптор, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка
Можна лише дивуватись, що є такі поети як Ігор Павлюк
20.07.2022|Василь Кузан
Час усвідомити
12.07.2022|Альона Радецька, Хмельницький
«Картка Марії» Олександра Козинця як можливість самопізнання
12.07.2022|Василь Кузан
Епоха Павлюка
21.06.2022|Марина Сушко
Шамани слова
Головна\Події\Інтерв'ю

Події

17.11.2018|21:24|Катерина Туманова

Ігор Павлюк: «Жити я готовий цілу вічність, вмерти я готовий кожну мить»

Якою є доля письменника і поета в наш час? Чому мало хто читає сучасних авторів? Як автор починає писати, як він відчуває поклик до писання і взагалі для чого він пише – про це нам сьогодні розповість доктор соціальних комунікацій, професор кафедри української преси факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка Ігор Павлюк.

- Яка тематика Ваших творів?

- Три теми загалом: кохання, космос, батьківщина. І є твори, які симфонічні – зразу поєднують в собі ці три теми. 

- Яку ідею Ви хочете донести до людей?

– Основне завдання наше в цьому житті і на цій планеті – спасти свою душу, можна по-іншому сказати – стати Богом... частинкою Бога – значить, Богом. І література, і вирощування хліба, і всі інші сфери людської діяльності, вони мають вести і сприяти от цьому власне очищенню, обожествленню душі. І література як сфера духовна, одна з найближчих до релігії сфер... І тому велика відповідальність письменника перед вічністю. Є така притча, дуже ілюстративна, – коли на той світ, у пекло тобто, потрапили бандит і письменник. І бандитові налили смоли до шиї, а письменнику тільки до колін. Але з часом бандитові стало смоли меншати і дійшло до колін, а письменнику більшало, більшало... і вже до шиї дійшло. Ну, він обурився і господарю пекла виявив своє обурення: «Чому так?»А господар пекельний і каже: «Ну, тому що в бандита на тому світі, на землі, звідки він прийшов у пекло, ворогів поменшало, Бог простив йому гріхи, і тому йому смоли відповідно менше вже, а ваші книжки все читають і читають на тому світі». Тобто відповідно і відповідальність того, хто пише, перед вічністю і перед своєю душею набагато більша, ніж в того, хто вирощує хліб, скажімо. 

- Яка цільова аудиторія Ваших віршів і прози, адже Ви пишете прозу? 

- І прозу пишу, і п´єси ставлять мої, тобто я пишу все – як мій дідусь не тільки займався в господарстві, скажімо, пшеницею на експорт, а в нього і сад був гарний, і пасіка була, і картоплю вирощував, і гарбузи – тобто тут уся повна гармонія. Так само і жанри – це форма в літературі, а головне – зміст, формозміст, життєтекст, тобто – як ти зумієш це все інкрустувати в метафору, в афоризм, який – добре відредагований роман. Цільова аудиторія моя... Я, чесно кажучи, й не точно моєї цільової аудиторії. Часом мені здається, що мене не знають, не читають, а часом навпаки, подивовуюся, що є люди, які дуже люблять мої писання. Справа не в кількості, бо в мене точно є читачів зо дванадцять – як дванадцять апостолів у Христа, тут вибачте за таку паралель, які дуже люблять мою творчість. Цього достатньо, щоби при певних умовах мою творчість, ну і мене в тому числі, бо стараюся не розділяти творчість і творця, і мільйони назбираються шанувальників моєї творчості. Тобто, письменник – він як зернина, якщо впаде в благодатний ґрунт, то проростає колоском. Мусить померти, щоби стати колоском. Справжній письменник – він уже після його життя оцінюється. Мені й так пощастило в житті, мене вивчають у школах, є люди, як вже казав, які люблять мою творчість, і достатньо людей, які не люблять ні мене, ні творчість. І це добре. Я ж не кращий, прости Господи, за Христа. Христа, сина Божого, обплювали, обсміяли і розп´яли... Тобто коли в мене з´явилися вороги критичні, спочатку я боляче переживав, а потім зрозумів, що це за-ко-но-мір-но. Якщо я чогось вартий, як будь-яка людина, значить, в мене мусять бути вороги (відкриті, чесні, підлі, різні), яких треба любити, бо вороги штовхають до Бога, до віри в Бога. Це ж основне. Це основний взагалі сенс нашого існування – власне, прийти до віри. А література цьому сприяє. Якщо вона цьому не сприяє, то така література непотрібна, вона тоді шкідлива для вічної людської душі.

