Re: цензії
- 16.01.2025|Ігор ЧорнийБориславу не до сміху
- 09.01.2025|Богдан СмолякПодвижництво, задокументоване серцем
- 07.01.2025|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськВолодимир Полєк – жива енциклопедія
- 03.01.2025|Віктор ВербичОбітниця Олександра Ковча: «Любити, вірити, чекати»
- 02.01.2025|Галина Максимів, письменницяПро вибір ким бути: ножицями чи папером
- 31.12.2024|Михайло ЖайворонМіж рядками незвіданих тиш
- 31.12.2024|Галина Максимів, письменницяПодорож, яка змінила світ на краще
- 30.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськFemina est…
- 30.12.2024|Віктор ВербичКоли любов триваліша за життя
- 30.12.2024|Петро Білоус, доктор філології, професор«Небо єднати з полем...»
Видавничі новинки
- Ігор Павлюк. «Торф»Книги | Буквоїд
- Вийшла антологія української художньої прози «Наша Перша світова»Книги | Іванка Когутич
- Олександр Ковч. "Нотатки на полях"Поезія | Буквоїд
- У видавництві Vivat вийшов комікс про Степана БандеруКниги | Буквоїд
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
Події
Микола Хомич: «Києво-Печерська лавра – не центр духовності, а найбільше в Україні джерело відсталості та войовничої реакційності російського світу»
Сучасна війна Росії з Україною загострила увагу до історичної спадщини українського та російського народів. Кому належить історія Київської Русі?
Коли починається українська історія: з ІХ, ХVI століть чи раніше? Якщо Київська Русь була давньою Україною, то чому давньоруські літописи написані мовою, більше схожою на російську? Коли виникла українська мова? Яку роль у культурній ізоляції України відігравала православна церква? На ці та інші питання дають відповіді романи Миколи Хомича «Територія брехні» і «Загадка гробниці», які вийшли наприкінці 2016 року.
– Пане Миколо, у своїх романах «Територія брехні» та «Загадка гробниці» ви даєте відповіді на питання, які досі не проникли в глибини масової свідомості українців. Чому період Київської Русі не закріпився в пам’яті українського народу так, як часи козаччини. Сучасні українці співають козацькі пісні, пам’ятають історію козацтва, але майже нічого не пам’ятають про Київську Русь, ніби це була не наша історія. Чому так сталося?
– Сотні років Російська імперія присвоювала собі історію Київської Русі, тому з масової свідомості українського народу цей період історії було викорчувано. Настав час повернути українцям його давню історію. Вся давньоруська спадщина (епос, билини) була перекладено російською мовою і від нас забрана, тому український народ почав сприймати цю перекладену спадщину, як чужу. Недавно мені до рук потрапила видана в Росії книжка про Ярослава Мудрого. Вона написана для російських дітей. У книжці йдеться, що Ярослав Мудрий – київський князь, але всі малюнки зроблені в російському стилі. Навіть в Україні король Данило став державним діячем середньовічної Галичини, ніби ми забули, що коли монголо-татари захопили Київ, Данило Галицький був київським князем. Просто центр Русі тоді змістився в Галицько-Волинське князівство. Якщо давньоруський епос, билини, літописи перекласти українською мовою і про цей період написати романи, зняти фільми, то на масовому рівні українці відчують, що Русь – частина української культури, яку від нас нахабно украли. Тому на рівні освіти й культури треба закріпити в українській масовій свідомості, що Київська Русь – фрагмент української історії.
– Століттями імперська пропаганда вбивала в голову українцям, що росіяни – братній народ. Захопленням Криму і війною на Донбасі Росія зняла з себе маску брата, під якої ми побачили озлоблене обличчя ворога, чужого ментально й культурно. Крім того, що українці зупинила наступ російської армії і не дала захопити Україну, чи є ще якісь виправдання жертвам цієї війни?
– Ця війна показала, що між Україною і Росією відбувсяцивілізаційний розкол. Ми психологічно відірвалися від російського світу. У своїх романах «Територія брехні» і «Загадка гробниці» я намагався відповісти, де закінчується Європа. А вона закінчується на російсько-українському кордоні. Ми – на кордоні з Азією. Україна тисячу років воює за свою свободу. З того часу, як нас втягнули у візантійщину, в це азійське православ’я, ми намагаємося з нього виборсатися. Нам потрібно остаточно очиститися від російських нашарувань.
