Серболужицький поет Бенедикт Дирліх (по-верхньолужицьки: Benedikt Dyrlich) народився 21 квітня 1950 року в селі Нова Вєска (серболуж. Nowa Wjeska, нім. Neudörfel; Лужиця, тоді Німецька Демократична Республіка) як друга із шести дитина в сім’ї ремісника. Мати померла, коли Бенедиктові було шістнадцять років, тоді він вступив до серболужицької школи в Раковицях, яку відвідував до 1964 року. Потім студіював католицьку теологію та філософію в Яроброді, працював санітаром у Камениці, в 1973–1975 роках був драматичним працівником у Німецько-лужицькому народному театрі. У 1975–1980 роках студіював театральне мистецтво в Ляйпціґу. Під час політичного перевороту в східній Німеччині був активістом опозиційного Лужицького народного зібрання. У 1995–2011 роках був головним редактором газети «Serbskenowiny» («Лужицька газета»). Бенедикт Дирліх є головою Серболужицької спілки діячів мистецтв, членом Саксонського сенату культури, ПЕН-центру Німеччини.

Бенедикт Дирліх– автор поетичних збірок «Зелені поцілунки» («Zelene hubki», 1975), «Третє очко» («Třeće wóčko», 1978), «Нічне чекання» («Nocakowanje», 1980) та інших. Збірка «Третє очко» вийшла в перекладі польською («Trzecie oko», 1978), а збірка «Зелені поцілунки» німецькою мовою («Grüne Küsse», 1980). Українською мовою книжка віршів Бенедикта Дирліхавийшла під назвою «Парабола» (Вінниця, 2010). Низка книжок Бенедикта Дирліхавийшла у двомовному серболужицько-німецькому або німецько-серболужицькому мовному режимі, наприклад: «Три перстені» («Tři pjeršćenje / Drei Ringe», 1990), «Тигр у піжамі» («Der Tiger im Pyjama / Tiger w nócnej košli», 2012).

У віршах Бенедикта Дирліхаприсутні патріотичні, інтимні, екзистенційні мотиви. Характерні риси любовної лірики Бенедикта Дирліхавідображені у вірші «Зранку»:

Ти лиш покликала мене

а я вже висадив вікно

заліз до тебе й цілу ніч

залишитись у тебе можу

Тепер несу я у кишені

маленьку дольку твого серця

яку недавно відломив

ти спиш так ніби й не було нічого

(Тут і далі переклав Іван Лучук).

Ставлення до свого «ремесла» Бенедикт Дирліхвиразив у вірші «Поети»: «Не можуть мовчати / коли більшість нічого не каже // Поети мусять ректи / щоб думки й почуття / не забрала мутна вода».

Бенедикт Дирліхотримав Медаль видавців Вільної землі Саксонії (2010) та премію ім. Якуба Барта-Чішинського (2011).

Бенедикт Дирліхперекладає українську поезію, зокрема твори Іван Франка, Володимира Лучука.

Українською мовою окремі твори Бенедикта Дирліхапереклали Володимир Лучук, Іван Лучук, Григор Мовчанюк.

Переклади віршів Бенедикта Дирліха українською мовою друкувалися журналах «Всесвіт» (1982, № 2) і «Дніпро» (1990, № 10), антології «Зелений Гарц: Молода поезія НДР: Переклади з німецької та серболужицької» (Київ, 1985).