- Що Ви приносите в літературу?

– Я не знаю. Так от власне це ж, очевидно, і приношу: любов, страждання, терпіння. Головне – щоби вірили в це, що я пишу. Тобто, мабуть, це не мені судити, це я Вас міг би запитати, якщо би ви прочитали моїх кілька книг, що Ви взяли з них, що я приношу... Нічого більшого, ніж приносять творці релігій, я не можу принести апріорі, якщо взяти за десятьма заповідями, де основна заповідь – любові, творчості і свободи. Але мудрі кажуть, що людина бачить усвіті те, що вона має у своїй душі. Тобто перемога над собою – найважливіша. Я кинув, скажімо, палити люльку, покинув пити спиртні напої, це вже для чоловіка великі перемоги над собою. І, очевидно, це має відбиватись і в моїй творчості, тобто та енергія: хто ми такі у світі, письменники. Трансформатор енергій. Енергія, скажімо, трави – коза їсть траву, ми їмо козу – це така груба енергія. А є енергія тонка, найтонша енергія – молитви, тобто розмова з Творцем. Письменник говорить з людьми. А вищий рівень творчості митця для мене – це молитва, розмова із Богом. І якщо людина невіруюча, їй нема чого йти в літературу, якщо ж людина глибоко віруюча, то вона йде в монастир, їй теж нема чого робити в літературі, бо вже є Біблія чи Коран,священні книги інших релігій... І тут є тоненька межа, мембрана якась духовна, де письменник ще є письменником, тобто ще не готовий йти в монастир, хоча в ідеалі я хотів би бути монахом. А повернутися в село і вирощувати хліб я готовий, якщо мене життя змусить і в мене не буде можливості заробляти на життя наукою, до чого в нашій країні, до речі, і йде, що інтелектуальна праця не в ціні. Сторож, мій сусід, отримує ту саму зарплату, що доктор наук. Це до теми, за що заробляти хліб насущний. Поки що я щаслива людина, тому що заробляю на хліб власне тим... Навіть не заробляю, бо живу в літературі, люблю її поважно, то це, кажуть, не робота вже, а творчість. Тобто поки що я щасливий, але й буду щасливий, якщо буду вирощувати хліб, як мої діди-прадіди. Тобто готовий до всього. От до монастиря я ще не готовий. Хоча... як мене покличе... Я ж учився у військовому училищі, хотів бути генералом... військовим. А коли мене поезія покликала, я покинув все, пройшов Сибір, тайгу, і став поетом. Якщо мене покличе монастир, то не буду слухати нічию думку, бо як там у Книзі Книг: хай буде проклятий той, хто надіється на людей, а не на Всевишнього. Піду. А може, й не покличе. Тоді зостануся й помру письменником. Може, завтра, може, через тридцять років... Це вже великого значення не має, бо знову ж таки, процитую себе: «Жити я готовий цілу вічність, вмерти я готовий кожну мить». Це є ознака духовної зрілості, до якої зараз приходжу. І стараюся тримати цю рівновагу, бо Всесвіт любить рівновагу і ритм, нехай той ритм навіть буде розтягнутий. От у мене улюблена відповідь на питання «як живеш?», коли когось зустрічаєш з друзів чи ще когось, жартома кажу:«Регулярно, але рідко». А в релігійній системі координат мені зараз комфортно. Поки я жив метафізично, тобто тільки в літературі, мені стало некомфортно, тому що світ зараз настільки жорсткий, інтоксикований, війна іде... і загалом у нас конкретно в Україні на кордонах он що робиться, на рубежах наших. Багато моїх близьких людей вже загинули, але ми не на цю тему, хоча література – це все, це рефлексії на це життя-буття, щоби це життя не так, може, покращити, як принаймні не погіршити, а зберегти душевну рівновагу. Коли людина пише, чи молиться, чи співає – то вже великого значення не має. Головне – що вона власне зберігає рівновагу. А я щасливий тим, що перейшов в релігійну систему координат, і тут я вже сильний, бо це називається «Якщо ти з Богом, то хто проти тебе?» Тому от кажу, не боюсь ні похвали, ні критики. Ну, можна сказати, боюсь, бо якщо не боїшся, то ти вже дебіл, а ти перемагаєш страх. Все одно є сорти страху, як сорти снігу – двадцять сортів снігу в чукчів. Так само все наше життя духовне – це боротьба зі страхом, тільки різним сортом страху. Страху за себе, страху смерті (врешті, основний) – це філософське питання. 

