Я й далі не киваю, думаючи в цей час, що з одного боку, я закомплексоване чмо, а з іншого боку, що раптом людина прагне лишатися віртуальною і надалі... Приїжджаю в Пирогово на концерт Перкалаби - туди збиралося прийти купа інтернет-персонажів, про що заздалегідь було повідомлено увесь блогосвіт. В реалі ж я бачу стабільну троєщинську біомасу, рівномірно налляту пивом. А ні,  де-не-де проглядають окуляри Андрія Бондаря, підтяжки Роми з Сіновалу, закочені штанці Іллі-журналіста... Всіх цих людей я знаю, читаю, коментую, але - у мережі. В реальному Пирогово щось спиняє мене підійти, розвіртуалитися і обговорити принади й недоліки дійства навколо. Ну бо це ж інтернет -френди, не хочеться руйнувати магії вигаданих образів. Інша справа за кілька годин, вмостившись зручно біля свого лептопа,  цілком дотепно обговорити всі чесноти і вади соліста Перкалаби, обстібати чеське пиво і навіть похвалитися одне одному світлинами з концерту. «Чому не підійшла привітатися?» - спитає в мене Бондар. «Та я не хотіла заважати, ти ж не сам був» - зніяковію я. «Тю» - скаже Бондар. «Ага» - відпишу йому.

Втім, з дівчатками в мене простіше. Френдстрічка все частіше асоціюється з цілком живими і взаправдашніми особами: зла і дотепна Rozmaita - це мила і добра Аня, досвідчена і безжурна te34 - це усміхнена і спокійна Таня. Замість аватарок і нікнеймів тепер у гардеробній пам’яті зберігаються реальні обличчя та майже паспортні дані. Не факт, що це круто, але, зрештою, ніхто не наймався старанно підтримувати декорації в моєму вигаданому світі.  З іншого боку, шалено приємно, коли до тебе підходять незнайомі зовсім люди, представляються страшенно знайомими ніками і говорять так, ніби ось зранку ми прокинулись під однією ковдрою.

Або ось таке. Творчий вечір Миколи Леоновича в «Барабані». Навколо всі начебто і знайомі, але може і не дуже - в усякому разі «друззя друзєй». Переблимуюсь з симпатичним хлопчиком, згодом розходимося в різних керунках. На ранок «Однокласники» видають його мармизу у віконечку: «Кажись ми вчора бачились». «Ага, точно». «Лате?» «..з карамеллю!». Наразі от з лате розібралися, тепер плануємо дітей.

До всього ще й моя передача на «Європі ФМ». Все частіше в ній з’являються мої інтернет-знайомі, і, зберігаючи сяку-таку конфіденційність для слухачів, все ж матеріалізуються особисто для мене, та так і лишаються справжніми - із запахом рожевого лінору від сорочки, з дурацькою мелодією на мобілці і цілком невигаданими, осмисленими і особливими очима.

Я що хотіла сказати? Якщо раптом стрінете мене на вулиці - привітайтеся, будь-ласка, познайомимося, бо це все ж таки круто - запах рожевого лінору від сорочки...