Її обговорення саме по собі стало окремим фактом. Але... що там малося на увазі, залишимо на совісті видавництва й дизайнера. Мене особисто з обкладинкою трохи примирили слова білоруського поета Ігоря Бабкова (див. епіграф), які вчасно трапилися на очі. Зазирнути – що там усередині – однозначно варто.

Чи довіряєте ви смаку Сергія Жадана, коли йдеться про сучасну українську поезію? Якщо відповідь ствердна, новинка від харківського видавництва "Клуб сімейного дозвілля" неодмінно має вас зацікавити...

“Підбиваючи літературні підсумки першого десятиріччя нового тисячоліття (ось так пафосно промовляє до нас прес-реліз, не думаю, втім, що все було аж так глобально – авт. ), Сергій Жадан зібрав найвідоміших (хоча далеко не всіх - авт ) українських поетів ХХІ століття у черговій культовій (оце вже поживем-побачим... - авт ) антології”. Не мало не багато.

Менше з тим, «Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років» - антологія, куди увійшли (дотримано гендерного паритету) п’ять поетес та п’ять поетів: Андрій Бондар, Сергій Жадан, Маріанна Кіяновська, Олег Коцарев, Галина Крук, Дмитро Лазуткін, Богдана Матіяш, Світлана Поваляєва, Мар’яна Савка, Остап Сливинський. Укладачем виступив, як ви вже здогадалися, Сергій Жадан, якому видавництво вдруге довірило цю місію. Ті, хто минулої весни був присутній на презентації збірки “Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років”, легко здогадаються, про що саме мова. Адже ідея цієї книги виникла саме там. Видавці теж не приховують своїх мотивів - очевидно, українські прозаїки непогано розкуповуються у книгарнях. Наклад “Метаморфоз...” - 8 тисяч примірників. Сергій Жадан відверто говорить про концепцію нової антології - укладалась за “надзвичайно піддатливим до критики принципом – запросив поетів, яких любить, поважає, читає, обмеживши це лише рамцями 90-тих – 2000-них років”.

Щодо умов, які висувались авторам, то вони, за словами упорядника, були “м’які і ліберальні”. “Я попросив поетів, щоб вони дали те, що не виходило в їхніх книгах. Бажано при цьому, щоб це не з’являлося в Інтернеті, а ще бажаніше - щось спеціально написати. Дехто так і зробив, і це я вважаю стимуляцією літературного процесу”, - розповів Сергій Жадан.

Вісь (або “поетична дуга”, як каже про неї у післямові Віктор Неборак) Львів-Харків-Київ (саме в цих містах мешкають вищезгадані автори) не вибудовувалась навмисне, розповідає Жадан, але так уже склалося, і тепер можна шукати певну символіку, чи робити якісь висновки.

Отже, на цей момент презентації відбулися у двох містах – Києві і Львові. Навесні очікується ще низка - на Сході, і на Заході. Наразі Сергій Жадан поїхав до Німеччини – “добувати” стипендію для митців від Німецької служби академічних обмінів DAAD. А там – “Прийде весна, говорили вони, кинемо все й поїдемо звідси...” Вибачте, відволіклась. Хотілося б трохи зупинитися на презентації у столичній книгарні “Є”. Участь у ній узяла в основному київська “фракція” – Андрій Бондар, Богдана Матіяш, Світлана Поваляєва, Дмитро Лазуткін, а також Олег Коцарев, ну й сам пан упорядник.
Поети читали вірші, вміщені в антології, надзвичайно різні за змістом, лірикою і образами - автобіографічні, ніжні, гострі, відверті, сповідальні. Упорядник відбивався і віджартовувався від звинувачувальних закидів (а саме - чому в збірці не представлений такий-то й такий-то?) і пояснював: визнає, що його вибір цілком суб’єктивний. Автори сипали дотепами, часом, правда, не надто оптимістичними: Андрій Бондар, наприклад, зауважив: Мене страшенно вабить ця назва, тому що її ще можна читати так: “10 українських останніх поетів”. Фразу Жадана про те, що до антології увійшли “так звані дев`яностики і двотисячники” Світлана Поваляєва доповнила коментарем “так звані поети”...
Харків’янин-киянин Олег Коцарев прийшов не сам, а зі своїм об’єктом натхнення – “жовтим тхором”, істотою, яка дала назву його добірці поезій.

Глядачі-слухачі були уважними й вдячними. Запитаннями авторів не переобтяжили, зате радо вишикувались за автографами, очевидно, не погоджуючись із думкою нашого скандально відомого міністра освіти про те, що хороший поет – це мертвий поет.

З післямови Віктора Неборака: Як би я хотів, щоб ця поезія, як і поезія інших поетичних роїв і сотень, перетворювала самим фактом свого існування примітивне мовлення штатних балакунів у фонові шуми, у безсенсовне бубоніння і врешті-решт тишу... Ця поетична дуга здатна освітити всі українські землі, включно з таврійськими степами і півостровом Крим. Вона сама себе живить і незалежна від ТЕС, ГЕС, АЕС, постанов Кабінету міністрів і Національної Спілки письменників України.

Поезія сама себе живить, бо вона – свавільна і вільна.

Валентина Романенко