Re: цензії

«У Добровілі з`явився маніяк», - передають місцеві новини. Назва локації вигадана, та ризикну припустити: нею зашифрований Івано-Франківськ, рідне місто авторки. Загалом читачам пропонується не зовсім типовий жанровий твір, сюжет якого значно простіший, ніж текст у цілому. Роман «Корсо» має подвійне дно, і запрошення читачів пірнути туди – авторське надзавдання. Принаймні, таке враження складається в мене, пересічного читача, який до всього цікавиться життєвим та творчим шляхом кожного колеги.

Поліна Кулакова, поза сумнівом, належить до тих, хто розглядає сюжет як форму, спосіб привернути увагу ширшого, ніж зазвичай, кола читачів. Кожна оповідь для неї – особиста, дуже часто нагадує сповідь або фрагменти щоденника. Як це корелюється з заявленим жанром трилера, автори яких переслідують утилітарні цілі й здебільшого вигадують усе для розваги читача – спробую далі пояснити. А поки що трошки про сам сюжет.

Відлущивши цінні для авторки фрагменти й мотиви, отримаємо історію, котра легко вкладається в розмір оповідання й на більше не претендує. Маніяк Сергій на прізвисько Садівник полює на молодих жінок, душить їх і закопує тіла, висаджуючи на могилах квіти. Одного разу черговому вбивству ледь не завадив пес породи корсо. Собака цапнув маньяка за ногу, а той, своєю чергою, зумів поранити тварину. Незабаром корсо знаходить дівчина Єва, залишає в себе та розуміє: породистий пес мусить мати хазяїна. Тож називає чотирилапого друга Доріаном, дає оголошення з надією, що власник відгукнеться. Замість того на заклик клює Садівник. Він хоче вбити собаку як небезпечного свідка, а Єва цілком годиться на роль наступної жертви. Тим часом Єва знайомиться з хлопчиком Максимом, палким шанувальником детективів, і дбає ще й про нього.

Відомо авторці чи ні, але заявлена інтрига не раз використовувалася в детективах і трилерах західного зразка. У контексті «Корсо» мені згадується роман «Німий свідок» німецького автора Карло Шефер. За сюжетом, єдиним живим свідком серії вбивств у зоопарку вважається самець горили, якого спершу взагалі підозрюють у хижих нападах. А герою-поліцейському не лишається іншого виходу, крім як спробувати допитати мавпу. Ще один приклад – «Кицька, яка все бачила» британського автора Сема Гессона. Тут єдиним свідком убивства немолодої жінки є кицька, яка до всього зникла разом із відеокамерою. Можна напружитися й згадати ще. Але, думаю, досить, аби констатувати: українські автори вільно чи мимоволі йдуть за актуальними європейськими трендами.

Проте, як зазначав на початку, полювання чудовиська за красунею лише коротка форма. Садівнику не треба докладати надмірних зусиль, аби вирахувати Єву. Шлях до жертви короткий та прямий, а довго гратися з нею вбивця не має наміру й бажання. Причина – в деконструкті маніяка як персонажа, до якого вдається Поліна Кулакова. Перед читачами – звичайний будівельник, ще й схильний до алкоголізму. Між іншим, типовий серійник із реальної кримінальної хроніки. Не вигаданий інтелектуал-естет на кшталт Ганнібала Лектера, народженого Томасом Гаррісом. Не хитрун Норман Бейтс із роздвоєнням особистості, дітище Роберта Блоха. Не Сніговик чи Леопард із циклу Ю Несбе про Гаррі Голе.

Садівник ближче до примітивного жорстокого монстра-самітника з повісті черкащанина Станіслава Стеценка «Метелики в склепі», чи не перший в історії українського трилера зразок «маньячної» теми. А якщо згадувати всіх маньяків, описаних після Стеценка українськими авторами, можна помітити спільну рису. Це недалекі примітивні істоти, позбавлені природою креативних навичок. Винятком служить хіба «Кривава осінь в місті Лева» Наталі та Олександра Шевченків.

І з цього місця впритул наближаємося до помітного (чи непомітного, кому як) подвійного дна. «Корсо», як і решта романів Поліни Кулакової, має величезне соціальне навантаження. Що ставить їх у один ряд найперше зі скандинавськими детективами. У кожному творі Кулакової – а, крім «Корсо», згадується «Дівчина, яку ми вбили» та «Усі їхні демони» - йдеться про важке дитинство, знущання над дітьми й підлітками, безвідповідальність батьків. Згоден, самотня, неприкаяна дитина в жорстокому світі – ще той трилер. На жаль, здебільшого не вигаданий. І, як видно з біографічної довідки, авторка знає про подібні речі не з чужих вуст.

Тому Садівник – монстр, породжений власною жорстокою матір`ю. Тому Єва набула навичок виживання внаслідок боротьби з негідником-вітчимом. Та й Макс виглядає важкою дитиною, кинутою на самоплив.

Власне, життєві негаразди пробуджують у хлопчика певний дар. Він волею авторки є носієм невеличкої містичної складової, котра спрацьовує в фіналі. А про що йдеться – краще дізнатися самому, прочитавши «Корсо».

Оцінка****

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.