- Ви казали про монастир, а як же Ваша сім´я? Як вона буде без Вас?

– Так оце теж один з моментів, які мене стримують. Покидати дружину... Я не впевнений, що вона дасть собі раду в цьому світі без мене, тому що діти в мене вже дорослі, дають собі ради, я вже дідусь. А якщо ти йдеш в монастир, врешті, тут є момент, молишся, чим ти духовно міцніша людина, сильніша, тим діапазон твоєї молитви буде ширший, тобто проста людина, не воцерковлена, молиться тільки за себе, хтось молиться за себе і за своїх ближніх, а справжній монах, він сильна в духовному контексті людина, тому молиться за все людство. Тому можна піти в монастир і більше користі принести своїй родині, Батьківщині, ніж, скажімо, працювати на складі боєприпасів, чи піти на війну, головною роботою зробивши убивство людей. Вчора ми з одним духовним каналом знімали передачу зі мною. Ми досить довго говорили на різні релігійні теми і я для себе зрозумів, бо й коли студентам пояснюю, проговорюючи,важливі теми, то сам їх краще розумію, кажучи з добрим гумором. Отож допетрав. Про війну почали релігійні журналісти мене запитувати, як то страшно... Так, війна – страшно, звичайно, страшно, і чому – війна?..Чому людство реально не помудрішало?.. Напевно, що мало ми молимося як нація і загалом світ. Але тут важливий момент. Люди не можуть убити людської душі. Можуть вбити тільки тіло Така біблійна істина. Тобто війна, як не парадоксально звучить, – це не найстрашніше. Коли люди з людьми воюють, вони не можуть вбити душу, тільки тіло. Душу може знищити тільки сама людина, сама відповідає за те, ну і біс, якщо вона піддасться чорним силам, тоді людина продає свою душу. Через самогубство, чи через повільне самогубство, скажімо, алкоголізм, через порушення основних заповідей духовних вбиває душу, вічність забирає у себе. А убити тіло – ну, це не найстрашніше на планеті. Тому й війна – парадоксально, не найжахливіше, що може бути, хоч, на жаль, вона є. Я її зупинити не можу... Я можу тільки зупинити її в собі. Тобто один спасенний  спасе тисячі. Якщо я духовна людина, Ви підійшли до мене, щось відчули, то я вже Вам чимось допоміг енергетично. 

Якщо ми оприлюднимо інтерв’ю, може, тисяча людей прочитає, може, мільйон прочитає, а тисяча задумається. Як приклад. Для мене завжди були поети прикладом, а коли я перейшов на релігійну систему координат десь п’ять років тому, коли мені було дуже важко, то моїми ідеалами, не скажу – кумирами, бо кажуть «не сотвори собі кумира», були заповіді релігійні християнські, хоча заповіді всіх релігійподібні. Оскільки мої предки були християнами, то і я вже християнин. Хоча поважаю і буддистів, і мусульман, бо це інші стежини до того ж Всевишнього. Ну, але я не можу одночасно йти кількома стежинами, скакати, як зайчик. Таке моє відчуття цього світу. Ну а література – вона допомагає цьому, тому якщо мене покличе в монастир, то я піду туди. І незалежно від сім′ї. І зможу тоді, повторюю, принести більше користі сім′ї і всім, ніж заробляючи шматок хліба для дорослої дитини, хоча в мене діти самостійні, і я дуже радий цьому. Вони працюють ще зі студентських років, тобто не паразити, як буває... І я теж втішений, що в мене такі діти. Хоча не вважаю себе добрим батьком, як творча людина... Кажу, якщо буде серйозний поклик, так само, як я із військового училища йшов в поезію, якщо буде ще вищий, Небом суджений мені шлях піти, – то я піду. Але поки що я не чую такого поклику.

