Re: цензії

19.10.2018|Роксолана Жаркова, літературознавиця
Незамуровані вікна поезії Миколи Істина
18.10.2018|Ігор Зіньчук
Вижити і залишитися людиною
17.10.2018|Ірина Фотуйма
Великдень долі
16.10.2018|Оксана Нахлік
Творча вершина Надії
16.10.2018|Валентин Бердт, Харків
Сімдесят відтінків однієї вишиванки
16.10.2018|Олег Гончаренко, письменник, перекладач
Підтримка, віра, усмішка
15.10.2018|Богдан Кравченко
Війна і мир у книжці Марини Варич
12.10.2018|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ
Казки для дорослих дітей
11.10.2018|Тетяна Винник, письменниця, громадська діячка
«Людина без людей»: осмислення себе у Всесвіті і Всесвіту – в собі
11.10.2018|Марина Штолько
«Зраду можна зрозуміти, але не можна виправдати»
Головна\Події\Культура

Події

10.02.2018|08:46|Іван Лучук

Співець мандрівки тіл



Минулоріч 10 лютого відійшов у засвіти Богдан Бойчук

В одному з інтерв’ю, що кануло в хащах Інтернету, Богдан Бойчук відзначив, що саме мені вдалося напрочуд влучно визначити сутність його поезії. Він мав на увазі мій коротенький «дивопортрет» біля його добірки в моїй антології «Дивоовид» (Тернопіль, 2007):

«Будь-який набір традиційних тем можливо висвітлити в оригінальний, нетрадиційний спосіб. Для цього вистачає лише бажання та відповідного таланту. А теж для цього має визріти пора, коли передчуття чогось подібного витає в повітрі, очікування розпливається ароматами, потреба осідає росою й конденсується у словах. Поет ловить ці подуви фібрами своєї свідомості, вдихає їх на повні груди, вхмеліває від них, танцює від щастя і починає співати свої пісні, які не схожі ні на що попереднє. Так ламаються традиції та народжуються міфи».

Чесно кажучи, цей пасаж був навіяний визначенням сербського поета Васка Попи, яке майже підсвідомо сплило із покладів моєї пам’яті. Сам Васко Попа писав таке: «Слова у вірші творять замкнене коло. Видно, що вони танцюють у колі, але не видно, навколо чого вони танцюють. Це слова у вірші творять картину джерела, з якого вони витекли і до якого тягнуться». Таким чином можна визначити квінтесенцію поетичної творчості Богдана Бойчука.

Народився Богдан Бойчук 11 жовтня 1927 року в селі Бертники (нині – Лісове) на Тернопільщині. У 1944 році, при відступі, німці схопили Богдана Бойчука й забрали до Німеччини на примусові роботи. Після війни він перебував у таборі переміщених осіб (Ді-Пі) в місті Ашаффенбурґ, у якому закінчив середню освіту в гімназії. У 1949 році переїхав до США й оселився в Нью-Йорку, де в 1957 році закінчив студії з електроніки в New York City College. Працював інженером у галузі електроніки до 1992 року. Належав до Нью-Йоркської групи українських поетів, Об’єднання українських письменників «Слово». Жив останні роки (чи й десятиліття) у Ґлен-Спей (США) і в Києві, де й помер 10 лютого 2017 року.

Богдан Бойчук є автором поетичних збірок «Час болю» (1957), «Спомини любові» (1963), «Вірші для Мехіко» (1964), «Мандрівка тіл» (1967), «Вірші вибрані й передостанні» (1983), «Третя осінь» (1991), «Вірші кохання й молитви» (2002), поем «Земля була пустотня» (1959), «Подорож з учителем» (1976), збірки п’єс «Дві драми» (1968), романів «Дві жінки для Альберта» (2002), «Краєвиди підглядника», «Аліпій II і його наречена», «Життя з Алісою поза дзеркалом» (2004), «Над сакральним озером» (2006), «Розанна з Нивок» (2011), трилогії «Паноптикум Ді Пі» (2013), книжки мемуарів «Спомини в біографії» (2003). Його поетичні збірки друкувались англійською, польською, румунською й російською мовою. Перекладав з англійської та іспанської, зокрема твори Хуана Рамона Хіменеса, Семюела Беккета, Е. Е. Каммінґса, Стенлі Кюніца, Дейвіда Іґнатова, Роберта Лоуелла. Переклав англійською мовою твори Богдана Ігоря Антонича, Івана Драча, Бориса Пастернака. Упорядкував «Зібрані твори Олекси Стефановича» (1975), «Зібрані твори Богдана Кравцева» (1978, 1980, 1994), «Спомини» Йосипа Гірняка (1982). Є співупорядником двотомної антології сучасної української поезії на Заході «Координати» (1969, спільно з Богданом Рубчаком), антології української модерної поезії в діаспорі «Поза традиції» (1993, спільно з Іриною Макарик, Данилом Струком, Іваном Фізером). Богдан Бойчук був редактором річника «Нові поезії» (1959–1971), журналів «Сучасність» (1961–1973), «Світо-вид» (1990–1999).

Богдан Бойчук є яскравим представником української лірики другої половини ХХ ст. Сам Богдан Бойчук так формулює, на його погляд, чи не основну проблему сучасної української поезії: «Проблема в тому, що українська мова надто мелодійна, надто лірична, надто співуча й гладка і, як багатьом видається, найкраще нібито надається для творення поезії. На жаль, воно не зовсім так. Українська мова прекрасно надається для версифікації, а не для творення поезії. Бо цією мовою надто легко писати, і вона не чинить достатнього опору поетові. А це дуже важливо. Найчастіше написана в регулярній ритмічній схемі й римована строфа діє як поезія сама по собі – своєю мелодійністю, легкістю та ліричністю. Хоч поезії там нема й краплини (а це пособляє графоманським витворам). В результаті майже половина сучасної української поезії – це менше або більше вишукана версифікація. Друга велика частина твореної сьогодні поезії – це менший чи більший компроміс між версифікацією і поезією. І навіть у добрій регулярній поезії відчутний негативний вплив залегкої та замелодійної мови». Керуючись власним визначенням, що тепер «цілий світ майже суцільно пише верлібром або прозопоезією», Богдан Бойчук у вірші «Поезія» дає таку образну дефініцію:

 

Нестерпне світло

перетяло груди,

і в серце врізалося

слово.

