«Главред» склав власний рейтинг «ТОП-10 найуспішніших українських письменників» і таким чином дізнався, кого в Україні найбільше читають і найактивніше купують. При складанні рейтингу враховувалися виключно тиражі примірників книжок, проданих за часів незалежної України і виключно на її території. Враховувалася продана кількість паперових книжок, а не електронних чи аудіоверсій. Крім того, рейтинг складався виключно з авторів, які живуть і творять в Україні і відомі перш за все своїми художніми творами. Не включали до цього переліку і держзамовлення.

Про видані та продані тиражі творів найпопулярніших авторів «Главред» намагався дізнатися у провідних видавництв України – «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Фоліо», «Факт», «Нора-друк», «Піраміда», «Навчальна книга – Богдан», «Теза», «Клуб сімейного дозвілля», «Грані-Т», «Школа», «Кальварія», «Країна мрій», «Зелений пес». Проте не всі відгукнулися. Зовсім небагато українських видавництв надали всю необхідну інформацію, включаючи продану кількість кожної окремої книжки («Клуб сімейного дозвілля», «Піраміда», «Факт», «Нора-друк»).

Не отримавши від видавництв всієї необхідної інформації, «Главред» звернувся безпосередньо до авторів.

Отже, до ТОП-10 найуспішніших письменників України потрапили:

1. Симона Вілар – близько 1 000 000 проданих примірників,

2. Андрій Курков – близько 500 000 проданих примірників,

3. Всеволод Нестайко – близько 300 000 проданих примірників,

4. Марина і Сергій Дяченки – 300 000 проданих примірників,

5. Марія Матіос – близько 300 000 проданих примірників,

6. Лада Лузіна – близько 250 000 проданих примірників,

7. Люко Дашвар – близько 200 000 проданих примірників,

8. Андрій Кокотюха – близько 200 000 проданих примірників,

9. Оксана Забужко – близько 130 000 проданих примірників,

10. Юрій Винничук – близько 100 000 проданих примірників.

В прес-центрі медіа-холдингу «Главред» шеф-редактор групи сайтів «Glavred.info» та журналу «Главред» Діана Дуцик презентувала цей рейтинг, а письменники – Оксана Забужко, Андрій Курков, Лада Лузіна, Андрій Кокотюха та Віталій Капранов – прокоментували його та обговорили актуальні проблеми українського книговидавництва, складності відносин письменників та видавництв у нашій країні.

Подаємо стенограму прес-конференції.

Діана Дуцик: «Коли ми задумували складання цього рейтингу, ми розуміли, що трактуватимуть його по-різному. Працювати над ним було складно, оскільки збір інформації тривав декілька тижнів. Ми намагалися дізнатися, які тиражі продають наші українські письменники. Ми намагалися достукатися до провідних видавництв України, але дані отримали не від усіх. Тож певною мірою цей рейтинг є суб’єктивним.

Але, порадившись, ми вирішили не відмовлятися від оприлюднення рейтингу. Тому що, на мою думку, дуже важливо почати процес прозорості. Це певною мірою буде підтримкою письменникам, які часто скаржаться на складні стосунки з видавництвами, на «піратські» тиражі та інші проблеми.

Я роблю скидку на те, що ми не отримали точну цифру від усіх видавництв. Я на цьому наголошую.

Ми запросили тих, хто потрапив у десятку нашого рейтингу, аби вони розповіли, як їм вдалося досягти успіху, з якими проблемами їм доводиться стикатися, співпрацюючи із видавництвами, і про те, як надалі може розвиватися український книжковий ринок».

«Книговидання змахнули, як крихти зі столу»

Оксана Забужко:«Рахувати тиражі – гибла справа. Тому що український книжковий ринок – «чорний». Тож про тиражі ніхто не відрапортує. І поки він «чорний», буде він живий.

