Українські літературні фестивалі останнім часом пережили і бурхливий розвиток зі, здавалося б, нескінченним множенням, і період деякого скорочення, спаду ейфорії, а місцями й занепаду. Минулого тижня вперше за доволі тривалий час відкрився новий помітний фестиваль – Meridian Czernowitz у Чернівцях, і не просто літературний, а навіть поетичний. Непоганий привід обміркувати явище та сьогоднішній його стан.
«Меридіан» відбувався з 3 по 5 вересня, в ньому взяли участь поети різного віку з України, Австрії, Німеччини, Швейцарії, Польщі, Латвії, Сербії та Білорусі. Напевно, така кількість літераторів давно не збиралась у цьому дещо спровінціалізованому за радянські й незалежні часи місті. А ось багатонаціональною мозаїкою чернівчан навряд чи здивували – мультикультурність і накладання одного історичного періоду на інші відчутні тут, здається, в кожному будинку, в кожній назві вулиці й у кожній людині.

Головне враження – фестивалі в нас навчилися робити так, що поезія виходить на все ширші громадські орбіти, акції та виступи відвідує все більше щоразу різноманітніших глядачів, а засоби масової інформації все активніше їх висвітлюють. Раніше єдиним по-справжньому велелюдним фестивалем була літературна частина Львівського форуму видавців, але ж вона сформувалася за тривалий час на базі вже розкрученого книжкового ярмарку. Натомість «Меридіан» зумів привернути увагу із самого старту. На більшості його акцій вільних сидячих місць не було ще хвилин за десять до початку.

Секрет успіху простий: важка артилерія відомих поетичних імен, передусім Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Наталка Білоцерківець, Олег Лишега, Ігор Померанцев (на фото), плюс дуже активна рекламна кампанія. Задовго до початку фестивалю інтернет був переповнений його роликами, а Чернівці завішані великими і малими плакатами. Інколи вельми оригінальними, наприклад, величезна цитата з вірша Пауля Целана прикривала недореставрований будинок на Соборній площі. Отже, «Меридіаном» доведено: сучасна поезія, якщо добре попрацювати над її представленням, цілком здатна зацікавити багатьох людей. Усім організаторам майбутніх фестивалів варто в цьому брати приклад із чернівчан.

Правило хорошого тону порядного сучасного поетичного і взагалі літературного фестивалю – бути міжнародним. Більшість авторів підсумкового «меридіанівського» альманаху пишуть німецькою. Міжнародними, різномовними є і поки що не надто відомий харківський фестиваль «Окна Роста», і відоміша «Харківська барикада», і «Київські лаври», і, звісно, Літературний фестиваль Львівського форуму. Різні мови, країни, непросте й цікаве співжиття оригіналів та перекладів – усе це, безперечно, має велику цінність для розвитку української культури. Тим паче що іноземці під час цих заходів отримують більш ніж достатньо уваги. Однак такі культурні мости у вітчизняному виконанні виходять трохи завузькі. Чи, може, охоплюють своїм радіусом дії замалу територію, як буває в усіх містах України, поділених навпіл широкими річками. Йдеться про вельми вибірковий характер цієї міжнародності. По-справжньому послідовно у фестивальному форматі літературний діалог у нас відбувається лише з російськомовною, польською, німецькомовною і білоруською поезією (та й із прозою приблизно те саме). Звісно, те, що російськомовний автор прилетить на «Київські лаври» не з Росії, а з Америки, а німецькомовний на Meridian Czernowitz не з Німеччини, а зі Швейцарії, дозволяє додати до проспекту фестивалю ще кілька прапорців. Але суті справи не змінює: присутність усіх інших літератур (навіть більшості слов’янських, апріорі найдоступніших і найзрозуміліших) на українських сценах украй епізодична.

Взяти ті cамі Чернівці. Крім української, російської та німецькомовної культури неабиякий вплив тут лишили румуни, молдавани, євреї, а за бажання можна згадати й турецьке панування. І якщо єврейську складову культурного вінегрету на «Меридіані» так чи інакше представляли «символ» фестивалю Пауль Целан і деякі акції, присвячені єврейській культурі, то на інших напрямах панувала відверта тиша.
Звісно, сьогоднішня Румунія або якась інша сусідня країна не зможе так матеріально стимулювати вивчення своєї мови та літератури, як Німеччина, Австрія і Швейцарія. Та літературний обмін потребує ще й простого взаємного ентузіастичного інтересу. А він поки що недостатній.
До речі, німецька поетична складова «Меридіану» (Ельке Ерб, Герхард Фалькнер, Хендрік Джексон, Інгеборг Кайзер, Мілена Фіндайз, Брігітте Олешинські, Андреас Заурер, Юліан Шуттінг, Петер Ватергаус) порівняно з українською (принаймні якщо говорити про її переклади, що, мабуть, є важливим уточненням) виглядала загалом значно герметичнішою, медитативнішою і змістовно багатозначнішою, але менш ритмічною, драйвовою та образною.

Ще одна важлива тенденція, знов утверджена на Meridian Czernowitz, – поступовий, однак невпинний подальший жанровий поділ поезії. Де, як не у фестивальному концентраті, це може бути так помітно?

Наприклад, відеопоезія. За останні три-чотири роки вона встигла побути й ультрамодним явищем серед молодих митців, і однією зі стандартних форм поетичних вечорів. Відеопоезія має свою окрему аудиторію і своїх авторів. А символом утвердження жанрової окремішності стало вручення на «Меридіані» відеопоетичної премії «Бук». Її переможці – Владімір Палібрк із Сербії, Якуб Фальковський із Польщі та українка Катерина Бабкіна. Також спеціальним гостем був Володимир Свєтлов із латвійської літературної групи «Орбіта», що доволі символічно, адже саме з показів поетичних відеокліпів цієї групи на Львівському форумі свого часу розпочалась українська мода на відеопоезію.

Так само зі Львівського форуму, точніше з виступу на ньому російського поета Андрія Родіонова, як багато хто вважає, почалося поширення в Україні жанру слем-поезії. А Meridian Czernowitz став одним зі свідчень його маргіналізації. Вже вкотре за останній час на помітному фестивалі не відбувається слем-турнірів. Їхнім своєрідним «трешуватим» замінником постають тепер «відкриті мікрофони», на яких виступи заявлених у програмі поетів поєднуються із запрошенням усіх охочих з вулиці почитати щось своє. Як наслідок, наприклад, Юрій Андрухович із його класичними віршами опиняється поряд зі «співомовками» чернівецької «людини з народу» а-ля Василь Васильців.

А ще варто зауважити, що все більше різняться між собою поезія «для читання» і «для слухання». Особливо це було виразно помітно на прикладі віршів німецьких авторів, що виглядали набагато привабливіше на папері, ніж із голосу, навіть якщо їх декламували в чудовій Мармуровій залі Чернівецького університету. Натомість значно краще сприймалися читання «молодіжної сцени» фестивалю за участю Дмитра Лазуткіна, Богдана-Олега Горобчука, Катерини Бабкіної, Ігоря Зарудка, Андрія Любки, Христі Венгринюк і Сашка Горського.

Олег Коцарев