 

І до кінця твого

болітиме

затерпле

тіло,

а в жилах синьо

пульсуватиме свідомість:

ти живеш.

 

Із цим поетичним визначенням можна погоджуватися або не погоджуватися, можна його заперечувати чи відстоювати, але це є авторова візія, реалізація його священного права виражати свої думки та відчуття у властивий йому спосіб. У передмові до антології «Поети Нью-Йоркської групи» Олексагдр Астаф’єв так визначив головні особливості мистецтва поетичного Богдана Бойчука: «Від першої до останньої збірки поет залишається вірним головним засадам своєї поетики: використовує символіку як головний принцип організації художнього світу, акцентує увагу не на чуттєвому сприйманні, а на ідеї арбітральності, спонукаючи читача щоразу по-новому об’єднувати в одне ціле різні змістові площини (“У бур’янах сміється жовтими зубами осінь. Наїжилися солом’яні хати... крізь жовч проходять люди...”). Перед нами взірець “магічної” метафори: реалії людського (“жовті зуби”, “жовч”) по аналогії співвіднесені з осінню; образ постає як результат анатомічного абстрагування, відхилення від картини природи. Така поезія творить свою магію на взірець того, як анімізм намагався налагодити зв’язок з персоніфікованими духами. У даному випадку образ буквальний стає магічно-символічним». Своє ставлення до поезії загалом, до поетів, що відійшли, Богдан Бойчук виразив у вірші «Дивися в обличчя мертвих поетів». Можна сумніватися, чи він висвітлює у віршах світоглядну позицію, чи лише принагідну. Як казав сам Богдан Бойчук в інтерв’ю Анатолію Щербатюкові: «Мотив сумнівів – це категорія метафізична, і тоді починається пошук і певне прояснення». Прояснення знаходимо хоча б у такому переосмисленні деяких аспектів мистецтва поетичного, висловлених Бойчуком: «...як казали американський поет Стенлі Кюніц чи польський поет Єжи Плютовіч, поезія починається там, де є щось із міту, з магії, з молитви чи сну, – навіть у буденних речах, у щоденностях, які описуються». Не випадково, либонь, тут згадано американського поета, адже саме у вірші «Стенлі Кюніцу за чаркою» Богдан Бойчук узагальнено осмислює своє розуміння поезії:

 

Пиймо наші роки,

пиймо за наші роки!

Бо торкати поезію,

це торкати нерви часу.

 

Бо торкати – це чути

мозок і жовч людини,

це розтинати жили

і сочити рядками кров.

 

Тут задіяні, так би мовити, частини тіла («мозок і жовч», «жили»). І це не випадково, адже автор відчуває поезію всім своїм єством, відчуває навіть тілесно: не лише всіма фібрами своєї душі, але й усіма елементами свого тіла. Особливості поетичного слововислову Богдана Бойчука так охарактеризувала Людмила Касян у статті до вісімдесятилітнього ювілею поета: «Автор практикує різноманітну поетику: регулярний вірш, напіввільний ритмізований, піврегулярний вірш, верлібр – із надзвичайно різноманітною ритмічністю, прозопоезією. Його текстам властива лексична економія вислову, висока емоційна напруга. У концепції дійсності Б. Бойчука світ різнобарвний, мінливий, увесь час у русі, пристрастях, пошуках і втратах». А сам поет, хоч і доволі різко ставиться до певних виявів мистецтва поетичного, висловлює свої широкі погляди: «...дотримуюся думки, що поет повинен послуговуватися всіма існуючими формами вислову чи творити власні форми, залежно від стану душі, настрою чи вимоги самого вірша під час творення».

У творчому доробку Богдана Бойчука значне місце займає і проза. Богдан Бойчук почав писати й друкувати прозу в поважному віці, щойно після шістдесяти. На думку Марка Роберта Стеха, «романи Бойчука, – зокрема “Дві жінки Альберта” і “Краєвиди підглядника” (1995), – доволі однотонні стилістично й монотематичні. Попри те, що їх автор відомий як поет, ці тексти ніби програмно непоетичні, збудовані з коротких “рубаних” речень, в яких внутрішній ритм фрази й милозвучність мови грають далеко не першорядну роль. Настроєм ці тексти ближчі до стилістично сухих Бойчукових мемуарів (“Спомини в біографії”), ніж до його віршів». Маючи значні здобутки в поезії, Богдан Бойчук завжди прямував до нових звершень у прозі.

Особисто познайомився я з Богданом Бойчуком у Києві на якійсь імпрезі, десь наприкінці дев’яностих. Потім декілька разів зустрічалися принагідно, перекидалися словом-другим. Нас фотографували разом принаймні двічі. Перший раз при знайомстві клацав кореспондент якогось київського видання. Вдруге в Лаврі на якійсь «Книжці року». Фотографія, де ми з Богданом Бойчуком та Ігорем Римаруком розмовляємо та чаркуємося біля шинквасу, публікувалася в «Книжнику-review». Востаннє бачилися і перекинулися словом у львівському кінопалаці «Коперник» у вересні 2016 року, коли під час Форуму видавців там презентували фільм про Нью-Йоркську групу.

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери