Re: цензії
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
- 17.03.2024|Ольга Шаф, м.ДніпроКоло Стефаника
Видавничі новинки
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
- Анатолій Дністровий. "Битва за життя: щоденник 2022 року"Історія/Культура | Буквоїд
- Павло Паштет Белянський. "Я працюю на цвинтарі"Проза | Буквоїд
- Марк Лівін. "Космос, прийом"Проза | Буквоїд
Авторська колонка
Хуліган сивого волосу
Івану Драчу – на 80-ліття
Люблю сього чоловіка. У час світового дуріння на тему мужоложства, заквецяного кольорами веселки, небезпечно стало признаватися в чоловічій дружбі, але, гадаю, до 80- річного поета це таки можна сказати.
Знаю, що до своїх високих літ він набрався – нателіжився не тільки орденів, але й гострих шпичаків. Зрештою, він і сам все життя був шпичакуватим… Знаю і гостру, як лезо, відповідь геніальної Ліни Костенко на питання – що у них відмінного з Драчем? Ліна Василівна під дих садонула: «Драч дихав Лєніним, а я від нього задихалася!». Мова йде про поезію Драча «Дихаю Лєніним»…Дихали ним усі – крім Стуса, що сидів, та Ліни Костенко, яка заховалася від світу в домашній вежі, зведеній її чоловіком. Сідати та ховатися не могли усі українські поети…
Читав недавно і пласке твердження Федюка – мовляв, Драч займався ядерним роззброєнням, а Павличко – армією, і бачите до чого докотилося… Такі дурниці і спростовувати неохота, бо не Драч і Павличко керували армією, підписували ядерне роззброєння, зрештою, коли у нації нема вождів – тоді поети стають її вождями. До речі, ядерне роззброєння порятувало б нас від російської агресії? Що – у відповідь на окупацію Донбасу ми би шарахнули ядерною ракетою по Москві?
А за що ж люблю Драча? За поезію задерикувату – оту, що «Баладою про випрані штани» позначена. Хай і з впливом Маяковського та Вознєсенського, бо про нашого Михайла Семенка з його випендрьожним «Кобзарем» хтозна чи й Драч чув у часи своєї молодості – комуністи пильно ховали український модернізм, лишаючи калину та гопака…
А може й за політику, що нею займався 5 років і став дурнішим у 5 разів – за його зізнанням. Ні, його керівництво Держкомітетом не було вдалим, хоча звільнили Драча лишень за те, що Табачника послав туди, куди йому й треба йти. Але першим головою Руху стати – то таки треба було сміливості. Бо он Борис Олійник, який також був у числі започатковувачів Народного Руху за перебудову, швиденько здрейфиф, за що та ж таки гостроязика Ліна Костенко стала звати його просто: «б. Олійник».
До речі, коли я став щось гостре пропонувати щодо перекинчика Олійника, Іван Федорович докірливо зауважив: «Василю, ми ж християни!».
Люблю Драча за його поставу – доволі широкий, він, виступаючи, часто береться за місце, де мав би бути широкий козацький пояс, і тим нагадує десь, може, Бульбу, що зустрічав синів із Могилянської академії. Люблю його за гострий погляд – фотографує нас молода чернігівка Мар’яна, а він помічає: «Ти диви, як сексуально ніжки поставила!». Та аж зашарілася від такої відвертості старого поета.
Люблю його за поезії про старого Бажана, що повторював слова забороненого Евгена Маланюка «Час, Господи, на самоту й покору!», за оте «Старіємо, Паруйр, старіємо», за вірші, зрештою, про гриби, що їх в інеті навіть знайти я не зміг. За кіносценарії люблю. І чекаю – хто би змусив поета написати мемуари? Їх так бракує в українській суспільній думці!
Люблю його за парадоксальність мислення, хоча один раз таки і таки його здивував, назвавши улюблену ним японську культуру високорозвиненою і примітивною. Було це на якомусь рухівському зібранні, коли ми сиділи, пропускаючи мимо вух нецікаві зтрибунні балачки.
Коли востаннє ми бачилися в Чернігові і вели ми гуртом Івана Федоровича до педуніверситету, я попереджую, щоб не перечепився та не впав, а Драч миттю й реагує, знаючи про мою декомунізаторську місію: «Та нічого – зразу й вулицю назовеш!»…
А чому не встиг написати вчасно до ювілею? Та все ніколи («Не інакше – врекли» - з його вірша про нікольство).
Коментарі
Останні події
- 16.04.2024|18:08Помер Дмитро Капранов
- 16.04.2024|18:05Електронні книжки: що і як читають українці?
- 14.04.2024|20:47«Видавництво Старого Лева» започатковує цикл подій про Схід та Південь України
- 10.04.2024|14:36Переклади книжок Асєєва та Жадана номінували на PEN America Translation Prize
- 08.04.2024|17:579 квітня у Івано-Франківську Юлія Чернінька презентує книгу "Барні 613"
- 08.04.2024|13:56Війна та нові співбесідники для України
- 08.04.2024|13:54Польською вийшов друком роман Олександра Клименка «Орфей і Соломія»
- 05.04.2024|16:06У ВСЛ виходить новий роман Юлії Чернінької "Спадок на кістках"
- 04.04.2024|17:19Анатомія Шонди Раймс, або Як уникнути покарання за серіали? Лекція від кінокритикині Катерини Сліпченко
- 20.03.2024|14:23У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук