«Візьміть почитайте, не піде — значить, це не ваш автор», — так рекомендував харківським читачам свій новий роман «Таке», виданий «Клубом сімейного дозвілля», письменник Юрко Іздрик. Ті, хто почитував новий твір Іздрика в інтернеті, говорили, що Іздрик написав геть інакшу книжку, ніж завжди, — філософську, про любов і про Бога. Сам автор з особливістю цієї книжки погоджується. Каже, якщо всі попередні були посланнями до самого себе, то ця — месиджі конкретним людям. І месиджі ці, чимось схожі на фірмові Жаданові рефрени у віршах, змусять вас точно задуматись, приміром, про таке: «...Ти нікому нічого не винен. Ти тут для радості. Для радості. Можеш переказати це своїм дітям. Тільки, як наважишся, відімкни перед тим усі доступні детектори брехні».

«УМ» пофілософствувала про таке із самим Іздриком. 

— Отже, «Таке» — це книга про любов і про Бога?..

— Наскільки я пригадую, в анотації йдеться про більше речей: про чоловіків, жінок, рослини, птахів та інші Господні дари... Але, мабуть, так, як сказали ви, влучніше. Мій син, йому 25 років, є випускником Католицького університету, після прочитання моєї книги сказав: «Старий, це мало би бути видано у розділі «Релігійна література». У певному сенсі я теж, прочитавши цю книжку, зрозумів, що написав книжку про Бога, і офігів — бо не збирався цього робити.

— Тобто ви в цій книзі виступаєте як теолог, пастор?

— Сумнівний теолог, а якщо пастор, то радше такий собі пастор–блазень. Хоча хто, крім блазня, має право вести за собою людей?

— Іздрик наставляє людей на правильний шлях?

— Я просто намагаюся пояснити їм, що життя дане для радості. І що можна жити, радіючи, і, як казав Віктор Олегович Пєлєвін, можна «пєрється» весь час і безплатно. Тобто радість — це доступно і не суперечить жодним нормам моралі. Але світ так влаштовано: ми, на жаль, занадто мало радіємо.

— Процес написання цієї книжки для вас був особливо приємним...

— Усе в житті повинно бути приємним. Тим більшою радістю для мене стало те, що я вперше в житті писав книжку з кайфом. Причому на такому драйві, що я не сумнівався — напишу справді хорошу книжку. Мені в цьому випадку байдуже, що скаже критика. Бо це дуже окейна книжка.

— Для Іздрика, який позиціонує себе не лише як письменник, а й як художник, важливим є не лише текст, а й обкладинка?

— Є в івано–франківській блогосфері відомий блогер if_ro, який для львівського журналу «Просто неба» робив такий соціальний проект — фотографував відомих письменників в образі бомжів. Було зроблено кілька фотосесій, зокрема з Прохаськом, Єшкілєвим, Софією Андрухович... Ці зйомки мені страшенно сподобались. Я одразу визначив, який знімок піде на мою майбутню книжку. Зазвичай я спочатку придумую назву книжки, потім вигадую обкладинку, а вже після цього беруся за текст. У цьому випадку все вийшло так само послідовно.

— Назву книжки треба прочитувати як «Таке» чи як англійське Таke?

— Мені вже на це вказували, і я нормально це сприйняв — ще одне підтвердження того, що назву вибрано правильно. Це прояв інтуїтивно–нейролінгвістичного програмування.

— На ваш погляд, книга буде вічною?

— Ця то точно буде... Мабуть. Час від часу читаючи філософські книги, я наткнувся, здається у Дерріди, на твердження про первинність письма над мовою. Отже, якщо письмо первинне, то воно і пребуде вічно.

— Люди перестануть говорити, але вони будуть читати...

— Не знаю, що буде з читанням, але те, що люди писатимуть — шкрябатимуть щось на глиняних дощечках — сто відсотків!

— Погоджуєтеся, що всі головні книги людства вже давно написані?

— Якщо говорити про людство, то йому потрібна лише одна Книга. Те, чим займається людство далі, — це переписування цієї Книги новими словами.

— Це переосмислення чи засмічення?

— Це результат розвитку мови і результат втрати словами своїх звичних значень. Священні книги, чи, як би ми їх не назвали, «кодекси людства» доводиться переписувати — окремими сторінками, фраґментами, реченнями. Навіть белетристичні романи і «жовта» преса — це теж спроба переписати якісь аспекти головного Тексту. Так що весь наш текстовий простір — це простір однієї Книги, яка постійно переписується. Ми весь час перебуваємо під її впливом, є одночасно і її читачами, й авторами.

— Це стосується і вашого останнього роману?

— Боже, я так гарно говорив, а ви мене збили! Думаю, так.

Тетяна Терен