У колекції популярної української письменниці Лади Лузіної - майже дві тисячі старовинних, раритетних та унікальних ялинкових прикрас. Найстаріша, німецька тітонька-пуританка, аж 1890 року народження! Лада щороку поповнює скарбницю багатьма екземплярами, виграє їх на аукціонах за сотні доларів, і все - заради мрії створити у Києві Музей Нового року. А поки десятками коробок та ящиків вона заповнила у квартирі всі можливі закапелки та антресолі. І вже на Андрія почала їх поволі розпаковувати.

 Лада Лузіна прикрашає вдома аж сім (!) домашніх новорічних красунь!

 КУХОННА, ГЛАМУРНА, АМЕРИКАНСЬКА ...ЯЛИНКИ

- Ладо, ти називаєш себе «зимовою» жінкою. Звідки така любов до цієї холодної, морозної пори року?

- Насправді я досі не відповіла собі на це запитання, але я направду найбільше люблю зиму. Вона мені видається казковою, до того ж мене переслідує нав´язлива ідея переїхати жити куди-небудь на Аляску, до Лапландії, тобто туди, де багато снігу й він не тане, як у нас.

- «Сидіти під ялинкою» - твій найблаженніший, як кажеш, стан. Як саме ти преображаєшся у період зимових свят? Наскільки змінюєшся?

- Ні, я не змінююся, а просто витягаю на поверхню те, що лежить глибоко всередині. У кожного з нас є така собі домашня або дитинна іпостась. І ми не приховуємо її при батьках, із друзями, коли не боїмося видатися слабкими, нещасними, зворушливими, наївними. «Під ялинкою» - це навіть применшення, адже у мене вдома стоїть сім ялинок! Коли лягаю у ліжко, а навколо ці вишукані красуні, то почуваюся не просто у новорічному, а в казковому новорічному лісі! Бо казку й дива треба творити самотужки. Я завжди втілювала мрії у життя сама, бо знала, чого хочу. І одна з них - від Андрія до Водохрещення насолоджуватися святковим новорічним станом. Для мене це безтурботний і неробочий місяць, коли хочеться лише ходити в гості, брати участь у ярмарках, купувати ялинкові іграшки, наряджати не одну ялинку, а цілу квартиру.

- То які вони, твої домашні новорічні красуні? Від чого залежить їх зовнішній вигляд?

- О, вони змінюються щороку і все залежить від мого настрою. Але традиційно я наряджаю «американську» ялинку, вона - пухнаста, і висять на ній лише м´які іграшки.

 Маю «міжнародну» ялинку, бо паралельна лінія моєї колекції - іграшки з різних країн. Рідні та друзі знають про це, тож куди б не поїхали, обов´язково привозять звідти ялинкові прикраси. Мама якось порадувала іграшками з венеціанського скла, подруга Наташа Могилевська купила різдвяні прикраси у Соборі Паризької Богоматері... Є іграшки з Арабських Еміратів, Індії, Швеції, Данії, Польщі. Це дуже незвично, коли на одній ялинці «збираються» мусульманські зірки, верблюди й сніговики...

 Ще маю цікаву колекцію іграшок Джима Шора, славнозвісного «Містера Різдво», художника, який неодноразово отримував цю премію в Америці, адже виготовляє неповторні новорічні прикраси. Є серія іграшок а-ля яйця Фаберже...

 Третя ялинка - «радянська». Я хочу зібрати всі іграшки цього періоду, бо він має початок і кінець, тому його найлегше відслідкувати. Маю іграшки часів Другої світової війни, зокрема, з електролампочок, коли люди, попри смуток, однаково святкували Новий рік. Є піонер із барабаном, парашутистка, найперші прикраси, які виробляли на підставках. Це найперша серія прикрас, тепер вони рідкісні, тому найдорожчі...

 Є дуже цікаві і великі доморобні іграшки. В Україні не було розвинене виробництво іграшок, тому люди копіювали російські. Але нині ці власноруч виготовлені з пап´є-маше, набиті ватою, кособокі, смішні іграшки - дуже цінні, бо то є ціле напрямок, ціла епоха. Саме за іграшками ми можемо вивчати історію.  

- Поки лише про три ялинки ти розповіла. Якими є іще чотири?   

- «Кухонна» - у стилі кухні, яка у мене в біло-голубих тонах. Тому ялинка теж із прикрасами та кульками у біло-голубу клітинку. Ці іграшки я шукала кілька років!

