Re: цензії

27.06.2025|Ірина Фотуйма
"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
26.06.2025|Михайло Жайворон
Житомирський текст Петра Білоуса
25.06.2025|Віктор Вербич
Про що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
25.06.2025|Ігор Зіньчук
Бажання вижити
22.06.2025|Володимир Даниленко
Казка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
17.06.2025|Ігор Чорний
Обгорнена сумом смертельним душа моя
13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Звичайний читач, який став незвичайним поетом
12.06.2025|Ігор Зіньчук
«Європейський міст» для України
07.06.2025|Ігор Чорний
Сни під час пандемії
03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Каміння не мовчить: контур герменевтики

Літературний дайджест

10.09.2010|17:00|"День"

Дмитро Лазуткін: Київ для мене — найкраще місто у світі. Справжній курорт

Один із яскравих і найзнаніших молодих українських поетів, Дмитро Лазуткін є автором п’яти книжок, лауреатом поетичних премій у кількох країнах і учасником багатьох міжнародних фестивалів.

Однією з причин зробити інтерв’ю саме з ним для мене стала його специфічна манера висловлювання: навіть коли цей поет говорить очевидно сумнівні чи суперечливі речі, його своєрідна бадьорість, веселість і безпосередність у поєднанні з напором і енергією ніби сприяють тому, щоб ми посміхнулися, подивилися свіжим оком на здавалося б давно вирішені нами питання та ще раз зважили свою думку.

— Дмитро, ти вчора повернувся з чернівецького поетичного фестивалю «Meridian Czernowitz». Які враження? І взагалі, чи не видохся ще в Україні фестивальний рух, чи лишаються актуальними фестивалі літератури й зокрема поезії?

— Коли бачиш, що зали, у котрих лунає німецька поезія, переповнені уважними слухачами, говорити про якусь кризу фестивального руху не доводиться. І це зважаючи на те, що сучасна німецька поезія доволі герметична сама по собі. Адже, за словами Ігоря Померанцева, вона героїчно змагається з дисциплінованою німецькою граматикою. Що вже говорити про зацікавленість українськими авторами! На вечорі Юрія Андруховича, де той читав вірші двадцятирічної давнини, яблуку не було де впасти. А щодо особистих вражень, то дуже приємно було, коли після виступів на молодіжній сцені до мене підійшла дівчина і почала розповідати про те, як мої вірші з’явилися в її житті, як упливали на нього. Такі моменти неймовірні, мабуть, для кожного автора. А ще сподобалося саме місто й імпровізовані екскурсії його вулицями.

— А чому, на твою думку, в нас поки що з іноземних поезій актуально і помітно зазвучала лише російська, польська, німецькомовна та білоруська?

— Все-таки на даний момент багато що залежить від безпосередніх особистих контактів авторів і перекладачів. Найбільш плідний діалог відбувається передусім на прикодонних територіях. Це щодо білоруської і польської літератури. Російська на нашій території існує рівноправно вже кілька століть і безумовно має величезний вплив. Німці ж сприяють знайомству зі своїми авторами завдяки системі державних програм і сукупності приватних ініціатив. Окрім того, у нас читають англійську й американську поезію. Автори звідти приїжджають рідше. Мабуть, дорого їх запрошувати, а сподіватися на те, що це сприятиме комерційному успіху, наразі не доводиться. Поезія — не бізнес, її дія уповільнена, а в нас надто люблять моментальний ефект.

— Сьогодні багато хто з літераторів усе частіше висловлюється з приводу соціальної й політичної ситуації в країні, бере участь у політичних акціях. Чи відчуваєш таку потребу?

— Іноді така спокуса з’являється, але я не бажаю уподібнюватися до своїх поважних колег. Адже виникає відчуття, що у всі віки митець починає говорити про політику, коли йому немає чого сказати про кохання. Бо так чи інакше час усе розставляє на свої місця. Нинішня політична ситуація не дратує мене і не викликає у мене бажання звертати на неї увагу. Я щасливий жити та писати. А грати в чужі ігри не хочу.

— Чи хочеться тобі змінити свій поетичний стиль? Взагалі, чи ти якось раціонально скеровуєш творчі пошуки, чи все відбувається суто інтуїтивно?

— Іноді я вдаюся до експериментів із формою, шукаю нові для себе способи висловлювання. Не знаю, чесно кажучи, як визначити свій поетичний стиль... Часом вірші пишуться римованими, часом перетікають у вільне висловлювання. Намагаюсь отримувати задоволення від творчості. Іноді для цього треба пережити щось, пропустити через себе. Якщо відчуття чужого болю можна вважати раціональним скеровуванням, то так, дійсно, я вдаюся до цього свідомо. Але все ж творчий процес сповнений передусім радісними переживаннями.

— Що зараз читаєш?

— Зараз читаю книгу відомого тренера з боксу Михайла Михайловича Зав’ялова. Там так багато спогадів, написаних легко й цікаво, що відірватися важко! Як завжди, читаю багато віршів. Для мене хороша поезія — це найдосконаліша форма літературної творчості. Все решта — ремесло і висиджування на троні власного его. Справжні вірші — це абсолютна мова. Не в кожному тексті вона відчутна, але коли ця мить настає — решта не має особливого значення.

— Чи готуєш якусь нову книгу або літературний проект?

— Книга потроху пишеться. Відсотків на вісімдесят вона вже готова. Де видаватиму — поки що не знаю. Допишу — буде видно. Особливо не поспішаю, бо те, що маю у робочому варіанті, — найбільш зріле з написаного мною, найближче мені зараз.

— Яке в тебе улюблене місце й обставини для читання і писання?

— Найкраще, коли так собі якось невимушено випадає день або кілька днів самоти. Коли ніщо не відволікає, тоді слова самі знаходять мене. Раніше добре писалося, коли дівчата йшли від мене. Це було потужним емоційним імпульсом. А зараз більше заворожує, так би мовити, операторська робота пам’яті, здатність перенести через серце почуте й побачене. Фантастично добре пишеться у яблуневому саду. Особливо — у селі Пересипки Путивльського району Сумської області.

— Як поет і як спортивний ведучий ти багато мандруєш світом. Я чув і про твої поїздки в Китай, Францію, Канаду, Таїланд, на Кубу... Яка з цих мандрівок принесла найбільше літературного матеріалу?

— На Кубі мене постійно щось спонукало до творчості — небо, ром, кокоси, мандаринові сади, океан, дівчата, які так танцювали сальсу і регеттон, що подих перехоплювало! Там я цілий цикл віршів написав. У Польщі колись написав значну частину книги «Солодощі для плазунів». В інших країнах нібито вражень було вдосталь, але у ліричні тексти вони не проросли. Можливо, поки що. А взагалі — завжди з радістю повертаюся в Україну. Наприклад, у Гурзуфі мені комфортніше, ніж на Французькій Рів’єрі. А Київ для мене — найкраще місто на світі. Справжній курорт. Я тут народився, і мені тут добре.

Розмовляв Олег Коцарев



Додаткові матеріали

30.01.2009|11:06|Re:цензії
Анатомія голосу Дмитра Лазуткіна
06.08.2009|07:39|Re:цензії
Дмитро Лазуткін: «Мені подобається жива поезія Ірини Шувалової»
Лазуткін Дмитро
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва


Партнери