- Які Ваші враження від США і як вони відображаються в Вашій творчості?

– Ну, враження такі адекватні, я там рік працював. Знаю Радянський Союз ще колишній і Росію, проїхав, вчився в Петербурзі, як вчився і працював у Нью-Йорку. Америка дуже подібна в комплексі, як я відчуваю цей світ, до Росії. Там багато є чого любити, так само як і в будь-якого народу, нема поганих народів, нема поганих сімей, є різні люди... і взагалі поганих людей... як в Булгакова Ієшуа казав, що навіть вороги – вони добрі люди, корисні для тебе. Я тепер розумію, чому треба ворогів любити, бо вони приводять до Бога. Тому американський досвід, не ідеалізуючи Америки і не вважаючи її поганою країною, бо маю свій погляд»:туди їхали досить цікаві люди, авантюристи, місцеве населення винищили, як і Росія, – експансивні люди на своїй території, північні народи теж програвали їм у битвах, вмирали від алкоголю і так далі, індіанці фактично в резерваціях живуть. Це якщо політологічно чи природно подивитися, і я не кажу, що це добре чи погано. 

Не треба ідеалізувати і демонізувати ні Америку, ні Росію, бо на відміну від багатьох політиків чи політологів, знаю ці країни, на шкурі своїй відчув, спав у підвалах нью-йоркських і в готелях найкращих, так само і в Росії: жив у забайкальській тайзі, працював із зеками, спілкувався з інтелектуалами російськими, серед них є чудові люди і шляхетні, є різні – так само і в Америці. Я хотів би бути адекватною людиною, адже «нема ні елліна, ні юдея», як для первісної людини, не було кордонів, не було держав, за великим рахунком. Поет – він громадянин Всесвіту, планети мінімум. Ну от я так себе й відчуваю за великим рахунком. Тому говорити про Америку в якомусь політологічному сенсі, що вона, приміром, така ідеальна, а якась, наприклад, Корея така погана – то хто я такий, щоби судити. А от діагноз встановлювати можна, от я і кажу, що для мене Росія з Америкою дуже подібні. І чому вони між собою то любляться, то ненавидять одне одного, то від любові до ненависті один крок. Вони дуже подібні, вони імперські, вони експансивні, а ми не експансивні. Ми постійно захищаємося, і кричимо постійно, що нас б´ють. Як не Польща, то Росія, як не Німеччина... Потім ми воюємо на два фронти, і знову кажемо, що нас всі ображають. Ось така ситуація і зараз, що ми одну країну починаємо ідеалізувати, а іншу – демонізувати. А виходить потім, що в принципі не треба нікого ні ідеалізувати, ні демонізувати, треба любити себе, а інших поважати просто. А якщо ми слабенькі, то сусіди і не сусіди будуть використовувати нашу енергію і забирати у нас найкраще – і людей, і землю, і нафту... Перший товар була земля на Землі, чому через нас завжди ходили монголи на захід, греки в вікінги, вікінги в греки, і все через нас. Забирали найкращих жінок, а тепер найкращі жінки самі виїжджають за кордон, найкращі науковці, фізики, хіміки повтікали всі, і зараз ще нищиться гуманітарна сфера, що мені дуже боляче, бо я в цій сфері присутній більшу частину свого життя як науковець, доктор наук, і письменник, і так далі. Мені це боляче, і я цю країну не покидаю, хоча в мене є запрошення серйозні з інших країн, я можу жити в тій же Америці і ще в кількох країнах, бути матеріально багатою людиною і успішною. Але я без зайвих слів про патріотизм залишаюся в Україні. Наразі так є. І мені до лампочки, що інші кажуть, що «ти не такий патріот», чи ти «не так і не таку церкву любиш», мені все одно, що про мене думають – мені важлива думка Всевишнього, а не людей. Ну це я дозрів так за останні роки, слава Богу.

- Чому Ви почали писати?