 Ще є «різдвяна», прикрашена розписаними виробами, на яких Богоматір, Ісус-немовля, ясла... Ставлюся до них дуже бережно, бо, по-перше, вони дорого коштують, а, по-друге, дуже витончені, гарні, - справжні витвори мистецтва!

 Гадаю, тепер багато в чому самі іграшки винні, що до них не так трепетно ставляться, як колись. У мене все почалося з маминих, бабусиних ялинкових прикрас, які дуже делікатні, справжні мистецькі витвори, до яких інакше, як бережно, ставитися не можеш. А тепер ми купуємо китайські, які б´ються і нам їх не жаль...

 До речі, саме сімейними реліквіями я найбільше дорожу і ніколи не ношу їх на виставки. Бо можу втратити іграшку за двісті євро, але ту, що належала моїй бабці й прабабці, воскресити не зможу. Гадаю, лише у мене залишилися оті найперші ялинкові кульки із цільного скла, тяжкі такі... Тобто моя любов до новорічних прикрас прививалася у сім´ї. Бо якби мої рідні не робили події з того, що діставали коробку, а з неї - кожну окрему іграшку, то моє захоплення не переросло би в колекцію.

 Ще три ялинки - «радянська 1950-1960-х років», «радянська 1980-х», мого дитинства, і ще маю «гламурну»! На ній сучасні, дуже дорогі іграшки зі стразами, всілякі зонтики, стільчики, панночки...  

"Ватні" овочі й фрукти 1930-1950 рр.


"Скляні" овочі 1950-1960 рр.


Гіпсова Снігурочка з зайцем 1930-х рр. Одна з перших радянських Снігурок

 
Дід Мороз - киянин, виготовлений у листопаді 1952 р.

«ЯЛИНКА ЗАВЖДИ БУЛА ВЕЛИКОЮ МОДНИЦЕЮ»

- Знаю, найстаріша німецька іграшка у твоїй колекції 1890 року! Як вона до тебе потрапила?

- Почну з того, що моя колекція народилася на півстоліття раніше, ніж я сама. Тобто я маю іграшки, які бабуся наряджала ялинку, коли їй були чотири роки. Ці кульки - дореволюційні і належали ще моїй прабабусі. Ось чому я кажу, що кожна ялинка це древо предків і древо пам´яті. Бо, вішаючи іграшки на ялинку, ти щоразу згадуєш, як робила їх ще дитиною з мамою, або які з них належать ще бабцям...

 А найстаріша так, 1890 року, німецька дама з хрестом на грудях, яку я відвоювала на американському інтернет-аукціоні. На жаль, в Україні майже не залишилося старовинних іграшок. Але мені однаково вдалося дістати ясла 1910-1930-х (Німеччина), чеські, американські прикраси 1890-1920 років, радянські 1930-1940-их та багато інших.

- Ладо, а як ти ставишся до сучасної новорічної іграшки?

- Позитивно! Хоча у нас ще не сформувалася яскраво виражена саме українська іграшка, хіба - немасового виробництва.

- Яку іграшку нам залишить у спадок початок ХХІ століття?

- Прибіднятися не варто, бо іграшки українського виробника таки є. Мішок грошей зі знаком долара, мобільний телефон, комп´ютер. Між іншим ялинка завжди була великою модницею! Коли тільки-но з´явилися дирижаблі, літаки, підводні човни, то ялинка одна з найперших сприйняла ці нововведення, які відобразили в іграшках.

- Що, на твою думку, найкраще дарувати на Новий рік?

 - Найголовніше протягом року підслухати бажання близької людини. Бо зазвичай воно промовлене вголос. «Ой, у мене в дитинстві був такий шалик!», «»Ой, я втратила цю книжку і мрію її повернути!» Свого часу я оцінила, що мій чоловік купив мені ляльку Барбі. Бо в дитинстві я її не отримала, а коли могла купити, то була вже дорослою. А він знайшов чудовий вихід - подарував Барбі у костюмі Санти й тепер ця іграшка є частиною моєї новорічної колекції.  

Фото письменниці з Фейсбуку та з її «Музею Нового року», який можна подивитися за посиланням.

P.S. Нагадаємо, що цьогоріч вийшла у світ перша дитяча книжка Лади Лузіної - "Добрые сказки о елечных игрушках". Всі історії у ній побудовані на реальних історичних фактах і повідують, у якому місті України з´явилася перша новорічна ялинка, як українці святкували День святої Катерини Cанниці та з чого робили ялинкові прикраси у часи Другої світової війни.