Re: цензії

Мода писати про Львів нікуди не поділася. Власне ім`я засміченої туристичної столиці навіть використовується письменниками в назвах творів, а видавцями – в назвах антологій, бо бренд «Львів» добре продається. Не оминувши увагою Київ, продуктивний Олександр Ірванець написав також романи-антиутопії про Рівне і Харків. Час від часу письменники згадують Івано-Франківськ, винятково в богемному контексті, й куди ж ми без слогану «Файне місто Тернопіль». Натомість місто-мільйонник чомусь підходить українцям як локація для відпочинку замість Криму, але в вітчизняній художній прозі вперто не фігурує.

Тому перший роман новоствореного «одеського циклу» мав би зацікавити широку аудиторію незалежно від мови виконання. Адже маємо прецедент: Ірина Лобусова зі своїми «Королями Молдаванки» стала мало не першою українською авторкою, яка написала про рідну Одесу детектив, та ще й в стилі ретро. Звісно, можна назвати також і продуктивного одесита Валерія Смирнова, та його «одеська» література є більше сувенірною продукцією, ніж популярним чтивом. Не применшуючи його чеснот і зусиль у просуванні «одесизмів» у Одесі, все ж таки віддаємо перевагу оповіданням Ісака Бабеля. До них непрямо відсилає нас у своєму романі Ірина Лобусова.

Кінець 1916 року, в повітрі – передчуття великих невідворотних змін. Юний Володя Сосновський опиняється в Одесі, де починає працювати слідчим кримінальної поліції та відразу стикається з жертвами кривавого маніяка на прізвисько Людожер. Він не просто полює за багатими одеситами й робить із їхніми закатованими трупами цілі мистецькі інсталяції – є ознаки того, що вбивця своїх жертв куштував на смак. Пошуки маніяка відкривають для Володі не лише світ одеських багатіїв та богеми, адже він сам пише вірші й починає відвідувати мистецький гурток. Він на власні оці бачить розміри корупції в поліції. І саме продажні поліцейські намагаються швидше закрити гучну справу, вибиваючи зізнання з чергового бідолахи.

Тим часом Людожер мимоволі стає в пригоді юній Тані. У корінної мешканки Молдаванки, легендарного осередку одеського бандитизму – це його описував Бабель у «Одеських оповіданнях», - є по життю лише два шляхи. Перший – працювати за копійки й рано померти. Другий – піти на панель, брати за секс великі гроші, але все одно рано померти від алкоголізму та венеричних хвороб. Познайомившись із злодієм Гекою, дівчина обирає третій шлях: провокує клієнтів, потім з допомогою Геки звинувачує кожного в тому, що він і є Людожером, змушує відкупитися. Так бізнес коханців триває, аж поки самого Геку поліція з подачі кримінальних королів не вирішила зробити Людожером…

Зрозуміло, що Володя і Таня приречені зустрітися. Адже обоє знають – Гека бандит, але не вбивця. Обом треба витягнути його з тюрми. Навряд чи згадка про те, що їхні стосунки переростуть із дружніх в любовні, буде аж таким великим спойлером. Пильний читач про це здогадається вже з анотації. Важливо інше: навіть найретельнішому читачеві складно буде вирахувати, хто з персонажів, які оточують наших героїв, виявиться тим самим Людожером. Детективна інтрига виписана так майстерно, що доводиться констатувати: не вгадаєте, як не старайтеся. Будь хто.

З безперечних удач «Королів Молдаванки» - не лише майстерно захований маніяк, а й колорит бандитської Одеси, показаний через історію кримінальних війн, котрі йдуть паралельно основній історії. Звісно ж, перетинаючись сюжетно волею авторки. Також варті уваги вставні епізоди богемного життя, де поруч із вигаданими персонажами фігурують Валентин Катаєв та Юрій Олеша. Останній виведений кумедним неврівноваженим алкоголіком, але хтозна, як було насправді, ми мало знаємо про життєпис автора «Трьох товстунів».

А ось із легендарною одеською мовою помітний перебір. Місцевим балаком, який давно перекочував у анекдоти й став візиткою російського пропагандистського серіалу «Ліквідація тут говорять, без перебільшення, всі, від злодія до банкіра, від торговки з Привозу до аристократки. Хоча у того ж Бабеля місцева «гвара» теж звучить – але не така одноманітна. Він грається не так у слова й вирази, як у їхній порядок. У «Королях Молдаванки» певний сталий набір ідіом тасується й використовується в різній послідовності.

Окремо ріжуть історичну пам`ять неточності, які не припустимі для історичних та ретро-романів, якщо, звісно, це не альтернативна історія, як ось у Ірванця. Одеса на момент розповіді була в складі Російської імперії. Її тодішня столиця Санкт-Петербург була перейменована в Петроград 1914-го, після початку Першої світової війни, щоб не було німецького акценту. Але в романі, дія якого відбувається в 1916-1917 роках, місто спокійно називається Санкт-Петербургом. Крім того, поява знаменитого Мишка Япончика в Одесі 1916-го неможлива фізично. Бо безліч перевірених і неперевірених джерел, котрі подають його біографію, розходяться в даті народження, даті смерті й переліку кримінальних подвигів. Але єдині в одному: потрапивши на каторгу в 1907-му, Япончик відсидів 10 років і повернувся в Одесу після амністії навесні 1917-го. Хоча авторську фантазію ніхто не скасовував. Можливо, ми всі чогось не знаємо.

Поза тим «Королі Молдаванки» дають старт новій серії детективних романів на питомо українському матеріалі. Тому чекаємо наступних книжок. Можна довго сперечатися про «українськість» Одеси. Але зарахування міста біля Чорного моря до «русского мира» слід вважати зазіханням на порушення територіальної цілісності України. Ніхто не винен україномовним авторам, що вони не бачили Північну Пальміру в національній художній літературі. Тож вводимо Молдаванку в питомо український контекст.

Оцінка****(+)

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.