- Ото вже я не знаю, чому я почав писати. Так мені захотілося, а чому пташка співає? Мітить свою територію. Сокіл мітить кров′ю, а соловей піснею. Очевидно, я хотів сказати-проспівати щось світові. Мені заболіла душа, коли я вчився в військовому училищі, і від цього болю, ностальгії, коли починав писати-співати, то мені ставало легше. Просто ставало легше. А навіщо людина їсть, а навіщо вона цілується, а навіщо вона взагалі народжує дітей? Ну я ж кажу: щоб стати Богом... От це один з імпульсів – я хотів стати Богом, тобто частинкою Бога, тут треба адекватно розуміти. Хто розумний, той зрозуміє, а дурному скільки не пояснюй... Ми зі сперматозоїдів стали людьми. Наш інший етап – стати Богом. Бо ж коли краплю свяченої води крапнути в море, то море стає свяченим. Тобто достатньо одної святої людини в соціумі, щоби суспільство було освячене. Тобто якщо раніше моїми кумирами були, я каюся за те, поети, то тепер це – святі подвижники або творці релігій, наприклад Христос, Будда. В ідеалі – Христос він же й поет, бо створив поетичну ауру навколо себе. Не обов´язково писати, щоб бути поетом, вербально щось розказувати. От в мене і була та потреба, музика в душі величезна, і вона потребувала виходу. Коли я почав писати, тобто співати, я почав ділитися з Універсумом енергією – і мені стало краще, гармонійніше, і Всесвіту стало краще. Я тепер живу в тій гармонії. Коли пишу, мені легше. В мене болю меншає, я ніби втікаю від болю. Тобто мені не головне реалізуватися,  знаю, що таке слава і що таке гроші, був якийсь період, коли я не бідною людиною був. Тепер мені це великого значення не має, матеріальне все не вічне, а все, що вічне – не матеріальне, духовне. 

До кінця ми не знаємо, власне, навіщо людина творить, це ж головне – творити і любити. І бути вільним. Всевишній – він людину нічого не змушує. В християнських координатах Христос навіть Іуду не врятував, тому що Іуда мав свободу. Іти до чорної сили, чи до Всевишнього, Універсального – свобода, любов. Як батько. Але нормальний батько дає свободу, як і пташка пташині, якщо вже настала її природна пора покинути гніздо, мати-пташка що робить? Викидає пташеня з гнізда. Воно мусить летіти. Якщо воно не летить, воно здохне. Всевишній ж не хоче, щоб ми так загинули, але дає свободу. Хочеш – йти до Нього, хочеш – йти до чорта. Свобода повна. Так що все насправді дуже просто й легко. То ми все ускладнюємо. Тому коли я щасливий, то мені і писати нема про що. Я писав з ностальгії в Петербурзі за моїм рідним волинським селом, за бабусею, яка померла і мене виховувала, я плакав, мені було тяжко на душі, був відчай. А почав писати – мені стало легше. Закохуюся – драматизм. Пишу. А щаслива людина – вона тільки має собі щебетати, ну мається на увазі, молитися, співати. Їй не обов´язково описувати свої болі людям. Справжня література – навіть у сміхові, але навіть в гуморних речах захований сум за втраченим раєм. Якщо я щасливий, яким я зараз себе відчуваю, і не боюся про це сказати, бо це усвідомлено роблю, то розумію, що нещастя тимчасове, тобто, я знаю, куди йду. В літератури – всі гріхи релігій. Марнославство – що хоче письменник? Щоб його читали якомога більше, слава, отримав премію Сковороди, інший – премію Нобеля, ну і що далі? Завтра ти помираєш, і що ти на суді Всевишньому скажеш? – що ти лауреат десятьох премій? Це ж людська оцінка. Людська оцінка нічого не дає у вічності, тим більше якщо вона ще й справедлива умовно, але це ж все відносно. Я ж знаю, бо сам не в одному журі був літературному, наприклад премії Куліша. І я знаю, як даються премії. Це все відносно. Це навпаки треба пристосовуватися, щоб отримувати якісь державні премії, а поет не має пристосовуватися. Поета мають не любити, він має бути гонимий, як Христос. Все справжнє – воно гониме. 

