Її роман “Лицар Смарагдієвого ордена” увійшов до коротких списків Всеукраїнського рейтингу “Книга року” та довгого списку “Книга року BBC-2018“. Її “Лицаря” нині порівнюють із Гаррі Поттером.

Про нову літературну серію “Лицаря Смарагдієвого ордену”, сучасну українську літературу та чим звичайний український хлопчик Ярусик відрізняється від Поттера – у розмові із письменницею. 

Юліє, “Лицар Смарагдієвого ордену” - Ваша перша книжка для дітей. Дотепер Ви були відома як учасниця творчого дуету сестер Черніньких. Це була доросла література. З-під вашого пера вийшло кілька романів, які здобули широкий розголос у пресі. Чому Ви вирішили перейти на прозу для дітей?

Рішення, як такого, не було. Давно мріяла про написання фантазійної, дитячої історії, але на моє переконання, для такого письма варто внутрішньо дорости. “Лицаря Смарагдієвого ордену“ на початках писала виключно для свого сина Ярослава. Ідея опублікувати казку прийшла згодом.

Для дітей писати складніше чи простіше?

Мені здається, для того, щоб писати для дітей, має утворитися якийсь своєрідний внутрішній мікросвіт у письменника. Тільки тоді казка не буде по-дорослому надуманою, а навпаки, по-справжньому магічною та чарівною. Зараз я максимально поринула у цей світ і він мене не відпускає. Ідеї виникають постійно, я лише встигаю занотовувати їх собі до мобільного телефона.

Вихід “Лицаря Смарагдієвого ордену” означає, що Ви поставили крапку у “дорослій” літературі? Чи Ви просто взяли паузу?

Це не крапка і навіть не пауза. Паралельно з дитячою, фантазійною літературою я пишу велику дорослу книгу. В нотатнику є ще кілька ідей в зовсім новому для мене жанрі. Це все мене цікавить. Але, поки, я зосереджена на “Лицареві Смарагдієвого ордену”. Думаю, кілька книжок просто в якийсь момент з’являться паралельно.

Ваш дитячий роман вийшов лише кілька місяців тому, але  він вже номінований на “Книгу року ВВС” та увійшов до коротких списків “Книги року”. Можна сказати, що Ви просто таки увірвалися у нову для себе нішу. Як Вам це вдалося?

Для мене це не дивно, хоч нічого подібного я не прогнозувала. Ні для кого не секрет, що та робота, яку робиш від серця, завжди знаходить відгук у інших людей. “Лицаря Смарагдієвого ордену” я писала і пишу (працюю над продовженням) з величезним задоволенням. Усі герої, наче мої друзі, я не вигадую для них жодних фраз, вони самі розмовляють, а я лише встигаю за ними записувати. І це чиста правда. Повірте.

Один із літературних критиків, який писав про Вашого “Лицаря…”, порівнював його із Котигорошком, інший - із Гаррі Потерром. Ви свідомі були того, що Вашого Ярусика будуть порівнювати із героєм Джоан Роллінг?

Знаєте, я навіть не знаю, як на це реагувати. З одного боку, наче добре, що книгу порівнюють з таким бестселером. З іншого боку, мені це не до вподоби, бо мій Ярослав – самобутній і ні на кого не схожий. Зрештою, щороку виходить безліч книжок у різних країнах світу про фантазійні пригоди якогось хлопчака. А порівняння із “Поттером”, швидше за все, через його розкрученість. Думаю, той хто буде читати мого Ярослава, ні з ким його не порівнюватиме. Родзинкою “Лицаря” є велика доза гумору, який (зі слів читачів) вигідно вирізняє мою магічну книгу. Адже в творах такого жанру переважно похмура атмосфера. 

Я знаю, що “Лицар Смарагдієвого ордену” - серія книжок. Де і коли ми можемо побачити продовження цієї казки?

Так, я планую велику серію. Наразі готуються в друк три томи “Лицаря”. Перший вийде другим накладом. І разом з ним друга та третя книги. Вони називатимуться “Вогні Інквізитора” та “Дніпроленд”. Буде це вже після Нового року. А поки, аби не втрачати час, я пишу четвертий том та планую п’ятий. Скільки їх буде, сама не знаю. Поки внутрішня магія дає ресурс – буду писати.

Вас не знічує, що Вас порівнюють із Джоан Роулінг? Як думаєте, чи можливо повторити її успіх в Україні?

Мене нічого не знічує, що залишається в межах допустимого. Це, до речі, не найгірше порівняння, я думаю. Щодо чийогось успіху, його краще не повторювати. Успіх має бути свій.

Всі говорять про успіх Роулінг, бо вона зараз на устах. Але, наприклад, в британській літературі, був ще більш грандіозний фурор у дитячої письменниці Беатрікс Поттер. Її книги досі продаються по всьому світу. За мотивами казок зняті фільми, анімації, навіть поставлено балет. “Казка про Кролика Пітера” - це шедевр. Тому успіхи бувають різні і їх багато. Але не всі на устах.

Що для Вас письменництво? Хобі? Захоплення чи серйозна робота?

Це – велике задоволення. Коли є задоволення, буде і хобі, і захоплення, і серйозна робота.

Ви не думали над екранізацією книг про Лицаря Смарагдієвого ордену?

Я б хотіла побачити свого “Лицаря” на великому екрані. Думаю, це цілком реально.

У літературі Ви дебютували у творчому дуеті зі своєю рідною сестрою - Оленою Чернінькою. Колись на запитання про те, хто із вас - Ільф, а хто Петров, Ви віджартовувалися. І, все ж таки, що складніше - писати вдвох чи одній?

Все залежить від настрою, внутрішнього стану, навколишніх факторів. На той момент часу, писати удвох було прикольно і цікаво. Зараз ми пишемо окремо, бо мабуть, саме так зараз комфортно. Як буде потім, одному Богові відомо.

Цього року “Книга року ВВС” відібрала для довгого списку 16 дитячих книжок. В тому числі - і Вашу. А кого із дитячих письменників особисто Ви вважаєте конкурентом? Є книги, які Вас по-справжньому захоплюють?

В рубриці Дитяча книга ВВС представлені книги для дуже широкого читацького діапазону. Тобто - це молодший шкільний вік, середній і старший. Звісно, всі ці книги між собою суттєво різняться не лише за наповненням, але і навіть за вкладеною працею. Тому, особисто мені, складно між ними обирати. Звісно у журі, є якась своя методика в цій історії. Серед наймолодших мені назвою на обкладинкою дуже сподобалася книга “Монстри в шафак”. Класна ідея, але я її не читала. Ще книга “Нокс Мокс”думаю варта уваги цікавою подачею оповідки. Книжка “Зграя”, як на мене, для старших підлітків, також вирізняється сюжетом про паркурників. Думаю, усі книги, які відібрало журі ВВС, варті уваги. Адже це наче як знак якості.

Які книжки читає сама письменниця Юлія Чернінька? Можете назвати?

Найрізноманітніші. Але найбільше мене приваблює меланхолійна проза. Трішки сумна та некваплива. З останніх книжок-вражень - книга Єліс Манро “Забагато щастя”. Це саме така вдумлива і магічна меланхолія.

Література для Вас це - спринт чи марафон? Питаю, бо знаю, що окрім писання, Ви ще й професійно співаєте, а також займаєтесь журналістикою.

Зараз винятково зайнялася написанням книг. Це те, що дає мені можливість поринати в інший світ. Світ, який, можливо, значно привабливіший за наш з вами.