Латиський письменник Кнутс Скуєнієкс (по-латиськи: Knuts Skujenieks) народився 5 вересня 1936 року у столиці незалежної Латвії – Ризі – в інтеліґентній родині. Його батько Емілс Скуєнієкс був доволі відомим латиським письменником, але війна їх розлучила; батько подався на еміґрацію, де продовжив літературну працю, видав чимало книжок. Його мати Марія Зауерхаґена була акторкою; вона померла, коли Кнутсові було три роки, тож його виховувала бабуся. Дитинство він провів під Баускою в Земгале. Спочатку Кнутс Скуєнієкс навчався в Латвійському університеті (1954–1956), а потім у Літературному інституті ім. М. Горького в Москві (1956–1961). Після здобуття вищої освіти Кнутс Скуєнієкс пропрацював заледве рік, бо вже в 1962 році його несправедливо звинуватили у протиправній антирадянській діяльності, засудили до семи років ув’язнення у виправній колонії в Мордовії (покарання відбував з 17 квітня 1962 до 17 квітня 1969 року). В ув’язненні він перебував серед політичних в’язнів, серед яких найбільше було українців (зокрема, художник Опанас Заливаха, який намалював портрет Кнутса Скуєнієкса), тож вивчив там українську мову. Першою книжкою Кнутса Скуєнієкса після звільнення з ув’язнення була перекладна збірка віршів Лесі Українки «Сестра громовиці» («Pērkona māsa», 1970), яка вийшла шістнадцятитисячним накладом і дуже швидко розійшлася серед півторамільйонного латиського народу. Реабілітували Кнутса Скуєнієксаще за радянської влади (6 червня 1989 року). Його карна справа була оприлюднення, у ній було чимало цікавих подробиць, наприклад, «серйозним» звинуваченням було зберігання забороненої літератури – у домашній бібліотеці знайшли Британську енциклопедію англійською мовою, яка залишилася від батька. У 1989–1991 роках Кнутс Скуєнієкс. був керівником Латвійського відділу ПЕН-клубу; зрештою, був ініціатором його створення. Мешкає Кнутс Скуєнієкс у Саласпілсі.

Свою першу поетичну збірку Кнутс Скуєнієкс зміг опублікувати щойно в 1978 році. Доцьогочас вийшло кільканадцять його поетичних збірок. Поетична палітра Кнутса Скуєнієкса різнобарвна; характерним для його поетики може бути хоча б такий вірш без назви:

Я буду лавкою в парку 

коли ось розтануть сніги

я буду лавкою в парку 

коли кіптявий дощ пройде 

я буду лавкою в парку 

геть котів прожене двірник 

я буду лавкою в парку 

три тисячі і три ночі 

та коли якось твоя рука

погладить моє плече

отоді не ручаюсь за себе

що буду лавкою в парку

(Переклав Володимир Лучук).

Поетичні твори Кнутса Скуєнієкса у Латвії входять до шкільної програми з вивчення латиської літератури; вивчають їх і у вищій школі. Вірші Кнутса Скуєнієкса перекладені на кілька десятків мов, виходили окремими виданнями у Швеції та Вірменії. В Україні вийшло дві його поетичні книжки – «Насіння в снігу» (1994) в перекладі Юрія Завгороднього та «Мала моя батьківщина» (2016) в перекладі Юрія Садловського. Показовим для цієї останньої книжки є такий вірш без назви:

o відпочинь мій любий джмелю

згорнись і ти моє латаття

попий роси моя кульбабо

бо тихо тихо босоніж

іде лякливо по асфальту

давай її назвемо ніч

нічого назва

(Переклав Юрій Садловський).

Перекладає Кнутс Скуєнієкс з української, польської, сербської, словенської, македонської, литовської, грецької, англійської, іспанської, фінської, шведської, датської та інших мов. Видав понад два десятки перекладних поетичних книжок, переклав кілька десятків п’єс.

У 2001 році до Третього круглого столу поетів Європи Кнутс Скуєнієкс видав антологію, в якій представив поряд із мовою оригіналу свій переклад одного вірша майже з кожної європейської мови – 73 вірші, 73 мови. Від України він обрав вірш Богдана Ігоря Антонича.

У 2008 році завершилося видання восьмитомного Повного зібрання творів Кнутса Скуєнієкса.

Кнутс Скуєнієкс є лауреатом багатьох літературних премій. На батьківщині йому присуджено премію ім. А. Упітса (1987), щорічну літературну премію (2001), премію ім. Е. Вейденбаума (2007). Серед закордонних відзнак є Ятвязька премія (Литва, 1993), премія ім. І. Франка (Україна, 1994), премія ім. Т. Транстрьомера (Швеція, 1998), премія Шведського фонду письменників (Швеція, 2000). Кнутс Скуєнієкс є кавалером ордена Ізабелли Католицької (Іспанія, 1994), найвищого латвійського ордена Трьох зірок (1995), ордена Великого князя Литовського Гедимінаса (2001). У 2006 році Кнутс Скуєнієкс був нагороджений Національною спілкою письменників України і товариством «Україна–Світ» Почесним знаком.

«Я дивний старий, – сказав Кнутс Скуєнієксв інтерв’ю львівському інтернет-порталу ZAXID.NET. – Так легше жити, щоб не бути надто серйозним».

Українською мовою окремі вірші Кнутса Скуєнієкса переклали Володимир Лучук, Юрій Завгородній, Юрій Садловський та інші ([Вірші] // Лучук В. Друзі: Переклади. – Львів, 1987; Насіння в снігу. – Київ, 1994; Поезіє // Всесвіт. – 2000. – № 3/4; Мала моя батьківщина. – Тернопіль, 2016).

Мені випадала нагода неодноразово спілкуватися з Кнутсом Скуєнієксом. І у Львові, і в Ризі, і в нього вдома у Саласпілсі, куди ми завітали цілою компанією (закушували там міногами, – то окрема історія). Він кілька разів приїздив до Львова за моєї пам’яті. Якось я забрав його з готелю «Супутник», а він мені зразу подарував плящинку чорного ризького бальзаму, з якою я цілий той день до ночі носився (добре, що тоді я був у парусинових штанах із глибоченними кишенями, одну з яких і забальзамував). Показував йому Львів, ходили ми по різних кнайпах, зокрема якось довше засиділися у «Криївці». Модерував якось зустріч із ним у книгарні «Є». Різне було. Крім усього, Кнутс товаришував із моїм татом Володимиром Лучуком…

Юрій Винничук, Василь Ґабор, Кнутс Скуєнієкс із дружиною, Іван Лучук, Маріс Салейс, Юрій Садловський. Саласпілс, осінь 2001 р.