Тому в цій ситуації ми просто не дійшли до тієї фази, коли можна ставити проблему юридичних взаємин між автором і видавцем та захисту авторських прав. Ми ще не в Європі. Постановка питання сама собою культурна і правильна. Але не зараз. Це все одно, що переходити до вищої математики, не освоївши чотири дії арифметики.

Про проблеми малого і середнього бізнесу в Україні, сподіваюся, всі чули.. Про те, що книговидання в Україні належить до малого і середнього бізнесу, - теж. А весь малий і середній бізнес становить 11-12%. Книговидання при цьому становить настільки мізерний відсоток малого і середнього бізнесу, що його змахнули, як крихти зі столу, ще в 2009 році.

Капранови добре поінформовані, як бюджет 2009 року вибивав всі стільці і ніжки з-під того, що ще сяк-так підтримувало український книжковий ринок. А сьогодні він лежить.

Якби тут сиділи видавці, то вони б почали одразу розпускати пір’я і казати, що все добре. Не вірте. Ринок лежить.

І в цих умовах підставлятися під тупий, але пильний зір різного роду державних органів жоден видавець не став би. Ці рейтинги, які ви отримали (яким чином ви їх отримали, я не знаю), - це, як говорили в студентські роки, «довідник стеля» - подивився на стелю і записав.

У мене, виявляється, 130 тисяч примірників всіх проданих книжок за всі роки незалежної України. Тільки «Польових досліджень…» було 11 чи 12 видань кожне накладом 10 тисяч! Це без першого, «піратського».

Єдине, за що чітко відповідає видавництво, це – «Музей покинутих секретів», друге видання накладом у 20 тисяч примірників. А щодо першого видання – вони навіть мені не кажуть».

«Ми – маленький мікросектор російського книжкового ринку»

Віталій Капранов: «Я можу розказати про те, як робилося це дослідження. Мені зателефонувала людина з «Главреда» і запитала: «Хто у вас у видавництві найкраще продається?» Ми кажемо: «Дяченки». «Скільки продалося?» Ми сказали, що тисяч 25 примірників. Вона поклала трубку. А тепер з’явився напис: «Так і не надійшло жодної відповіді від «Кальварії», «Зеленого пса» та «Навчальної книги – Богдан»». Це – та технологія, яку я на собі відчув.

Без претензій. Я чудово розумію, що це – неймовірна робота. Те, що ви взагалі спробували «лупати цю скалу», – прекрасно. Краще автора ніхто не знає, чого і скільки в нього продалося. Свої голи кожен футболіст знає, і кожен боксер знає, по кому влучив його удар.

Мало хто вам скаже правду про тиражі і з письменників, і з видавців. Для письменника «засвітити» свої наклади це так: «Як це, у Симони Вілар 1 000 000, а у мене – 900 000. Хто я після цього?».

У нас у видавництві проблем накладів немає. Ми платимо «роялті» абсолютно «біло». Ми беремо податки з наших письменників. У Дяченків не брали, тому що на той момент вони були суб’єктами малого підприємництва і платили єдиний податок. А в решті випадків ми чесно платимо податки, проводимо через бухгалтерію і можемо розказати, що і як продається у нас у видавництві.

Але оскільки наше видавництво це є «нуль цілих хрін десятих» загального видавництва, яке є, то це вам все одно нічого не дасть. Наші дані можуть бути абсолютно вичерпними, але нікому не потрібними.

Тепер що стосується нашого ринку як такого. Ми проаналізували бюджет на наступний рік і мусимо вам повідомити. Перше: всі витрати на книжки у всіх вимірах, починаючи від фінансування творчих спілок і закінчуючи закупівлями для бібліотек, на наступний рік скорочено на 25%. Чому так? Нам потрібні гроші, щоб будувати стадіони. Логіка зрозуміла. Прокуратурі збільшили на 80%, а нам – зменшили на 25%.