– Ще в епоху Київської Русі влада розуміла, що держава може бути незалежною і могутньою лише тоді, коли в ній буде незалежна церква, тому князь Ярослав обрав митрополитом місцевого священика Іларіона. Створення окремої від Ватикану англіканської церкви сприяло перетворенню Великої Британії на світову імперію. Згуртуванню німецької нації, подоланню регіональних особливостей і формуванню єдиної Німеччини сприяла лютеранська церква. Якби не національна православна церква, болгарська нація була б ісламізована й асимільована. Саме болгарські ченці підняли народ на повстання, яке завершилося звільненням Болгарії від османського поневолення. Але cтворенню помісної церкви в нашій країні заважає Росія, яка кине всі свої політичні, дипломатичні, агентурні та фінансові ресурси, щоб Україні не дали помісної церкви. І ні воля українського народу, ні звернення Верховної Ради України до Вселенської Православної Церкви нічого не змінять. Але в Україні є своя помісна церква – Українська греко-католицька церква.В умовах інформаційної цивілізації українське суспільство могло б згуртувати ініціативний центр, провести масову роз’яснювальну роботу і створити рух за приднання Української православної церкви Київського патріархату й Української автокефальної православної церкви до Української греко-католи́цької це́ркви, яка має статус помісної. Чи можливий, на вашу думку, такий розвиток православ’я в Україні?
- Українському суспільству довго вбивали в свідомість, що уніатська церква – зло для українського народу. Протягом багатьох століть в Україні йшла війна проти римо-католицької та греко-католицької церкви. І якщо почнеться рух за об’єднання православ’я навколо Української греко-католицької церкви, то вийде, що століття боротьби козаків і коліївців були марними, тому штурмом створити помісну церкву не вийде. Це має бути еволюційний процес. Автокефалія проголошується спочатку самою церквою, а її визнання завжди відбувається пізніше. Не останню роль у створенні помісної церкви відіграє держава і патріотичний політичний процес у країні. У нас для цього зараз якраз спритливий політичний момент. Іноді за проголошення автокефалії на ієрархію і навіть народ накладалися анафеми, як це було у випадку з Болгарією. Тож Київський патріархат повинен іти шляхом католицизму і протестантизму, трансформуючись у сучасну церкву. Власне, Київський патріархат вже відрізняється від Московського патріархату більшою толерантністю до прихожан. Якщо в Києво-Печерську лавру зайде жінка без хустким, то відразу почує злобні крики і побачить повні ненависті погляди богомільних бабусь. А якщо жінка зайде без хустки в церкву Київського патріархату, то такої злобної реакції не буде. Отже, в Українській православній церкві Київського патріархату відбуваються еволюційні процеси, які надають їй національного характеру, формуючи інший тип релігійної культури, відмінний від російського православ’я.
– Національна капітуляція частини сербів і хорватів перед Османською імперією призвела до появи боснійців – сербів і хорватів, які сповідують іслам. Таку ж капітулянську роль в Україні виконує Українська православна церква Московського патрірахату, яка перетворює українців на малоросів. Сьогодні саме ця церква є відвертою п’ятою колоною в Україні. Тож не дивно, що саме в церквах Московського патірархату переховували зброю і російських бойовиків, а священики цієї церкви ведуть антиукраїнську пропаганду, а іноді беруть зброю в руки і воюють проти України. Що мають в Україні робити з цією відверто ворожою церквою?
– У суспільстві на масовому рівні мають публічно говорити, що Московський патріархат – п’ята колона. І хоч у нас церква відокремлена від держави, влада має жорстко контролювати антидержавну діяльність Української православної церквиМосковського патріархату, а прихожани – ігнорувати її храми. Якщо в церкві ведеться антиукраїнська пропаганда, то куди дивиться СБУ?
– У ваших романах проводиться думка, що релігія і церква зробили людину невільною. У наш час, коли відбувається процес повернення до релігії, така думка багатьом не сподобається. Особливо у ваших романах достається Києво-Печерській лаврі, яку багато православних вважає національним духовним центром України. У що має вірити сучасна людина?
