Re: цензії

Гумор – дуже невизначена категорія. Якщо на обкладинці пропонованої книжки вміщено портрет усміхненого автора, і в анотації значиться, що це не просто його перший твір, а «справжній український гумористичний детектив», а читачу не смішно – це проблема передусім читача. В якого відсутнє почуття гумору. І Олександр Британчук тут ні до чого: він з усієї сили намагається розвеселити читачів.

Під однією обкладинкою зібрані оповідання та невеличка повість, які без жодної натяжки можна назвати повноцінними пародіями на детектив з його штампами. До речі, читачі журналу «Перець» радянського зразка пам’ятають аналогічні пародії, серед яких вирізнялися оповідання Юрія Ячейкіна. Можливо, враження від першої книжки Олександра Британчука псує шрифт, яким вона надрукована: дуже малесенькі, певне – з метою економії і без того газетного паперу. В транспорті читати і сміятися неможливо, та й вдома читання перетворюється на додатковий труд – треба брати збільшувальне скло. Так що тут не до сміху, коли очі болять.

Між тим, повість «Буйство спецслужб» при відповідному оформленні та з нормальними літерами цілком могла б проковтнутися. Бо для повноцінної пародії на шпигунський детектив тут є все: браві українські сищики Альберт Варфоломійович Незгибайло і Микита Доставалов, їхні друзі – британський агент Джеймс Бонд Другий, росіянка французького походження Нікіта і американець, посланець НАТО Джон Рембо, протистоять лідеру міжнародних терористів, жахливому і жорстокому Усані Пень-Лазеру. На слід якого браві хлопці вийшли через повій, котрі обслужили штук двадцять мовчазних клієнтів кавказької зовнішності, і така кількість уже сама по собі підозріла. Проте кумедними прізвищами гумористична складова обмежується: все інше – досить слабенька спроба видати картонну пародію за аналог американського фільму «Гарячі голови».

Видно, автор і сам це відчуває. Тому більшість гумору побудовано на унітазно-добривних асоціаціях. Так, злочин у оповіданні «Таємна смерть мецената» скоїв бегемот у зоопарку: меценат Василь Баламут годував його тортами, викликавши метеоризм у шлунку, і ось ці гази бізнесмена і задушили. У «Буйстві спецслужб» політична партія, яка прикриває діяльність терористів, називається ПЄРДУНС. У оповіданні «Конспіратор» працівник спецслужб, аби відбити аромат парфумів секретного агента і запобігти ревнощам дружини, вимазався на вулиці лайном і прикинувся п`яним. І загалом у більшості текстів так чи інакше обіграється тема нижньої білизни, чоловічої й жіночої. Бо погодьтеся: коли говорять про труси чи ходять у них або без них – це вже смішно.

Тим не менше, попри те, що гумор тут специфічний, бажання автора пародіювати детективи та обігравати відомі анекдоти про правоохоронців і бандитів можна вважати позитивним фактом. Адже пародії на кримінальне чтиво пишуть у тих країнах, де досить розвинені, популярні і затребувані серйозні зразки масової культури.

Оцінка **

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику