Re: цензії

18.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Нотатки мемуарного жанру
17.12.2024|Оксана Тебешевська, заслужений учитель України, письменниця
Володимир Качкан: «З того слова насію довічних пісень…»
14.12.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Ключ до послань
10.12.2024|Ігор Зіньчук
Свобода не має ціни
01.12.2024|Ігор Зіньчук
Томас Манн „Будденброки” – роман–сага про занепад однієї родини
20.11.2024|Михайло Жайворон
Слова, яких вимагав світ
19.11.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Поети завжди матимуть багато роботи
19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачка
Часом те, що неправильно — найкращий вибір
18.11.2024|Віктор Вербич
Подзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Діалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
Головна\Події\Культура

Події

21.09.2018|07:00|Іван Лучук

Київський студент, сербський Златоуст

292 роки з дня народження Йована Раїча

Сербський письменник та історикЙован Раїч (по-сербськи: Јован Рајић)народився 21 вересня 1726 року у Сремських Карловцях у Воєводині. У рідному місті закінчив словено-латинську школу, префектом якої був український письменник Мануїл Козачинський. Бажання подальшої освіти привело Йована Раїчадо Києва, де він закінчив Духовну академію. Після повернення на батьківщину отримав місце викладача, спочатку в богословсько-вчительській школі в Сремських Карловцях, а потім у богословській семінарії в Новому Саді. Пізніше у 1772 році постригся в ченці в монастирі Ковиль. Став архімандритом цього монастиря, провів у ньому весь залишок життя. Помер Йован Раїч 22 грудня 1801 року в монастирі Ковиль.

Писав свої твори Йован Раїчслов’яно-сербською мовою. У його доробку найбільше є богословських творів. Він написав «Катехизис» («Катихизис»), багато християнських історій, обрядових книжок і полемічних богословських творів. Найзначнішим його твором є «Історія різних народів, передусім болгар, хорватів і сербів» («Историја разних народов, наипаче Болгар, Хорватов и Сербов», вид. у Відні в 1794–1795 роках). До художньої літератури належать такі твори Йована Раїча: «Бій змія з орлами» («Бој змаја с орлови»), «Трагедія царя Уроша» («Трагедија цара Уроша», вид. у Будимі в 1798 році), переробка з німецької мови однієї середньовічної збірки оповідок, дві збірки принагідних і побожних віршів «З пам’яттю про смерть» («Во споминанију смерти») і «На господні свята» («На господскија праздники»).

Отримавши освіту в школі Мануїла Козачинського та київській Духовній академії, яка була осередком православної схоластики та догматики, Йован Раїчстав найвідомішим теологом серед сербів; його називали сербським Златоустом. Відчуваючи загрозу переходу Сербської православної церкви у Воєводині на унію, він особливо вдосконалився у питаннях, які виявляли переваги православних догм над уніатськими. Усі його богословські твори є перекладами або переробками відомих православних теологів, без якоїсь наукової чи літературної вартості.

Набагато оригінальнішим і відомішим Йован Раїчє як історик. Його історія є дуже об’ємним твором, першою великою та серйозною спробою показати минуле південних слов’ян у цілості та в антуражі історії сусідніх народів. Всупереч попереднім хронікам, які розпочинаються церковною історією і які події та види суспільного устрою тлумачать Божим провидінням, його історія розпочинається ранньою долею слов’ян, а у висвітленні подій та описі державних утворень спирається на писані документи і критичні огляди. Він потужно використовує «Хроніку» Джордже Бранковича, «Житія» Данила, праці давніших іноземних істориків, але найважливіші сербські писемні джерела йому не відомі. Чуда та чернече сприйняття є і в нього. Тому справжнього наукового методу в його історії ще немає, все ж вона безсумнівно була вагомим кроком у розвитку сербської історіографії. Хоча у викладі він уникає того, чим би, як сумлінний австрійський громадянин, порушив свою вірнопідданську вірність, проте завжди захищає й возвеличує сербів, намагаючись їм відкрити їхнє славне минуле, розбудити усвідомлення великої традиції.

«Трагедія царя Уроша» є переробкою драми «Трагедія, сирѣчь печальная повѣсть о смерти послѣднего царя Уроша V и о паденіи Сербского царства» Мануїла Козачинського. Будучи учнем, Йован Раїчбачив виставу за цією драмою і переписав її текст, а в старості переробив і прилаштував до постановки за своїми вподобаннями, зовсім у дусі середньовічних містерій і міраклів, у яких, в добу Ренесансу, дивним чином перепліталася християнська мораль із грецькою міфологією. Це єдине мораліте у сербській літературі. «Бій змія з орлами» є «найбільш літературним» твором Йована Раїча. Це алегорична історична поема про війну Австрії та Росії (орли) з Туреччиною (змій) у 1788–1790 роках. Поема просякнута патріотизмом і християнським світовідчуттям, написана мовою, досить близькою до народної сербської мови.

Українською мовою було опубліковано низку статей про Йована Раїча під однією обкладинкою (Яременко М. Навчання Іоана Раїча в Києво-Могилянський академії; Айдачич Д. «Про богів та благочестя слов’ян» в «Історії різних слов’янських народів» (1794) Йована Раїча; Грбич Д. Йован Раїч і Феофан Прокопович; Тимотієвич М. Алегоричні персоніфікації Йована Раїча на заголовних сторінках «Теологічного тіла»; Фрайнд М. Принципи обробки Йованом Раїчем «Трагікомедії» Е. Козачинського; Пелешенко Ю. Йован Раїч і українська поезія XVIII ст.; Курінний В. У Могилянці вшанували Йована Раїча// Украс: Українсько-сербський збірник. – 2010. – Вип. 5).

Коли я був аспірантом Інституту слов’янознавства та балканістики у Москві (чотири роки, заочна форма, «бєз отрива от проізводства», як було зазначено в офіційних документах), то у 1989 році (чи, може, на початку 1990?) прилетів спеціально літаком на один день на захист дисертації про Йована Раїча (хто саме захищався – вже не пригадую, лише пам’ятаю, що він був опецькуватим), зранку прилетів, увечері відлетів (Внуково чи Домодєдово, по-різному бувало). Постать Йована Раїча мене цікавила ще зі студентських років, тож і прилетів, це було мені тоді не накладно. Так от, того дня ми ближче познайомилися з Марком Яковичем Ґольберґом, який прибув туди з Дрогобича. Тоді й домовилися, що він буде першим опонентом на захисті моєї кандидатської дисертації. Пригадую, як ми вийшли на перекур, Марк Якович курив болгарські цигарки «ВТ» (бе-те, булґар табак), хтось із москвичів спитав, чому він ще не кинув курити, на що Марк Якович із гумором відповів, що жінку, батьківщину та шкідливих звичок він не міняє.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери