Себто крута «харківська» проза Фоззі буде близька і зрозуміла тим, хто заскочив часи шаленого злету і глухої безнадії у період 90-х років, де панували рекет, бандитські сходки і решта з того, що раптом сталося, коли «все вокруг слетело нахер врассыпную с поломанной карусели, и по местному коммерческому каналу повалили американские фильмы». Саме звідси у збірці Winter Sport — рясна цитатна ностальгія за радянським кіно, стійка, наче місцева мода на вівчарок після чергового показу фільму «Ко мне, Мухтар». Занурюючись у вир цих балачок, виринаєш у наше сьогодення з неабияким полегшенням. І так добре стає на душі, значить автор збірки, «будто долго болел, а теперь выписали».

Попри локальну прив’язку цієї прози — «ментально это микрорайон Новые дома, из которого вышли ТНМК» — мова збірки Winter Sport доволі інтернаціональна. По-перше, «місцеві» вирази на зразок «шлемазый» і «цимес» разом із новотворами типу «тремпель» (плечі для одягу) і «кобуча» (дурепа, кобила) не сходять з язика героїв оповідань, викладених російсько-українським сленгом, суржиком і бандитським арго. По-друге, у самій Росії, як запевняє автор, балакають не краще за слобожанський люд. «Братан, короче, выйдешь на круг трайлика, сядешь на «тройку» и рулишь до кончала, — підказує дорогу російський міліціонер. — Там сойдешь и на вниз, на «семнадцатый» трамвай, только не засни, тебе через остановку».

Утім, над прозою Фоззі не задрімаєш. Градус її буденних сюжетів крутий, напруга мікрорайонних пригод висока, а збірна солянка маленьких комунальних трагедій надто перчена і за версту відгонить бідою. У цій веселій атмосфері раннього пострадянського капіталізму намагаються жити і виживати головні й другорядні герої збірки — Льоша Коцаний, Алік Сторож і їхні дружини Альона з Нелею, кримінальний авторитет дядя Вольдемар, тато Коля-космонавт і тамада Серьожа Шулімович з родини на прізвище Какуля, а ще обов’язковий Віталік з шостого поверху і «какой-то незнакомый сосед Быка, который стырил у своей жинки кастрюлю винегрета, чем вошел в долю». Тутешні хлопці зазвичай ідуть зі спорту в бандити, дівчата одружуються з ними і гендлюють горілкою в ларьку, ну а батьки або спиваються під магазином, або давно і надійно сидять на зоні. Ось такі-от маємо національні особливості «зимових видів спорту» по-харківськи.

Ігор Бондар-Терещенко