Re: цензії
- 20.01.2025|Олександра СалійПароль: Маньо
- 16.01.2025|Ігор ЧорнийБориславу не до сміху
- 09.01.2025|Богдан СмолякПодвижництво, задокументоване серцем
- 07.01.2025|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськВолодимир Полєк – жива енциклопедія
- 03.01.2025|Віктор ВербичОбітниця Олександра Ковча: «Любити, вірити, чекати»
- 02.01.2025|Галина Максимів, письменницяПро вибір ким бути: ножицями чи папером
- 31.12.2024|Михайло ЖайворонМіж рядками незвіданих тиш
- 31.12.2024|Галина Максимів, письменницяПодорож, яка змінила світ на краще
- 30.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськFemina est…
- 30.12.2024|Віктор ВербичКоли любов триваліша за життя
Видавничі новинки
- Ігор Павлюк. «Торф»Книги | Буквоїд
- Вийшла антологія української художньої прози «Наша Перша світова»Книги | Іванка Когутич
- Олександр Ковч. "Нотатки на полях"Поезія | Буквоїд
- У видавництві Vivat вийшов комікс про Степана БандеруКниги | Буквоїд
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
Літературний дайджест
Віршований підручник з ботаніки і орнітології
Іван Андрусяк. Неможливості мови. – К. Ярославів вал, 2011. – 152 с.
У кожній справі мають місце ремісники і покликані. Чимало альпіністів, яких зараховуємо до ремісничого прошарку, складають довгі списки найпопулярніших вершин, котрі систематично і послідовно підкорюють, ставлячи у переліку навпроти потрібної гори відповідну позначку.
Відтак вони можуть до безкінечності хвалитися своїм більш-менш приземленим побратимам, що, мовляв, чіпляли кашкетами у хмари.
Інша категорія ( покликані ) хвалитися не може апріорі, позаяк весь час проводить у гірських походах, не лише колекціонуючи світлини на тлі табличок з відомими топонімами, а просто релаксуючи на принагідних хребтах чи у таємничих ущелинах, на які вдалося випадково натрапити, збиваючись із протоптаних стежин і торуючи власні.
Здається, таким шляхом помандрував Іван Андрусяк у масиві поетичному. Кожна його книжка – наче гора. З кожної наступної вільно озирнутися на попередню і зауважити відмінності. Скажімо, на найнижчих горах знаходимо багато сміття, позаяк там буває багато людей, тоді як прибирають з них за собою небагато. Далі заходимо у непролазні сигли чи не білих плям нашої планети (поетики). А на наступну гору веде лиш вузенька стежечка над урвищем. Ще трохи вище натрапляємо на сонячні полонини із жилкуватою псєнкою (гармонія людей, маржини, природи). На цих вершинах вже би й лишився, але де там. Вавилонська кров нуртує, і пнешся далі…
Далі йти майже неможливо, відтак перед нами постає неможливість ходьби. А якщо йдеться про поезію, то маємо «Неможливості мови». Саме так називається нова книжка віршів і перекладів Івана Андрусяка. І, навсправжки, вона дає чимало можливостей. Хоча б ту, що не лише можна побачити попередні поетові гори, які ген внизу проглядаються крізь млаковиння, а й далекі силуети літературних вершин інших поетів, таких як Чеслав Мілош, Ґурам Петрашвілі, Стефан Яворський та інші, чиї твори у перекладі Івана Андрусяка знаходимо в книжці.
Після прочитання «Неможливостей мови» поет Василь Герасим’юк підкреслив, що ця книжка занадто добра. Не в сенсі якості, а настрою. «Що ж, – погодився автор збірки, – вочевидь, писання для дітей не минає безслідно». Як ми знаємо, Іван Андрусяк плідно працює у царині дитячої літератури. Його повісті, казки і вірші для малих читачів розходяться великими тиражами. Літературознавець Михайло Слабошпицький зауважив, що Андрусяк – то надзвичайно серйозний дитячий письменник. Не менш серйозний він як поет. І доброту його книжки насправді маємо сприймати, як великий позитив, бо, як на мене, доброти занадто не буває. І загалом, передусім має бути віра і правда, а вже відтак естетика. Добре казав Толстой: «Що ближче до краси, то далі від добра». Тому і не треба гнатися за метафорою, бо вона нейтральна і завше може вмити руки, тоді як доброта є приємною навіть якщо потворна.
Книжка Івана Андрусяка складається з двох частин. До першої, за назвою збірки, «Неможливості мови», увійшли вірші 2008-2010 рр. Коли їх читаєш, то ніби витираєшся махровим рушником травневого досвітку, перед тим вмивши лице у струмку. Довкола тебе «Вільха», «Горіх», «Осика», «Сосна», «Верба», «Яблуня» (цикл «Дерева»), мов якийсь чудернацький ліс. Або гарний гай, де співають «Зяблик», «Сойка», «Дятел», «Лелека», «Трав’янка», «Горихвістка», «Плиска» і «Повзик» (цикл «Життя птахів»).
У таких віршах віднаходимо певний прообраз раю. Гармонію і самодостатність природи. І якщо порівнювати цей масив віршів із попередніми збірками поета - «Депресивний синдром», «Отруєння голосом», «Шарґа», «Повернення в Ґалапаґос», «Дерева і води», «Часниковий сік», «Храбуст», «Писати мисліте», - то еволюцію можна порівнювати з травою, коли вона зеленіє, росте, виростає, її косять, висушують… Отже, нині маємо багато веріт сіна. Бракує лише остриви, на яку було б можна і треба його скласти, аби вистоялося. А відтак і в оборіг можна скидати.
