«Великий Їжак» - нещодавно заснована перша в країні недержавна премія, якою відзначатимуть авторів найкращих україномовних книжок для дітей. Член журі цього рейтингу, дитяча письменниця, редактор журналу «Малятко», автор і ведуча радіопрограми «Великий світ малого читача» (канал «Культура») Оксана Кротюк вважає, що, попри шляхетну мету «Великого Їжака», проблем, які мусять вирішити експерти відзнаки, вистачає...

Зберігати дитинство в собі

- «Великий Їжак» - це не тільки премія, це ще й соціальний проект, який передбачає популяризацію дитячої літератури та читання, - говорить пані Оксана. - Бо не тільки лауреат, а й усі автори, чиї твори потраплять до списку фіналістів, опиняться у центрі ретельно організованої всеукраїнської інформаційної кампанії. Премія недержавна. Механізм висунення доволі демократичний. Засновники подбали про те, щоб структура премії передбачала максимальну об´єктивність при виборі переможця.

- Є письменники, які пишуть для дорослих, але мають також і дитячі книжки. На вашу думку, впливають навички писання «дорослої літератури» на створення книжок для дітей? 

- Думаю, впливає лише міра таланту. Хто посередній у «дорослій» літературі, так само посередньо пише і для дітей. Утім автори цікавих творів для дорослих не завжди можуть створити щось вартісне дитяче. Не всі й наважуються, усвідомлюючи, що це не так просто. Це було під силу Миколі Вінграновському й Борису Мозолевському, це під силу Дмитрові Павличку, Борису Чіпу, Іванові Малковичу, Галині Пагутяк, Григорію Фальковичу... А от Іван Сенченко, якому свого часу журнал «Малятко» запропонував написати оповідання для наймолодших, зробив совісно дві спроби, а тоді сказав: «Я краще роман напишу». А був він на той час уже знаним автором, мав і кілька дитячих творів. Нині чи не кожен береться писати і видавати дитячі книжки. Біда, що здібностей у людей набагато менше, ніж можливостей.

- Дитяча література - це гра за правилами?

- Так. У дорослого може бути безліч мотивацій до читання книжки, в дитини мотивація одна: цікаво. А щоб було цікаво, автор повсякчас має зберігати в собі відчуття реального дитинства. Тоді він не заграватиме з дитиною, не сюсюкатиме, не обходитиме складних тем і, зрештою, не буде принижувати свого читача слабким, нехудожнім письмом. Головне правило дитячого автора - не писати брехні. Бо ж не раз читаєш найреалістичніший сюжет і бачиш, що це брехня. А буває, читаєш казкову пригоду - і віриш кожному слову. Це доказ того, що дитяча література - рівноправне мистецтво слова. І грати у ній треба за правилами естетики мистецтва. Дитяча книжка має бути максимально простою, короткою, цікавою, недокучливо повчальною. І, звичайно ж, художньою.

Батькам і бібліотекарям потрібна... літературна критика

- Наскільки те, що відбувається в рамках діяльності дитячих премій, можна вважати культурною політикою?

- Це мало б бути культурною політикою. Але оскільки все суспільство заражене бацилою знецінення моралі, то цілком природно, що й літературне середовище не стало винятком. Узяти хоча б найвищу нашу відзнаку в галузі дитячої літератури - Премію імені Лесі Українки. Погодьтеся, що протягом останніх півтора десятка років у тому списку трохи призбиралося випадкових імен... При цьому списки номінованих рік у рік подовжуються. Складається враження, що поставити своє ім´я поряд з іменем Лесі Українки може ледь не кожен. Премія все більше скидається на лотерею, а не на високу відзнаку. Хочеться вірити, що «Великий Їжак» передусім окреслить чіткі орієнтири якісного письма для дітей.

- Свого часу самоорганізувалося середовище видавців, а нині самоорганізовуються - не в останню чергу завдяки інтернету - і письменницькі середовища, зокрема дитячі письменники. Чи забезпечить це сприятливі умови для, так би мовити, «виникнення життя» у дитячій літературі?

- Нині справді багато руху в середовищі письменників та книжкових графіків, з´являються різного роду фестивалі, театралізовані дійства, творчі імпрези. Дитячі автори йдуть «у народ». І користі від цього стільки ж, як шкоди - залежно від того, хто і з чим іде. Больовою точкою цієї масової діяльності є те, що читачі - дiти, батьки, педагоги, бібліотекарі - втрачають орієнтири. В інтернеті вже не злічити сайтів та блогів, автори яких проголошують себе знавцями й дослідниками дитячої літератури, пропагуючи при цьому сірі й невиразні твори для дітей. Те саме роблять інколи преса й радіо. То ж чи варто після цього бідкатися, що діти не хочуть читати? А ви спробуйте самі почитати те, що їм пропонують. Цю ситуацію здатна порятувати тільки професійна літературна критика.

Про моду і книжки, які поза часом

- На сторінках європейської та американської преси дедалі частіше виринає слово «неоконсерватизм»: ідеться про моду на стабільний, розмірений спосіб життя. А як, на вашу думку, співвідносяться «буржуазні» цінності і щасливе дитинство? Як ви оцінюєте популярність дитячої літератури у стилі ретро (як-от «Дивовижна подорож Кролика Едварда» Кейт ДіКамілло)?

- Думаю, щасливе дитинство найкраще співвідноситься iз загальнолюдськими моральними цінностями. Діти не знають, «ретро» це чи не «ретро». А те, що наші перекладачі уводять в коло дитячого читання твори вартісні і вже вивірені у зарубіжній літературі, дуже мене тішить. Поки що цим ще й заповнюємо прогалини у вітчизняній дитячій літературі, особливо, підлітковій.

А Кейт ДіКамілло (переклади з англійської Володимира Панченка) справді цікава. В одних своїх творах весела й дотепна, в інших - похмура. Але завжди мудра й добра. Поки що ми до неї не повертаємось - ми її тільки-но відкриваємо для себе.

- А взагалі - що таке мода в дитячій літературі?

- У літературі повсякчас виникають якісь моди і віяння, точаться дискусії про «сучасне» й «несучасне» письмо. Але Платон Воронько, Наталя Забіла, Марія Познанська й сьогоднішні Тамара Коломієць, Анатолій Григорук, Вадим Скомаровський, Анатолій Камінчук, незважаючи на свій поважний вік, лишаються улюбленцями сучасних дітей. Може, тому, що діти завжди вибиратимуть просто хороші книжки. Бо читають вони для втіхи, для насолоди, і шукають у книжці відповідей на питання, які ставить перед ними життя.

Софія ЗАКЛЕЦЬКА