У Національному музеї Тараса Шевченка відбувся авторський вечір номінанта Національної премії України імені Тараса Шевченка Володимира Даниленка, книжка якого «Грози над Туровцем» подана на здобуття найвищої національної літературної нагороди. За роки навколо рішень Шевченківського комітету нагромадився цілий вал претензій, непорозумінь, протестів, коли оцінювалася насамперед не якість літературного твору, а державні заслуги та ювілеї претендентів або й навіть кількість висунень на цю відзнаку. Тому на передноворічному зібранні критиків та літературознавців ішлося винятково про писемну якість нового твору В.Даниленка.

Якщо коротко, то книжка «Грози над Туровцем» — роман, повість та вісім оповідань, наскрізно об’єднані жанровим означенням «родинні хроніки», — про незвичайних людей серед нас. У романі «Клітка для вивільги» — ціла галерея таких сильних героїв. Насамперед, співачка Аліна Іванюк, яка мала шанс стати зіркою світової опери, та доля виявилася до неї неприхильною. Спочатку їй не дозволили закінчити училище культури, та попри те вона виграла конкурс молодих виконавців, і їй дали направлення до консерваторії без вступних іспитів, однак її найближча подруга повідомила в КДБ, що в співачки є заборонена література, і шлях на сцену перекрили назавжди. Роман про любов і щастя, про дружбу і зраду, про покликання, мораль і аморальність. Основні події відбуваються наприкінці сімдесятих років у Житомирі навколо двох інтелектуальних гуртків: салону Миколи Хомичевського (більш відомого за перекладача Гомера Бориса Тена), і гурту письменника-дисидента Євгена Концевича. Друге коло оповіді — паралельний світ, який не має нічого спільного з богемою: військове містечко, де живуть сім’ї пілотів і працює авіаційним техніком батько оповідача Владика. І третє коло, навколо якого обертаються романні події, — село Туровець під Житомиром, де мешкають, зокрема, згадані Аліна та її син Владик. Перша їде до Житомира шукати долі, другий реконструює родинну драму. Екзотики додають вставні історії з життя радянських концтаборів, які розповідає Микола Хомичевський. Отже, «Клітка для вивільги» — це роман про любов за радянської репресивної системи.

Зрештою, й усі попередні романи Володимира Даниленка («Газелі бідного Ремзі», «Кохання в стилі бароко», «Капелюх Сікорського») — про любов. Про це говорила критик і журналіст Світлана Єременко, наголошуючи, що це проблемне почуття постає у В.Даниленка найбільшою цінністю людини, що допомагає їй реалізуватися. Сам автор взагалі назвав любов ключовою проблемою і ХХ століття, і нашого часу й послався на Еріха Фромма, який вважав, що дефіцит любові призводить до неврозів, агресії, садизму. І тут уже принагідно згадали Сталіна—Гітлера—Путіна, чия кривава агресія пов’язана з дитячими комплексами недолюбленості.

У творах В.Даниленка родина — це середовище, в якому дитина одержує всю повноту любові, щоб у дорослому віці розвинутися в особистість, досягнути професійних успіхів і — передати свою любов іншим. Наскрізною темою письменника є, сказати б, рух любові крізь родинні віки. «Грози над Туровцем» — це історія українських родів, що замешкують один із закутків східної Волині. До цієї хроніки уплелися також поляки, євреї, росіяни, снуючи складний і болючий націотворчий процес України. Наприклад, в оповіданні «Стигми преподобного Маська» сільський священик розповідає родинну історію, коли далекий предок, переживши жахи Коліївщини, порвав із католицизмом і став православним священиком.

Один із ключових творів книжки — повість «Сповідь джури Самойловича», де йдеться про історію життя Юрія Великоборця, зброєносця нещасливого гетьмана. Разом з Іваном Самойловичем він спізнав усю гіркоту його політичної поразки, коли після невдалого походу на Крим гетьмана заарештували вояки князя Голіцина. Перед арештом гетьман дає джурі триста кіп грошей, щоб він передав їх неповнолітній Олесі з Ходоркова, що, як виявилося, була позашлюбною донькою Самойловича. Юрій Великоборець тікає з-під варти з грошима гетьмана, але в дорозі його грабують, і він, щоб розрахуватися з Олесею, заробляє гроші боротьбою на містечкових базарах. А потім викрадає дівчину з весілля і стає її чоловіком, заснувавши на березі річки лісове поселення. Великоборець розуміє, що головною проблемою України є брак справжньої національної еліти, готової пожертвувати своїми благами заради майбутнього країни. Ось як пояснює він циклічність українських революцій, ніби зазирає в наш час: «Чужинці доводили людей до відчаю, весь край піднімався, проганяв зайд із наших земель, передавав владу своїм зверхникам, а вони за титули, звання й багатства продавали її чужинцям. І цей процес був безконечним, як пори року». В ситуації історичної безнадії Юрій Великоборець вважає, що головною місією його покоління є виховання повноцінної національної еліти: «Я тішив себе, що єдиним виправданим заняттям є народження і виховання дітей, розумних, чесних, вірних своїй землі, які б дочекалися слушного моменту, щоб скористатися ним краще, ніж це вдалося їхнім батькам і дідам».

Ностальгія за фундаментальними людськими принципами, без яких не може існувати сучасна цивілізація — любов, честь, жертовність, здатність на вчинок, уміння тримати слово, — ознака справді вартісної літератури, ознака творчості Володимира Даниленка. Говорячи про дефіцит любові і комплекси сучасної людини, як головні екзистенційні проблеми сучасності, професор Київського національного університету імені Шевченка Людмила Грицик зауважила: «Всі ці проблеми є в «Грозах над Туровцем» — найбільш зрілій книжці письменника, в якій він створив власний міф історії України. У цій історії є галерея сильних героїв, які поєднали в собі кращі людські якості — розум, силу духу, любов до своєї землі, благородство».

Водночас голова Спілки письменників Михайло Сидоржевський зосередився на аналізі літературного стилю нинішнього претендента на «Шевченківку»: в сучасній українській прозі Володимир Даниленко, Василь Портяк і Любов Пономаренко — лідери серед майстрів короткого жанру; «мистецтво художньої деталі у поєднанні з психологізмом, магічністю, підтекстом і несподіваним та яскравим фіналом роблять оповідання Володимира Даниленка перлинами сучасної літератури». А професор Київського національного університету культури і мистецтв Антоніна Гурбанська зробила висновок: «Для прози Володимира Даниленка характерна дифузія жанрів, психологізму й ліризму, взаємодія лірики й епіки, тяжіння до умовних форм, фольклорних алюзій та міфопоетичних художніх прийомів, так званий магічний реалізм — поєднання дійсності з фантастичною стихією». І додала, що український письменник йде шляхом, яким розвиваються сучасні європейська і латиноамериканська літератури.

Аліна ТАЛІРОВСЬКА