Коли мені було важко, я почав про несправедливість друзям говорити, чому на мене доноси написали несправедливо. Правильно мені один друг-священник сказав: «А ти що, хочеш бути кращим за Христа?». Мене це отверезило. Що, я хочу бути кращим за Христа? Та ні. А Його за що обплювали, шість звинувачень? Сьогодні правильно Олег Короташ, з яким ми мали зустріч, казав, що якщо ти говориш правду свою, то в будь-якому випадку тебе хтось буде не любити, а буде хтось, хто буде поважати. Але врешті, за великим рахунком, ти маєш бути готовим до самотності, ось ключове слово. Як Христос сорок днів в Гетсиманському саду, тобто самотність – ти і Бог. І ти ніколи не будеш сам. Як бабця, яку я зустрів в лісі в хатинці на узліссі, я кажу: «А як Ви самі живете тут?», а вона каже: «А чому сама? Я не сама, я з Богом». Зріла людина – вона собі дійсно з Богом постійно. Як Ви назвете Бога, неважливо, можна – Творець, Універсум, хто створив цей Всесвіт і нас в цьому Всесвіті, – маленькі крапельки, вогники, іскри, але іскра може запалити всю Землю. Як ядро атому Урану, вибухає. Тільки ядро атому Урану – це диявольська сила, тому що ми розщеплюємо те, що Богом не дано розщепити. Маленький вогник може зігріти, їжу Ви можете на ньому зготувати, а можете спалити все село – тобто все залежить від того, як Ви з тим поводитесь. Так само і з людською душею. Ви можете віддати її чорним силам, якщо Ви нерозумно живете, то постійно будете страждати. Страждання – ознака того, що Ви не туди йдете. Для щастя потрібно дуже мало – усвідомити, що ти щасливий. Коли особливо два дні їду маршруткою, Вашого віку дівчина безрука заходить в маршрутку. Я подивився, – хіба маю право жалітися на життя? Порівняно з нею. Здоровий, з руками, з ногами. От це відносно до того. І це література. Але якщо ти молишся і духовну літературу читаєш – то літературу світську можеш приймати як грішну, а якщо не гріхвеликий – то крайність вже така містична. Та й вона тобі нецікавою стає. Життя подвижників духовних, старців чи самого Христа – воно містить модель усіх письменників світу. Оця чесність, мучеництво, Голгофа. Справжній письменник має через те пройти. Коли тільки хвалять і ще й державні премії дають – гріш йому ціна. Це означає, що він просто не виконав свою функцію, місію. Це так само, як уявити, що Христос пішов на службу до Пілата. То ж пропонували комусь із апостолів бібліотекарем бути чи щось таке... І його б не розп´яли. І не було б християнства. Так само і не буде поета, як маленького ченця майбутніх богів, якщо він піде не туди. В мене є така повість «Ченці майбутніх богів». Якщо ти не претендуєш на створення релігії, то гріш тобі ціна. Якщо ти не хочеш бути Богом, то будеш чор... ною діркою.... То йди краще дійсно вирощуй хліб чи сади капусту. Це буде чесно, принаймні, як мої предки робили. А ще треба мати сміливість сказати «Я не знаю», якщо не знаєш. Так само любов. Якщо Бог – це любов, то любов дорівнює навпаки – Бог. Якщо Ви маєте любов чи закохались, значить там присутній Бог. Бо якби я раціонально одружувався, то я би до сих пір не одружився... Бо вибирав би безконечно:та багатша, та красивіша. От де такі вже розрахунки – там Всевишній відсутній. А коли ти закохуєшся, чи любиш людину – не знаєш, за що, починаєш розкладати – виявляється, що нема за що. Ну відповідно і себе. «Полюби ближнього – як самого себе». Потім полюби Бога, як ближнього. Відповідно, якщо ти не можеш полюбити себе, як частину Бога, ти й ближнього, як самого себе, тоді не любиш. Все, знову ж таки, дуже просто. Насправді, духовна сфера має закони ще чіткіші, ніж фізика. Чітко – тяжіння, падає, вліво – неправильно, вправо – неправильно, рівновага посередині, між плюсом і мінусом. І ти це починаєш відчувати, коли йдеш правильно до Бога, а не до, скажімо, грошей, чи бігаєш кругом дерева, замість того, щоб вилізти на нього і бути щасливим урайському гнізді. Наприклад, якщо ти пташка і ти випав з гнізда, як Адам із Євою з раю. Відповідно, ясно що ти нещасний, бо від батьків ти вже випав, а сам ще не вмієш виживати. Ну щось таке я нафілософствував…

- Що Ви хочете порадити своїм читачам?

