Буквоїд

Київський студент, сербський Златоуст

21.09.18 07:00 / Іван Лучук
292 роки з дня народження Йована Раїча
Сербський письменник та історикЙован Раїч (по-сербськи: Јован Рајић)народився 21 вересня 1726 року у Сремських Карловцях у Воєводині. У рідному місті закінчив словено-латинську школу, префектом якої був український письменник Мануїл Козачинський. Бажання подальшої освіти привело Йована Раїчадо Києва, де він закінчив Духовну академію. Після повернення на батьківщину отримав місце викладача, спочатку в богословсько-вчительській школі в Сремських Карловцях, а потім у богословській семінарії в Новому Саді. Пізніше у 1772 році постригся в ченці в монастирі Ковиль. Став архімандритом цього монастиря, провів у ньому весь залишок життя. Помер Йован Раїч 22 грудня 1801 року в монастирі Ковиль. Писав свої твори Йован Раїчслов’яно-сербською мовою. У його доробку найбільше є богословських творів. Він написав «Катехизис» («Катихизис»), багато християнських історій, обрядових книжок і полемічних богословських творів. Найзначнішим його твором є «Історія різних народів, передусім болгар, хорватів і сербів» («Историја разних народов, наипаче Болгар, Хорватов и Сербов», вид. у Відні в 1794–1795 роках). До художньої літератури належать такі твори Йована Раїча: «Бій змія з орлами» («Бој змаја с орлови»), «Трагедія царя Уроша» («Трагедија цара Уроша», вид. у Будимі в 1798 році), переробка з німецької мови однієї середньовічної збірки оповідок, дві збірки принагідних і побожних віршів «З пам’яттю про смерть» («Во споминанију смерти») і «На господні свята» («На господскија праздники»). Отримавши освіту в школі Мануїла Козачинського та київській Духовній академії, яка була осередком православної схоластики та догматики, Йован Раїчстав найвідомішим теологом серед сербів; його називали сербським Златоустом. Відчуваючи загрозу переходу Сербської православної церкви у Воєводині на унію, він особливо вдосконалився у питаннях, які виявляли переваги православних догм над уніатськими. Усі його богословські твори є перекладами або переробками відомих православних теологів, без якоїсь наукової чи літературної вартості. Набагато оригінальнішим і відомішим Йован Раїчє як історик. Його історія є дуже об’ємним твором, першою великою та серйозною спробою показати минуле південних слов’ян у цілості та в антуражі історії сусідніх народів. Всупереч попереднім хронікам, які розпочинаються церковною історією і які події та види суспільного устрою тлумачать Божим провидінням, його історія розпочинається ранньою долею слов’ян, а у висвітленні подій та описі державних утворень спирається на писані документи і критичні огляди. Він потужно використовує «Хроніку» Джордже Бранковича, «Житія» Данила, праці давніших іноземних істориків, але найважливіші сербські писемні джерела йому не відомі. Чуда та чернече сприйняття є і в нього. Тому справжнього наукового методу в його історії ще немає, все ж вона безсумнівно була вагомим кроком у розвитку сербської історіографії. Хоча у викладі він уникає того, чим би, як сумлінний австрійський громадянин, порушив свою вірнопідданську вірність, проте завжди захищає й возвеличує сербів, намагаючись їм відкрити їхнє славне минуле, розбудити усвідомлення великої традиції. «Трагедія царя Уроша» є переробкою драми «Трагедія, сирѣчь печальная повѣсть о смерти послѣднего царя Уроша V и о паденіи Сербского царства» Мануїла Козачинського. Будучи учнем, Йован Раїчбачив виставу за цією драмою і переписав її текст, а в старості переробив і прилаштував до постановки за своїми вподобаннями, зовсім у дусі середньовічних містерій і міраклів, у яких, в добу Ренесансу, дивним чином перепліталася християнська мораль із грецькою міфологією. Це єдине мораліте у сербській літературі. «Бій змія з орлами» є «найбільш літературним» твором Йована Раїча. Це алегорична історична поема про війну Австрії та Росії (орли) з Туреччиною (змій) у 1788–1790 роках. Поема просякнута патріотизмом і християнським світовідчуттям, написана мовою, досить близькою до народної сербської мови. Українською мовою було опубліковано низку статей про Йована Раїча під однією обкладинкою (Яременко М. Навчання Іоана Раїча в Києво-Могилянський академії; Айдачич Д. «Про богів та благочестя слов’ян» в «Історії різних слов’янських народів» (1794) Йована Раїча; Грбич Д. Йован Раїч і Феофан Прокопович; Тимотієвич М. Алегоричні персоніфікації Йована Раїча на заголовних сторінках «Теологічного тіла»; Фрайнд М. Принципи обробки Йованом Раїчем «Трагікомедії» Е. Козачинського; Пелешенко Ю. Йован Раїч і українська поезія XVIII ст.; Курінний В. У Могилянці вшанували Йована Раїча// Украс: Українсько-сербський збірник. – 2010. – Вип. 5). Коли я був аспірантом Інституту слов’янознавства та балканістики у Москві (чотири роки, заочна форма, «бєз отрива от проізводства», як було зазначено в офіційних документах), то у 1989 році (чи, може, на початку 1990?) прилетів спеціально літаком на один день на захист дисертації про Йована Раїча (хто саме захищався – вже не пригадую, лише пам’ятаю, що він був опецькуватим), зранку прилетів, увечері відлетів (Внуково чи Домодєдово, по-різному бувало). Постать Йована Раїча мене цікавила ще зі студентських років, тож і прилетів, це було мені тоді не накладно. Так от, того дня ми ближче познайомилися з Марком Яковичем Ґольберґом, який прибув туди з Дрогобича. Тоді й домовилися, що він буде першим опонентом на захисті моєї кандидатської дисертації. Пригадую, як ми вийшли на перекур, Марк Якович курив болгарські цигарки «ВТ» (бе-те, булґар табак), хтось із москвичів спитав, чому він ще не кинув курити, на що Марк Якович із гумором відповів, що жінку, батьківщину та шкідливих звичок він не міняє.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/09/21/070031.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.