Безперечно, неймовірне багатство мови, зокрема дуже привабливо лягають архаїзми. Водночас, вони не кидаються в очі, як чорне на білому, а сприймаються, як даність. На чуттєвому рівні зауважуємо легкість. Це ознака справді сухого сіна. І вірші у цій книжці, наче павутинки. Вони чіткі і майже прозорі. Жодних відхилень і максимум точності. А часом майже дитяча безпосередність:
на гілках цього дуба
гойдалась малою
гралася
моя бабуся
прихилюся спиною до стовбура
чую
крізь дерево чую
з іншого боку
Хтось іще прихилився
дихає
я й не посмів запитати
Хто там
Ознаки притчевості зустрічаємо у поезії «Два Ісуса», де оповідається про старовинну ікону зі святим Миколаєм посередині, ліворуч від нього дорослий Ісус, а праворуч Богородиця з маленьким Ісусом на руках. Основний месидж такий, що нарешті можна нічому не дивуватися, «Старший Ісус назбирає хмизу а Менший Йому допоможе». Елементи фольклору на сучасний лад знаходимо у вірші «Церква з очерету». Водночас гостросоціальною і містичною знаходимо поезію «Оце базар – ні совість, ані страх». Далі читаємо: «а тільки торг, що не докаже й спорту. // чудний товар – антипки у пляшках… // купуйте чорта! ну ж купуйте чорта!» У цьому вірші з викривальною метою ідеться про морально-етичну деградацію людства; а ось ненароком спалахує іскра патріотизму: «хто і коли поверне душу // до безневинних україн».
Та здебільшого це віршований підручник з ботаніки і орнітології. Використано незліч цікавущих деталей з життя природи, які, вочевидь, спостеріг сам автор. Ба більше, тут навіть розшифровано пташиний спів: «цюрли-цінь // ціть-ціть // цвітьця».
Як на мене, один з найсильніших текстів у збірці – вірш «Міси болото», який не перенавантажений глибинними сенсами, але заряджений неймовірною енергетикою. Ритмічне повторювання фраз створює враження магічного наговорювання:
це нам не кара
і не одчайна
місипокора
місимовчання
дрочиногами
заквашуйпотом
місиболото
місиболото
У другій частині книжки «Мова неможливості» зібрано поетичні переклади Івана Андрусяка, які він робив для душі , відповідно, і з його власними віршами під однією обкладинкою вони дивляться вельми гармонійного і привабливо, хоч і спектр авторів досить широкий – від експериментального Едварда Естліна Каммінґса до староукраїнського Григорія Сковороди. Таким чином втрапляємо на своєрідну дегустацію – од віршів довгорічної витримки до ще зовсім свіжої поезії, яку, проте, не назвемо молодою.
У цьому розділі пробуємо коштовного слова Томаса Стерза Еліота, Гарольда Пінтера, Анджея Бурси, Чеслава Мілоша, Віслави Шимборської, Міхася Скобли, Ґурама Петрашвілі, Осипа Мандельштама, Бориса Пастернака, згадуваних Каммінґса і Сковороди.
А загалом, це дуже цікавий прецедент, доповнювати власну поезією добіркою улюбленої від інших авторів. Так можна відстежити мотиви оригінальних текстів і навіть спробувати провести паралелі та відчути смак кожного сорту.
Тож приємної дегустації! Конче спробуйте з кожної бочки! Головне мати міру.
Василь Карп’юк, Брустури
Додаткові матеріали
- «Книжка року ’2010». Повні результати. Номінація «Дитяче свято»
- «Книжка року ’2010». Повні результати. Номінація «Красне письменство»
- Оголошено переможців конкурсу «Найкращий відгук на сучасну дитячу прозу»
- Іван Андрусяк презентує «Неможливості мови»
- Літгурт «Нова деґенерація». 20 років потому (ФОТО)
- Іван Андрусяк: «Цього року з поезією було дуже сумно…»
- Іван Андрусяк. «Дуби і леви»
- Іван Андрусяк. «М’яке і пухнасте»
- Іван Андрусяк. «Кабан дикий – хвіст великий…»
- Іван Андрусяк. «М’яке і пухнасте»
- Андрусяк Іван про Дмитра Туптала (святого Димитрія Ростовського), Григорія Квітку-Основ’яненка, Тараса Шевченка, Ніла Хасевича, Олексу Довбуша
- Іван Андрусяк: «Раджу «Декамерона» чи «Дон Кіхота» в перекладі Миколи Лукаша»
- Іван Андрусяк. Як Леся Українка шукала білий вірш
Коментарі
Останні події
- 20.01.2025|10:41Розпочинається прийом творів на VІI Всеукраїнський конкурс малої прози імені Івана Чендея
- 17.01.2025|11:04Топ БараБуки: короткий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 15.01.2025|10:48FRANKOPRIZE 2025: Комітет розпочав прийом заявок
- 12.01.2025|20:21Філософські есе Олега Кришталя крізь призму відгуків
- 12.01.2025|08:23«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Красне письменство»
- 11.01.2025|21:35«Де моє хутро»: історія про силу прийняття вперше презентували у Львові
- 11.01.2025|09:00«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Софія»
- 10.01.2025|14:39У Луцьку відбудеться театралізоване дійство «вірші. хліб. вино»
- 10.01.2025|07:49«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Візитівка»
- 09.01.2025|07:59«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Обрії»