Завжди було цікаво дізнатися, як за різних часів жили письменники і чим різнився їх побут. Наприклад, що змушувало їх до еміграції, і чи завжди "писати" означало продавати свій талант, обслуговуючи владу.

Дізнатися про це можна в книжках нашого огляду!

"Джозеф Антон", Салман Рушді

(К.: Видавництво Жупанського)

Після того, як вийшли "Сатанинські вірші" цього автора, він був вимушений постійно "роздвоюватися", переховуючись під вигаданими іменами і перебуваючи під охороною спеціальних підрозділів поліції. І все тому, що аятола Хомейні виніс йому смертний вирок, і за його голову давали 3 мільйони доларів.

Тож автобіографічний роман-епопея "Джозеф Антон" Салмана Рушді – саме про цей час, а його назва – це кодове ім´я письменника, який він вигадав, поєднавши імена Конрада і Чехова. "Я вирішив, що повинен ставитися до "Джозефу Антона" як до ще одного роману, з тією лише різницею, що все, розказане там, – чиста правда, – згадував Рушді. – Я хотів, щоб ця книга читалася як роман. Я сказав собі: ось сюжет, напиши про це роман. У цьому, до речі, причина того, що книга написана в третій особі. Я вирішив на крок відступити від цього "я" і писати про себе "він", намагаючись аналізувати себе так само неупереджено, як і інших".

Слід додати, що поліцейська охорона була знята з Рушді в березні 2002 року. Після того, як іранський уряд заявив, що не сприятиме тим, хто хоче його вбити, спеціальний відділ поліції виждав ще пару років, щоб переконатися, що іранці тримають слово.

"Майстер", Колм Тойбін

(Х.: Фабула)

Епохальний роман про письменника, який перенісся з Америки до Європи у пошуках слави, грошей, розвитку власної творчості. Натомість криза середнього віку руйнує всі плани, змушує ненавидіти театр, для якого пише герой, і чекати натхнення, шукаючи його в оточуючому житті. "Коли він жив у Парижі, – згадує він свою епопею, що припала на кінець XІХ століття, – усі навколо вдивлялись у лиця інших, шукаючи прихованих свідчень, уважно дослухалися до розмов у бажанні почути найменший натяк на щось іще. У Нью-Йорку чи Бостоні такого не було, та й у Лондоні, коли він туди переїхав, теж люди дозволяли собі жити відкрито, без ніяких секретів, якщо, звичайно, не хотіли створити довкола себе атмосферу нарочитої таємничості".

Набридлі зустрічі, щоденні інтриги, театральні лаштунки. Згадуються і трапляються такі уславлені імена-постаті, як Альфонс Доде, Оскар Уайльд, Натаніель Готорн, автор роману "Червона літера". У романі, крім сюжетних ходів та фабульної інтриги, не бракує роздумів героя про природу творчості, причини занепаду, а також тонкого англійського гумору.

"– Я сказав племінниці, що ваша любов до Лондона перевищує любов до життя, – сказав Генрі Ґоссу. – І це – найщиріша правда, – відповів гість. – Але це не робить честі життю. Треба додати, що Книга була відзначена Дублінською літературною премією, вона увійшла в короткий список Букерівської премії, стала романом року за версією газети "Los Angeles Times", однією з десяти кращих книг року за версією газети "The New York Times".

"Славетне життя Ей-Джея Фікрі", Ґабріель Зевін

Цей роман, який тривалий час був серед найпопулярніших книжок за версією The New York Times, ставши згодом світовим бестселером, звісно, не зовсім про письменників. Але фах головного героя, його оточення, лаштунки видавничої та редакторської кухні можуть розповісти про літературу більше, ніж будь-який з майстрів слова.

І хоч ведеться на початку головному героєві не дуже – дружина померла, книгарня ледве тримається на плаву, на додачу вкрали рідкісне видання (дебютну збірку віршів Едґара Аллана По), через що він замикається в собі, завдаючи болю близьким людям, але з часом все змінюється на краще. І не лише завдяки тому, що в його книгарні з’являється дворічне диво, і все довкола змінюється, життя набуває сенсу, бо навіть ця маленька красуня має "літературне" імя Аліса.

"А хіба у вас немає книжок інших видавництв?" – пише йому Амелія. Ей-Джей довго думає, перш ніж відповісти. "Представник жодного іншого не подобається мені так, як ви", – така його чернетка, та це видається йому занадто сміливим, щоб надсилати нареченій американського героя. Тож він переписує повідомлення: – "Мабуть, це в "Птеродактиля" найзахопливіша добірка".

"Квіти хворому", Юрій Тарнавський

(Л.: Піраміда)

Запальні полеміки, невтомні дискусії та гостра критика у цій збірці свідчать про одне – українському інтелектуалу лише в Україні сумно і незатишно. Натомість в Америці він веселий, носить брюки кльош, має чудові штучні зуби і за непогані гроші паплюжить Тараса Шевченка. Принаймні той самий Тарнавський наполягає, що "причиною появи Нью-Йоркської Групи в другій половині 50-х років на еміграції було суспільництво й традиціоналізм її попередників та неспроможність або неохота членів її включитися в літератури чужомовних суспільств, що їх оточували".

Натомість молоді діаспорні поети, будучи одягнуті за останньою західною модою, цілком комфортно вписалися в чужомовне середовище. Достатньо згадати стильні фота з книжки учасника Нью-йоркської Групи Богдана Бойчука "Спомини в біографії". Кожне обличчя з незнаних нам діаспорних шістдесятих – це безперечний натяк на культурні ікони цього "буржуазного" часу на Заході: Аркадія Оленська-Петришин, як Софі Лорен, Богдан Рубчак, як Елтон Джон, і сам Бойчук, як молодий Джордж Гаррісон...

А ще – галантний, як вампір, Зиновій Бережан, елегантний, немов жигало, Юрій Лавріненко, а також непохитний Тодось Осьмачка з келихом коктейлю в руці і Євген Маланюк в шортах.

"Лексикон А.Г.", Віктор Неборак

(Лілея-НВ)

Ця книжка – своєрідний звіт у вигляді енциклопедії сучасної української літератури. Ясна річ, приватної, адже її укладач – відомий учасник поетичного гурту "Бу-Ба-Бу", утім, вже у першій оповідці про неофіційні збіговиська поетів у Києві 80-х розумієш, що "приватною" може бути хіба авторська думка. Справді, які могли бути "підпільні" читання в комсомольських поетів тієї доби, одні з яких (Неборак, Ірванець) приїхали вчитися в аспірантурі Інституту літератури АН УРСР, другі потрапили до столиці за спілчанським призовом (Герасим´юк), а треті (Федюк, Мідянка, Москалець) приїздили туди у не менш офіційне відрядженням.

Правильно, тільки не нонконформістські, як нині пишуть у Вікіпедії про діяльність автора відомої пісні "Вона". Коли це зрозумієш, читати бувальщини Неборака про "підпільну" синекуру стає набагато приємніше, наче бульварний роман виховання. "Бубабістів було запрошено в Херсон на поетичний фестиваль аванґардної поезії. Юрко (Андрухович) приїхав з Москви, де підвищував свою кваліфікацію на Вищих письменницьких курсах, до Києва, щоб разом зі мною і Олександром Ірванцем рушити на Херсон, де вже нас чекав Микола Григорович Жулинський".