– Та те, що я власне проговорив уже. Зоставатися самим собою, дитинним, вірити своєму серцю або заповідям, якщо збився у Вас внутрішній компас, то шукайте його не в людях, а в Божих заповідях. Або в філософії серця. Тобто якщо збивається на якийсь час філософія серця, тоді є заповіді. Незалежно – якої релігії. І тоді є сенс життя. Можна так сказати, якщо одною фразою порадити щось, те що собі раджу: «Старайтеся стати Богом». Все. Якщо Ви з Богом, то все інше не має значення. Все інше Вам буде все одно підключатися. Як то «У того полно забот, кто сегодняшним живет, а кто живет эпохою, тому заботы...неважливі». Коли ти хочеш стати Богом, то все інше тобі дійсно дріб´язкове і воно включається до того. Тоді вже не страшно падати, тобі не страшні вороги, ти їх любиш, бо вони тебе штовхають до Цілі, ти ще скоріше йдеш, ти стаєш Богом – от такий парадокс: ти не боїшся померти, бо ти розумієш, що тобі можуть вбити тільки тіло, а тебе знищити неможливо – твою сутність, енергетичний той імпульс, який називається душею. Його може забрати тільки Той, хто його створив. Той, хто називається Творцем, Всевишнім, Богом, як хочете назвіть, але Ви – частинка того великого енергетичного вогнища, того розуму, явно не злого, а мудрого і любовного. Хоча й існує частина власне, яка відділилася, можете вибрати зло. Ну якщо Вам там добре, так будь ласка. І це є свобода Всевишнього, який діє, як добрий батько. Можна сто разів казати, як своєму внукові, що не йди туди, там свічка горить, обпалишся. Якщо ти скажеш, що попечешся, то він буде тим більше йти. То хай він краще при мені попече палець, доторкнувшись до свічки, і більше він цього робити не буде. Ну така от модель стосунків зі Всевишнім. Насправді все просто. Нічого тут складного немає. Просто енергію Всесвіту трансформуй витрачай в правильному напрямку. Якщо в неправильному, то ти будеш так само, як дитина, обпікатися – там горить пічка... Або ти дурак, або тебе не навчили, або ти не читаєш заповідей, або ти не слухаєш серця. Так що ми теж нагадуємо маленьких дітей, чому й «Будьте як діти». А переможеш себе – переможеш світ. А почнеш перемагати на свій кшталт зовнішній світ – і себе втратиш, і світ не зміниш. Бо хто ми такі, щоб змінити світ?Хоча знищити можемо! Але якщо ти крапелькою стаєш святою, то ти можеш освятити весь Всесвіт. 

- Наведіть цитату з Вашого вірша, актуальну сьогодні.

– Ой, ну мене там в Вікіпедії, бачу, розібрали на цитати. Ну, мабуть оця фраза мені найважливіша: «Жити я готовий цілу вічність, вмерти я готовий кожну мить». Я цю фразу навіть як моє кредо поставив на Фейсбуці. 



Додаткові матеріали

26.09.2018|14:00|Події
Львівський форум видавців: враження учасників та гостей
12.09.2018|14:59|Події
Програма подій «Видавництва Старого Лева» на 25 Book Forum
25.08.2018|17:05|Події
День міста у Рівному: програма заходів
25.08.2018|13:20|Події
Програма подій «Видавництва Старого Лева» на 25 Book Forum
15.12.2016|15:15|Події
Експерти «Книжки року» визначають переможців 2016 року
12.09.2018|15:24|Події
Наслухаючи «Дзвін»
27.08.2018|16:47|Події
«Я розбудив весну»
05.08.2018|22:05|Події
Оглядаючи і наслухаючи “Дзвін”
04.07.2018|12:12|Події
ІГОРЕ-РИМАРУКІАНА
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери