Кримськотатарський письменник Юнус Кандим (Yunus Qandım; автонім: Юнус Кандимов) народився 4 вересня 1959 року в селі Аккурган(Аккурганський район, Ташкентська область) в Узбекистані, куди були депортовані кримські татари. Закінчив відділення кримськотатарської мови та літератури філологічного факультету Ташкентського державного педагогічного інституту ім. Нізамі(1981). Проходив службу в армії в Україні біля Жовтих Вод(1981–1983), де зацікавився українською мовоюта літературою, історією українсько-кримськотатарських суспільно-культурних взаємин. У 1983 році став кореспондентом, згодом очолив відділ республіканської кримськотатарської газети «Ленінський прапор» («Ленин байрагъы»), у якій працював до 1989 року. До Криму повернувся у 1989 році, відтоді до 1993 року працював кореспондентом газет «Дружба» («Достлукъ») і «Новий світ» («Янъы дюнья»). У 1993–1996 роках Юнус Кандим був головою Кримськотатарського фонду культури, у 1996–2001 роках – завідувачем відділу газети «Новий світ», у 2001–2005 роках – завідувачем редакційно-видавничого відділу Всеукраїнського інформаційно-культурного центру в Криму, викладачем кафедри кримськотатарської та турецької філології Кримського інженерно-педагогічного університету. Помер Юнус Кандим 20 березня 2005 року у Сімферополі.

Юнус Кандим був членом Спілки журналістів Узбекистанута Спілки журналістів СРСР(1986), Національної спілки письменників України. Входив до літературної групи поетів-паліндромістів «Герекліт: Голінні ентузіасти рака літерального».Заслужений діяч мистецтв України(2000).

Писати вірші Юнус Кандим почав ще в школі. Перший вірш «У читальному залі» («Окъув залында») був опублікований в газеті «Ленінський прапор» ще в 1979 році.

Перша поетична збірка «Ти на море схожа» («Сен денъизге бенъзейсинъ», 1988) вийшла кримськотатарською мовою в Ташкенті. Українською та кримськотатарською мовами в Києві вийшла збірка «Жовта мить» («Сары ань», 1997). За життя поета вийшла ще збірка «Нитка надії» («Умют йипи», 2001). Збірки «Серцем прикрита земля» (2008) і «Нема сну в очах» (2009) вийшли посмертно в упорядкуванні його дружини Сабріє Кандимової. Поетичній манері Юнуса Кандима притаманні вишукана метафоричність, ліризм, влучність та несподіваність образних асоціацій, що є наслідуванням традицій східної орнаментальності.

Кохана, ти скидаєшся на море,

Яке зі мною, берегом, – не мире.

Бува, обіймуть хвилі, – за хвилину,

Сміття на мене скинувши, одхлинуть.

То плачу, то радію, – все терпляче

під хвиледари підставляю плечі…

Дарма, що хочу од тії печалі

Втекти степами й горами чимдалі,

А серце-берег не дає, – говоре,

Що не існує безбереге море.

(Тут і далі переклав Микола Мірошниченко).

Цей вірш є вельми показовим для характеристики творчої манери Юнуса Кандима, недаремно ж слова саме з нього були винесені в назву дебютної поетичної збірки.

Юнус Кандим творив у жанрі зорової поезії, займався паліндромією. Наприклад, у вірші «Горе» Юнуса Кандима половина рядків є паліндромними:

А мама, мама – 

без доні днями: 

ім’я у двері 

втиска перстами 

– ... ім’яу ямі.

Зоря: – Агов!.. 

Вогонь ногов 

у діл Сліду, 

у тяму ум’яту 

в гірку обиду.

Спільно з Миколою Мірошниченком Юнус Кандим упорядкував три томи антології кримськотатарської літератури: 1 том «Окрушина сонця» (поезія), 2 і 3 томи «Молитва ластівок» (проза).

Юнус Кандим написав понад три десятки наукових статей, видав науково-публіцистичний нарис «Курултай: як це було» («Къурултай: о насыл олгъан эди», 1991) і монографію про першого Голову Кримськотатарського уряду Кримської Демократичної Республіки (1917–1918) Номана Челебіджихана «Не заросте травою поле бою... Перша книга» («Куреш мейданыны от басмаз... Биринджи китап», 2002). Юнус Кандим є укладачем і редактороммайже двадцяти художніх, науково-популярних книг, підручників, навчальних посібників і словників.

Твори Юнуса Кандима включені до навчальних програм і широко вивчаються в кримськотатарських загальноосвітніх школах, на філологічних факультетах вищих навчальних закладів Криму, де викладається кримськотатарська література. Принаймні так було до російської окупації Криму. На вірші Юнуса Кандима написано понад тридцять пісень, які користуються популярністю в слухачів. Вірші Юнуса Кандима перекладені на понад десяток мов.

Юнус Кандим перекладав кримськотатарською мовою твори російських, білоруських, узбецьких, азербайджанських, казахських, каракалпацьких поетіві прозаїків. Зусиллями Юнуса Кандима кримськотатарському народу було повернуто ім’я відомого романіста тюркського світу Дженґіза Даґджи (Cenğız Dağcı), що мешкає нині в Лондоні й пише турецькою мовою. З 1992 по 2001 рік Юнус Кандим переклав кримськотатарською мовою п’ять його романів.

Чільне місце в перекладацькому доробку Юнуса Кандима належить перекладам творів українських письменників. Юнус Кандим переклав з української поеми Тараса Шевченка «І мертвим, і живим...», «Кавказ», поеми Лесі України «Іфігенія в Тавриді», «Давня казка», «Роберт Брюс, король шотландський», цикл віршів «Кримські відгуки», драму-феєрію «Лісова пісня» (поставлена у 2002 році на сцені Кримськотатарського академічного музично-драматичного театру – «Орман тюркюси»), твори Михайла Коцюбинського «На камені», «В путах шайтана», «Під мінаретами», окремі твори Миколи Вороного, Агатангела Кримського, Павла Тичини, Володимира Сосюри, багатьох інших українських письменників. За словами Данила Кононенка, Юнус Кандим «своїм непересічним талантом перекладача з української на кримськотатарську будував мости духовності між нашими літературами».

Українською мовою окремі вірші Юнуса Кандима переклав Микола Мірошниченко ([Вірші] // Вітрила’90. – Київ, 1990; [Вірші] // Дніпро. – 1994. – № 7/8; Жовта мить. – Київ, 1997; [Вірші] // Окрушина сонця: Антологія кримськотатарської поезії ХІІІ–ХХ ст. – Київ, 2003; [Вірші] // Четвер. – 2003. – № 17: Народні перлини. – Паліндромний спецпроект 20.02.2002).

Нас із Юнусом Кандимом познайомив Микола Мірошниченко, це було в Києві на вулиці Банковій на початку 2002 року. Ми з Назаром Гончаром і Миколою Мірошниченком зустріли його зі ще одним хлопчиною, пішли в якусь кнайпу чи то на Інститутській, чи то на Лютеранській. До нас долучилися ще Андрій Підпалий і Костянтин Коверзнєв. Пригадую навіть, що пили ми лимонну горілку; це запам’яталося, бо «лимонку» я страх як не люблю, але пили тоді, що було. І ще запам’яталося, що візуально Юнус Кандим мені чомусь асоціювався з Тугай-беєм у виконанні Даніеля Ольбрихського з фільму «Вогнем і мечем» Єжи Гофмана. Якась оптична омана, однак.