Re: цензії

27.06.2025|Ірина Фотуйма
"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
26.06.2025|Михайло Жайворон
Житомирський текст Петра Білоуса
25.06.2025|Віктор Вербич
Про що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
25.06.2025|Ігор Зіньчук
Бажання вижити
22.06.2025|Володимир Даниленко
Казка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
17.06.2025|Ігор Чорний
Обгорнена сумом смертельним душа моя
13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Звичайний читач, який став незвичайним поетом
12.06.2025|Ігор Зіньчук
«Європейський міст» для України
07.06.2025|Ігор Чорний
Сни під час пандемії
03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Каміння не мовчить: контур герменевтики
Головна\Авторська колонка\Я не хочу бути Героєм України

Авторська колонка

Я не хочу бути Героєм України

Те, що до свят нашими президентами від імені держави прийнято нагороджувати державними нагородами тих, хто найбільше вислужився перед ними (бо за дивною логікою вони саме себе ототожнюють із поняттям «народ», хоча іще Людовік ХІV та його спадкоємці показали, чим може обернутися формула «Держава – це я»).

При чому, для загального спокою до списку із багатьма невідомими додаються кілька гідних імен, мовляв: а ви що, проти того, щоб ці люди були заслуженими.

Однак, інцидент, який трапився напередодні 20-ї річниці Незалежності, вийшов за всі рамки логіки і здорового глузду: найвищого звання Героя України поряд із всесвітньовідомим актором Богданом Ступкою Президент нагородив і свого улюбленого поета, колишнього сусіда по під´їзду, члена партії регіонів Бориса Білаша.  Того самого, який балотуючись у депутати, свою програму виклав у поетичній формі:

Если стану я нардепом,

 Обеспечу свой народ

 Салом, яйцами и хлебом.

 Пусть потешит свой живот.

 Пусть он ложкой ест сметану,

 Напихается икрой,

 Возражать ему не стану.

 Я - такой!

Що найсмішніше, депутатом він таки став, пройшовши за списками партії регіонів до найвищого законодавчого органу після того, як звільнилося місце омбудсмена Ніни Карпачової. Але збільшення на наших столах сала чи яєць щось ніхто не помітив. Так само, як і спроб когось із громадян масово їсти ложками сметану чи напихатися ікрою. Чи не додивилися?

Все це можна було б сприйняти як черговий стьоб від влади, якби не серйозні «якби». За законом, звання Героя дає право не платити за комунальні послуги, безкоштовний проїзд, а головне - кожен Герой має спеціальну надбавку до пенсії в розмірі 10 тисяч грн. Все це, звичайно ж, із бюджету, наповненого грошима, вирахуваними з наших зарплат та доходів.

Постає й інше питання, морального плану: як себе мають почувати в цій компанії Анатолій Паламаренко, Ніла Крюкова, інші справжні достойники, які також мають звання Героя України? Адже в аналах історії їх прирівняли до «письменника, поета» Бориса Білаша. Виправдовуватися, пояснювати, що вони не такі і свій орден чесно заслужили? Чи повернути його на знак протесту? Але - чому? І як тут не зрозуміти позицію Ліни Костенко, яка, за чутками, у 2005-му відмовилася від цього почесного звання.

А чекати, що якийсь суд в найближчому майбутньому забере від Бориса Білаша звання Героя не випадає - надто дрібна особа донецького «піїта». Це не Степан Бандера чи Роман Шухевич, на цьому політичних дивідендів не заробиш. Так, поговорять люди, посміються, та й піна вляжеться. А пільги та гроші залишаться. Зрештою, на все це і йде розрахунок.

А, може, справа в іншому? Той же Борис Білаш у своїй «передвиборній програмі» пообіцяв:

 Завалю печеньем, кексом,

 Хочешь торт, трюфели - на!

 Если надо, то и сексом

 Угощу его [народ] сполна.

От і пригощають нас по повній програмі, реалізовуючи, схоже, власні, а не наші сексуальні фантазії («Ну а как же без фантазий сексуальных? Да никак!» - цитата з того ж поетичного «шедьовра») і весь час пропонуючи нам розслабитися. Але сексуальна наруга - один із найстрашніших злочинів над людиною (не дарма, навіть у в´язниці насильників вважають за найнижчих істот). І, судячи з усього, люди починають серйозно замислюватися не лише над питанням «кто виноват?», але й над питанням «что делать?». І дуже хотілося б, щоб, розгрібаючи завали зруйнованого світу насилля, передивитися і ці списки «Героїв нашого часу». Щоб потім не було соромно перед нащадками.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
18.06.2025|19:26
«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем


Партнери