Друге: вдвічі зменшено витрати на видання підручників. Вочевидь, експеримент по навчанню цього року можна визнати абсолютно успішним – дітям підручники не потрібні. Тому із 155 мільйонів, які цього року були виділені на підручники, на наступний рік залишилося 80 мільйонів. Тобто виділили вдвічі менше грошей на друк підручників.

Щодо української книги. Коли до влади прийшов Азаров, він сказав: «Ми піднімаємо порівняно з проектом Юлії Тимошенко витрати на програму «Українська книга». Вона запланувала 20, а ми дамо 33». Сьогодні я вам можу з абсолютною відповідальністю заявити, скільки витрачено грошей з бюджету на програму «Українська книга». Нуль цілих, нуль десятих. Просто всіх «кидонули». Такий собі новорічний кидок.

На превеликий жаль, виключно за рахунок ринкових книжок в Україні може вижити, може, десяток видавництв. А решта, в першу чергу державні, сидять і чекають державних грошей. Тому що на сьогодні в Україні книжкового ринку немає. Ми – маленький мікросектор російського книжкового ринку, так, книжки для людей з особливими потребами. Є у певних людей особлива потреба – читати українською».

«Для мене головною подією є рейтинг Симони Вілар»

Лада Лузіна: «Я не можу говорити про порядність чи непорядність інших видавництв. Все своє літературне життя я співпрацюю з одним видавництвом – «Фоліо». У плані накладів я йому абсолютно довіряю. Ніякої непорядності за ці вісім років я за ним не помітила. Більш того, улюблена бесіда з моїм улюбленим видавцем Олександром Красавицьким – про наклади: хто яким накладом продався, яким чином йому це вдалося.

Багато років я його намагалася смикати і просити: «Розкажи мені, коли хтось продасться півмільйонним накладом або мільйонним. Я хочу розуміти, як він це зробив». Тому для мене зараз головна подія - рейтинг Симони Вілар, яка продала цей мільйонний наклад.

Так, Симона Вілар видається у «КСД». А вже неодноразово повторювалось, що «Клуб сімейного дозвілля» - це німецька організація, яка існує в сімдесяти країнах, окрім України, яка прийшла до нас з уже розробленими бізнес-технологіями, з великими грошима і яка покриває більшу частину України. На відміну від авторів, яких знає Київ, які «світяться» на телебаченні, часто з´являються в пресі, Симону Вілар не знає ніхто. Але тепер ми знаємо, що читає Україна. Тобто Україна читає Симону Вілар, її художньо-історичні романи про Святозару Янтарну.

Я не читала цю книжку, але коли я читала каталог «Клубу сімейного дозвілля», сама мало її не замовила, тому що я зрозуміла, що це пригоди староруської Анжеліки. Тобто художньо-історичні містичні романи. Для мене це великий шматок для подальшого вивчення: як, чому і як повторити цей подвиг.

Головна проблема у нас – це те, що до книжкового бізнесу дуже небагато людей підходять як до бізнесу. Якщо проаналізувати перші позиції рейтингу, то ми побачимо, що Симона Вілар – це німецька технологія. Андрій Курков про себе розповість сам. Всеволод Нестайко – це дитячий письменник, який друкувався ще в радянський час мільйонними накладами. Тобто це радянська розкрутка, яка перейшла в наш час.

Марина і Сергій Дяченки видаються в Росії переважно. І там у них, як сказано тут, майже мільйонний наклад. Природно, їхня популярність прийшла до нас через Росію.

Тобто фактично перша трійка – це підкреслено не наші технології, які нам, мабуть, варто було б запозичити. Тому що у нас чомусь такими накладами автори не продаються».

«Українцям треба повертати культ читання книги»

Андрій Кокотюха: «Для мене, незалежно від моєї присутності чи неприсутності в рейтингу, будь-яка перемога українського автора, озвучена широко, вже є позитивом. Це наші олімпійські чемпіони – Яни Клочкови, Віталії Клички, Лілії Підкопаєви. Чому успіхи спортсменів на Олімпіадах всюди озвучуються і для них є стадіони? Чому про модельєрів пишуть, про ТОП-10 шоу-бізнесменів пишуть? Всюди, крім України, озвучують своїх переможців, письменників у тому числі. Тобто говорять про те, хто з них успішніший.

