Re: цензії
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
- 17.03.2024|Ольга Шаф, м.ДніпроКоло Стефаника
Видавничі новинки
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
- Анатолій Дністровий. "Битва за життя: щоденник 2022 року"Історія/Культура | Буквоїд
- Павло Паштет Белянський. "Я працюю на цвинтарі"Проза | Буквоїд
- Марк Лівін. "Космос, прийом"Проза | Буквоїд
Авторська колонка
Дурна гуска
… Не в самої лише авторки цього роману, американської професорки і дочки українських емігрантів, розкуркулений радянською владою дід потрапив на Соловки, а оскільки був насправді не куркулем, а лише добрим господарем, то й там влаштував робочу артіль, тому що породу не проп’єш і не розстріляєш до пуття.
Тобто щось та й залишиться нащадкам, як-от, наприклад, задум батька написати про все це мемуари, який втілила у життя вже його дочка.
Тож якщо почати розповідати про таке, з власної спадщини, авторка роману здивується, мовляв, це про героїв не моєї книжки, і буде неправа. Всі ми діти та онуки героїв одної-єдиної Книги української пам’яті – саме «пам’яті», а не «народу», тому що народ дуже легко переконати зовсім в іншому, протилежному, брехливому і підступному, після чого весь світ доведеться переконувати, що Голодомор таки був, і що був це саме геноцид, а не блюзнірські «перегини на місцях». Натомість народну пам´ять – наче ту саму душу – можна скласти втричі, посадити в карцер чи взагалі скарати на смерть, але вона все одно проросте у наступних поколіннях, діти яких розкриють одного разу таку-от книжку, як в авторки з далекої Америки, і прочитають про свого любого дідуся (який ще встиг розказати казочок про дівчину Оксану, козака Вакулу, навчити пісень і любові до рідного краю): «ворог народу».
Тим часом у книжці Олі Самійленко ми знайдемо, з чого ж вони складалися оті українські «вороги», яких відправляли на Соловки, звідки вони не верталися, а якщо й верталися, то вже зі згаданим ярликом. Їх добре ім’я було знищене, родина виселена, майно реквізоване на користь влади. І про те, що це станеться, відомо вже від самого початку оповіді – знаками, символам і метафорами пошрамоване все тіло роману, тож варто лише в них вчитатися.
«І ось тут вона його вперше побачила, - стримить один з таких знаків вже на початку історії. - Це був високий, кремезний чолов`яга, який стояв коло хати, точніше - біля самісінького льоху, і зацікавлено споглядав, як бiлоснiжний гусак миється в дощовій калюжі. Біля чоловiчих ніг лежала торбина, схожа на жадібно роззявлену пащу». Звісно, що чолов’яга виявиться тим, хто потягне в цю саму пащу все рідне, надбане, сховане на самісінькій глибині душі, оскільки зазвичай місцевий, і знає все про всіх. Той самий, між інший Вакула, який зустрів ту саму Оксану, тож фольклорний момент з Гоголівської спадщини, як бачимо, присутній. Але фольклор тут нищиться безжальною ходою залізного коня, тож бідна «дулна гуска» народної душі з «Грицевої науки» Франка ще настраждається з приходом чергової «волі», а її абетка душі, сентиментальна «а-ба-ба-га-ла-ма-га» буде зметена вихором казенних постанов.
А що ж залишалося нащадкам? У романі це так само символ понівеченої історичної спадщини, зруйновного побуту, сплюндрованої гуски-душі. За сюжетом, це скрині з речами зеків, яких відправляли на каторгу, і на які герої натрапляють на горищі – тобто все, що зосталося для історії, «Тут було безліч шкіряних сундукiв,забитих одягом, обручками, шпильками, капелюхами, фотоальбомами, бігудями, фартухами, рукавичками, молотками, радіоприймачами, шаблями, вишитими козацькими поясами, колекціями засушених метеликів, пом’ятими мідними горщиками, сідлами, військовими касками, сільськогосподарським знаряддям, а більше за все - іграшками». Одну з таких «іграшок» - казкову за своєю містичністю, мало не гоголівську розповідь про загублені радянським режимом душі, Голодомор, втечу з Соловків та інші реалії трагічних 1930-х років дарує нам зі свого американського далеку авторка цього епохального роману.
Оля Самійленко. Спогади Снігової гуски. – К.: Каяла, 2017. – 300 с.
Коментарі
Останні події
- 16.04.2024|18:08Помер Дмитро Капранов
- 16.04.2024|18:05Електронні книжки: що і як читають українці?
- 14.04.2024|20:47«Видавництво Старого Лева» започатковує цикл подій про Схід та Південь України
- 10.04.2024|14:36Переклади книжок Асєєва та Жадана номінували на PEN America Translation Prize
- 08.04.2024|17:579 квітня у Івано-Франківську Юлія Чернінька презентує книгу "Барні 613"
- 08.04.2024|13:56Війна та нові співбесідники для України
- 08.04.2024|13:54Польською вийшов друком роман Олександра Клименка «Орфей і Соломія»
- 05.04.2024|16:06У ВСЛ виходить новий роман Юлії Чернінької "Спадок на кістках"
- 04.04.2024|17:19Анатомія Шонди Раймс, або Як уникнути покарання за серіали? Лекція від кінокритикині Катерини Сліпченко
- 20.03.2024|14:23У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук