Таку думку вона озвучила в інтерв’ю “Апострофу”, обурившись тим, як українцям намагаються підмінити цінності й орієнтири.

“В Україні зараз формують “шлунково-кишкову” національну ідентичність. Це поворот у СРСР. Молоде покоління не знає про Радянський союз в його останні десятиліття, не відбувається ця, так би мовити, трансмісія пам’яті. Нас тягнуть у 1970-1980-ті й намагаються нам створити уявлення як про “золотий вік”, коли все було “добре і якісно”. Якщо зайти на будь-який паблік у соцмережах з радянськими фото, ви одразу отримаєте цілу хвилю ботів, які розповідають про те, “яку країну проср*ли”. Це ще один мем – вони бувають не тільки сучасні. “А яке все було якісне. А морозиво яке смачне, а ГМО не було”, – обурилася письменниця.

З тією ж метою, на її думку, на українському телебаченні протягом 20 років показували “Іронію долі”: щоб люди впадали в ностальгію за часами молодості, забуваючи про злидні й вічні черги тієї епохи. Забужко підкреслила, що подібні відгомони вона побачила і в гучній новорічній промові президента Володимира Зеленського.

“Ця новорічна промова президента, де не було ні прапора, ні будь-яких символів, із меседжем: “Яка різниця, як називається вулиця, якщо вона заасфальтована”, – це риторика брежнєвської епохи. Це риторика всіх тодішніх фільмів. Це головна аксіома на рівні мему. Це те, що в кінці фільму “П’ять вечорів” пафосно вимовляє Людмила Гурченко, дивлячись красивими очима в кадр: “Тільки б не було війни! Тільки б не було війни! Тільки б не було війни!” – провела паралелі письменниця.

“Це закладка, це прошивка. Це говорилося з усіх екранів, всіх репродукторів: “Яка різниця?! Хлібчик є? Головне, щоб війни не було! Спасибі партії та рідному радянському уряду за турботу!” І ще випустять якусь ткалю на сцену, яка розповість, що їй квартиру дали, – і люди сидять, слухають, опустивши очі, й думають, коли їх додому відпустять”, – додала вона.

Підсумовуючи, Забужко підкреслила, що на нинішньому етапі українському суспільству знову нав’язується така модель поведінки.

“Зараз відбувається повернення смердючого, голодного, обірваного й приниженого “совка” 1970-х років, який розповідає: “Буде добре! Тільки б перестати стріляти й помиритися з Росією – і все буде добре!” Це саме та ідеологема. Це не нова ідентичність. Це совкові меми”, – зробила висновок письменниця.