В Україні успіх письменника не в першу і навіть не в десяту чергу залежить від гаманця. Коли у нас говорять про успішного письменника, це означає, що у нього є певна кількість книжок або він присутній в інформаційному просторі.

Чесно признаюся: я заробляю писанням. Але я не заробляю на книжках. У мене більше 30 книжок, і я не скажу, що я – мільйонер. Незалежно від того, що в рейтингу зазначені більш-менш правдиві тиражі.

Чому я – не мільйонер? Хоча нібито працюю в царині літератури, яку нібито повинні люди читати - це література орієнтована на чоловіків, або, якщо казати мовою бізнесу, чоловічий сегмент. Якось я був у «Главреді» на чаті і говорив, тепер повторюся: якби в Україні книжкових магазинів було стільки, скільки виборчих дільниць, тоді б в рейтингу і прізвища, і цифри були б інші. Або принаймні була б якась конкурентна боротьба.

Існує міф: книга російською мовою продається краще, ніж українською. Це – неправда, тому що перед роздрібом всі рівні. Якби книгарень було більше, то була б більш конкурентна боротьба.

Подібні ж рейтинги хоча б раз на п’ять-десять років робити треба, щоб нагадувати читачам, що книжки в Україні видаються, і їх можна купувати. Мені подобається саме такий підхід.

Добре, що ці рейтинги, нехай вони зроблені з певною часткою умовності, провокують хоча б якусь дискусію, хоча б якісь спроби зрозуміти, що треба читачеві, як це треба йому подавати. Просування книги – це все ж таки частина технології. Люди у нас розучилися читати, тому треба повертати їм культ читання книги».

«Всі книжкові рейтинги в Україні або штучні, або замовні»

Андрій Курков: «Про Україну сказали вже все. Розкажу про Німеччину. В цій країні «Фокус» і «Шпігель» - головні щотижневики. В кожному є список десятки бестселерів по різних категоріях. Ці списки співпадають. В «Шпігелі», крім основного журналу, можна отримати спеціальний журнал для книговидавців і для тих, хто має справу з книгами. Там пубблікують 50 чи 250 бестселерів з точною інформацією про те, скільки якої книжки за тиждень на території Німеччини було продано. Ця інформація доступна. Це – реальна статистика. Є загальна система, яку контролює Асоціація німецьких видавців і книгорозповсюджувачів.

В Україні це нереально. Тому що немає реальної інформації – є закрита інформація, яка не йде в статистику. І майже всі рейтинги, які друкуються, - або штучні, або замовні.

У нас деякі книгарні продають місця в рейтингах тим, хто хоче прорекламувати книжку. Тобто пишуть «Наші бестселери» - перше, друге, третє… І на другому або на третьому місці стоїть зовсім нікому не відома книжка.

Тобто ставлення у нас до будь-яких рейтингів скептичне. Справді краще порахувати загальний тираж одного автора. Але все одно це буде приблизний результат і все одно будуть похибки і помилки. В принципі, рейтинг, як привід розібратися в проблемах, - це гарно. А на долю книги чи автора це, звичайно, ніяк не вплине.

З іншого боку, всі, хто тут зібралися, вміють писати. І якщо б захотіли, то написали б те, що продається як «мило». Ми всі знаємо, що добре продається, але всі обираємо гармонію – писати про те, про що ти хочеш, і щоб це співпадало з тим, що хоче читати твоя аудиторія. Кожен з нас зможе писати, як Симона Вілар, якщо просто захоче продаватися. Але ми не хочемо просто продаватися і ми – не казкарі. Тому ми розраховуємо на якусь конкретну аудиторію, яку за наявності бажання можемо розширити».

