За гостинним столом нас було п’ятеро: ми з мамою, Христя з Назаром, і – Гельмут Айзендлє. Розмови за столом точилися про різне. Гельмут був у доволі пригніченому стані, бо його молода кохана розірвала була перед тим стосунки із ним. Він твердо вирішив придбати хатинку десь у Карпатах, в Україні, навіть їздив десь на Гуцульщину чи де в цих справах, щоб оселитися там і жити собі усамітнено, без осоружної коханої. «Нє долго музика іграла». Як виявилося, через деякий час він чкурнув назад до Відня, щойно йому зателефонувала його пасія.

Народився австрійський письменник і психолог Гельмут Айзендлє (по-німецьки: Helmut Eisendle) 12 січня 1939 року в столиці Штирії місті Ґрац. Після початкової та основної школи вчився на телефонного механіка (1954–1958). Працював за фахом, одночасно склавши матуру у вечірній школі. Від 1964 до 1970 року студіював у Ґрацькому університеті психологію, філософію та біологію, працюючи паралельно викладачем у Вищій технічній школі у Ґраці. У 1970 році здобув науковий ступінь доктора психології. Із 1972 року Гельмут Айзендлє – вільний письменник. Жив певний час у Барселоні та Берліні, від 1977 року в Мюнхені, від 1979 року в Трієсті, від 1981 року в південній Штирії, потім у Відні, Амстердамі та Берліні, а від 1993 року у Відні, де й помер 20 вересня 2003 року.

Фах психолога, відповідний досвід психологічної практики, суміжні сюжети стали невід’ємною джерельною базою Гельмутвого Айзендлєвого письменницького ремесла. Про це чи то він сам розповідав, чи то я почув не від нього – не важливо. Головне, що я це запам’ятав, і от воно мені принагідно вискочило із квадрильйонних засіків пам’яті. Тепер я аналізую й переосмислюю цю інформацію, і вона стає мені зрозумілішою. Адже психолог, мабуть, мусячи орієнтуватися у відповідних матеріях, має до диспозиції не лише свої психологічні «ходіки».

Гельмут Айзендлє належав до мовно-скептичного та мовно-критичного напрямку в новій австрійській літературі. Писав прозу та есеїстику, критичні та психологічні тексти. Його романи та оповідання мають есеїстичний характер. Гельмут Айзендлє є автором понад двадцяти книжок, зокрема таких: «Поетове життя» («Ein Dichterleben», 1976; спільно з У. Бремером), «По той бік глузду, або Розмови про людський розум» («Jenseits der Vernunft oder Gespräche über den menschlichen Verstand», 1976), «Більярд, або Жертви за зеленим столом» («Billard oder Das Opfer am grünen Tisch», 1977), «Екзиль, або Коричневий салон» («Exil oder Der braune Salon», 1977), «Нічне царство доктора Липського» («Das nachtländische Reich des Doktor Lipsky», 1979), «Заборона є двигуном бажання» («Das Verbot ist der Motor der Lust», 1980), «Я про себе і ні про кого іншого» («Ich über mich & keinen andern», 1981), «Дурень на пагорбі» («Der Narr auf dem Hügel»,1981), «Мовчазний монстр» («Das schweigende Monster», 1981), «Дар Анни О.» («Das Geschenk der Anna O.», 1983), «Жінка на кордоні» («Die Frau an der Grenze», 1984), «Сленґ інтеліґенції» («Die Gaunersprache der IntEllektuEllen», 1986), «Найкращим краєвидом є мозок» («Die schönste Landschaft ist das Hirn», 1987), «О, Ганна» («Oh Hannah», 1988), «Буденні думки про Щось» («Beiläufige Gedanken über Etwas», 1989), «Магічний квадрат» («Das magische Quadrat», 1990), «Блок, або Меланхолія» («Block oder Die Melancholie», 1991), «Передостання версія прекрасного світу» («Die vorletzte Fassung der Wunderwelt», 1993), «Еґоїст» («Der Egoist», 1996), «Вечірній спорт. Двічі» («Abendsport. Zweimal», 1998), «Джунґлі кохання» («Dschungel der Liebe», 1998), «Добро і зло є забобонами богів» («Gut und Böse sind Vorurteile der Götter», 2002), «Шматок блакитного неба» («Ein Stück des blauen Himmels», 2003).

У 1995 році Гельмут Айзендлє упорядкував антологію «Читати Австрію» («Österreich lesen»).

Гельмут Айзендлє – лауреат декількох премій, зокрема Літературної премії Штирії (Literaturpreis des Landes Steiermark, 1983).

Певним чином Гельмут Айзендлє потрапив (як персонаж) до української літератури. Мається на увазі есей Юрія Андруховича «Про Іздрика», з якого наведемо тут пасаж: «Якось у Відні я показував свою книжку [«Екзотичні птахи і рослини», автором художнього оформлення якої є Іздрик. – І. Л.] австрійському письменникові Гельмутові Айзендлє. Він дуже старий‚ мудрий і розважливий‚ тому що п’є багато вина. Оскільки Гельмут не вміє читати по-українському‚ то я зосередив його увагу на малюнках. “Це робив мій приятель‚ – пояснював я. – Його навмисне запросили до Кракова‚ щоб він показав їм ангелів. Це ангели!” – тицяв я пальцем у книжку. “Так-так‚ це ангели‚ – заспокоїв мене Гельмут‚ гортаючи сторінки. – Я теж думаю‚ що це ангели. Швидше за все‚ саме так вони і виглядають”. Після чого віддав мені книжку і сягнув по останні два літри. Висновок звідси один: розумній людині нічого не треба казати двічі».

Українською мовою окремі твори Гельмута Айзендлє переклали Тимофій Гаврилів, Христина Назаркевич.