– Антична цивілізація, що дала таких філософів, як Платон, Арістотель, Сократ, Демокріт, була відкинута середньовічним християнством, яке вселило людині страх перед апокаліпсисом і пеклом. Римська імперія, яка дала світові чимало винаходів цивілізації, насправді була знищена не навалою варварів, а масовим поширенням християнства. Ми тільки зараз почали відходити від того примітивного середньовічного християнства, яке залякало людину і відкинуло її в своєму розвитку. Мені можуть заперечити, що Святе Письмо дало десять заповідей. Але ці заповіді були вже в Платона, Арістотеля та інших античних філософів. Сучасний західний світ, до якого ми належимо ментально, дотримується християнства лише на рівні ритуалів. Наш світ усе більше гуманізується. У розвинутих країнах захищаються права жінок, дітей, національних і сексуальних меншин, захищається право на інакшість, захищаються права тварин. І ця гуманізація світу аж ніяк не в’яжеться з тим ортодоксальним російським православ’ям, яке нам намагаються масово нав’язати. Мироточиві ікони і мощі померлих людей – дикість, якої не повинно бути в сучасному світі. Для сучасної людини православ’я – це жахлива секта. Ще в княжі часи в київських пагорбах порили печери і оселилися монахи, які почали боротися з найменшими проявами прогресу, що проникав із Заходу. І ця традиція боротьби, мовлячи їхньою термінологією, з Гейропою, триває від Київської Русі до нашого часу. Тож ми досі спостерігаємо колони віруючих з хоругвами, які водять навколо Верховної Ради священики Києво-Печерської лаври. Якщо у Візантії імператори ізолювали від держави секту пустельників, виганяючи їх на Афон, то від появи Антонія печерські монахи втручалися в життя київських князів, нав’язуючи їм свою політику, яку контролювала Візантія. А Візантія була зацікавлена в тому, щоб Київська Русь не потрапила під вплив Заходу і католицької церкви, яку вважала своїм конкурентом. Тому Візантія у печерських монахах бачила своїх політичних союзників. І ця боротьба проти об’єднання України з Єропою гальмувалося лаврою у середньовіччя і гальмується в наш час. Києво-Печерська лавра – не центр духовності, а найбільше в Україні джерело відсталості та войовничої реакційності російського світу. Запитайте будь-якого священика Києво-Печерської лаври, що відбувається в Криму чи на Донбасі, і почуєте відповідь офіцера ФСБ. Та найгірше те, що українські політики досі причащаються у цій лаврі. У моїх романах описано деградацію і ворожість до України священиків Києво-Печерської лаври і, загалом, Української православної церкви Московського патріархату. Відповідаючи на запитання: у що має вірити сучасна людина, я скажу, що вона має вірити в здоровий глузд. Нарешті ми знову повернулися до тієї внутрішньої свободи, яка була в Давній Греції.
Додаткові матеріали
- Побачила світ книга Миколи Хомича «Пространство "Х", или Территория лжи»
- "Книжка року‘2013". Повні результати. Номінація "Красне письменство"
- Микола Хомич: «Зі скандинавських саг про нашу історію можна дізнатися більше, аніж з власних першоджерел»
- У прозі Миколи Хомича знайдено спосіб, як зупинити час
- Труднощі перекладу
- Хомич невіруючий
- У пошуках героя нашого часу
- Що читають українці: книжкове дослідження Костянтина Родика
Коментарі
Останні події
- 17.01.2025|11:04Топ БараБуки: короткий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 15.01.2025|10:48FRANKOPRIZE 2025: Комітет розпочав прийом заявок
- 12.01.2025|20:21Філософські есе Олега Кришталя крізь призму відгуків
- 12.01.2025|08:23«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Красне письменство»
- 11.01.2025|21:35«Де моє хутро»: історія про силу прийняття вперше презентували у Львові
- 11.01.2025|09:00«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Софія»
- 10.01.2025|14:39У Луцьку відбудеться театралізоване дійство «вірші. хліб. вино»
- 10.01.2025|07:49«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Візитівка»
- 09.01.2025|07:59«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Обрії»
- 08.01.2025|08:18«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Минувшина»