Віталій Капранов: «Чим відрізняється добра книжка від поганої? Нічим. Мені, наприклад, не подобається Маркес, я його не можу читати. А комусь подобається.

Погана книжка – це книжка, яка потрапила до рук не своєму читачу. Якщо книжка не для мене, то вона для мене погана. Головне завдання – визначитися з колом людей, для яких ти пишеш, і щоб книжка потрапила саме до цих людей.

Ми всі звертаємося до свого читача. У мене і в Симони Вілар різні читачі, які практично не перетинаються. Тобто цифри цього рейтингу нічого не означають. Там можна було поставити будь-які інші цифри, і це була б точно така ж туфта, як це».

Лада Лузіна: «Я абсолютно не згодна з думкою попереднього оратора. На мій погляд, існують три критерії, які визначають хорошу книжку. Перший – це власне тиражі автора за життя. Другий – те, що не можна порахувати, – користь, яку приносить твоя книжка читачу. Це ми ніколи не можемо з’ясувати, до нас доходять тільки окремі відгуки. Третій – безсмертя, тобто чи залишається книжка через сто років після тебе чи ні.

Принаймні перший принцип у цьому рейтингу намагалися відтворити.

І ще раз я буду захищати Симону Вілар. Тут, я думаю, ніхто її не читав. А я завтра замовлю її книжку и прочитаю просто з цікавості.

І я хочу щиро привітати не тільки її, а й усіх нас, з тим, що у нас хоча б хтось продається мільйонним тиражем».

Андрій Кокотюха:«Існує ще один міф про те, що бувають книги інтелектуальні і неінтелектуальні. Це – неправда. Кожна книга – це результат інтелектуальної праці. Той, хто інтелектом не володіє, книжку не напише.

Тому справді книжка існує для різних читачів. Кожна книга – це інтелектуальний продукт. А рівень інтелекту кожного нехай визначають читачі».

Оксана Забужко: «Є дуже прості речі – абсолютно зрозумілі і самоочевидні на кожному книжковому ринку і які незрозумілі і неочевидні на українському, тому що він мізерний і привалений ринком сусідньої країни. А саме – є масова література, яка скрізь, від Чопа починаючи, кваліфікується як entertainment. І ця література годує ту, котра продається меншими накладами, але на котру пишуть рецензії.

На світовому ринку за останні 20 років відбулися певні процеси. Те, що сказала Лада Лузіна, що високий тираж – це критерій хорошої книжки, дуже наївно. Вона спізнилася на 20 років. 20 років тому у списках бестселерів ще були Павич, Маркес і Кундера. В тому числі і у списках бестселерів «Нью-Йорк Таймс». Зміни на світовому ринку почали відбуватися в 90-х роках.

В Україні досі книжка-бестселер звучить круто. В Європі, в Північній Америці книжка-бестселер звучить сьогодні радше синонімом трешу.

Ніколи Філіп Рот не буде мати таких тиражів, як Барбара Делінські. І ніколи в середовищі фахових читачів ви не почуєте імені Барбари Делінські. Вони просто не знають, хто це така. Так само, як я вперше почула, хто така Симона Вілар. І це прекрасно, що є Люко Дашвар, Симона Вілар. Я не читала і не читатиму ні однієї, ні другої. Але і та, і інша повинні бути для того, щоб годувати ринок, щоб цей ринок міг видавати Прохаська.

Потрібен український трешняк! Хай буде цей entertainment. Добре, якщо він буде кволітатний. Але якщо він буде некволітатний і розходитиметься так само, як Барбара Делінські розходиться у Сполучених Штатах, теж добре.

А цей рейтинг існує не для того, щоб сказати, хто хороший, а хто поганий.

Діана Дуцик: «Ми очікували дуже серйозної критики цього рейтингу. І ми свідомо пішли на його публікацію. Але для нас було важливо порушити цю проблему та почати дискусію».

Надія Майна, Віра Підгайна (фото)