Цього дня перед 17-м лютого сніг поки ще не падав, але тьмяно і може випасти сніг. Френк О ’ Гара 

Хоч убий, ніяк не збагну – селюк, містечковий жлоб, чому я дуже-дуже закоханий у Київ! І треба ж… Пояснити се – й Фройд з Юнґом не осилять. А що вже казати про наших жулинських з гундоровими. Шкода праці! Отоді я шукаю відповіді в пісні, поезії… Зрозуміло, власне вони тішать мою душу. Гріють… Піднімають – тьху! – з колін. 

Ось на тлі розбуялих бур’янів та цегляного муру шестеро сучасників. Як один – Віктор Петров і Микола Зеров (стоять – зліва направо). Освальд Бурґгардт, Павло Филипович, Фелікс Якубовський та Максим Рильський (сидять – зліва направо). Хоч пиши з них груповий портрет. 

Парії, смерть, земля, Гидь наших ворогів У монотонному кольорі нашої ночі. Ми переможемо. Поль Елюар. Цикл «Перемога Ґерніки», вірш ХІV-й (1938)   

Знайома під гуркіт ракетного грому перекладає Тита Лівія. Мовляв, саме з нього, а не з Геродота розпочалася історія. І думаєш при цьому, переклавши за останні роки десятків зо три різних книжок, і займаючись сьогодні якимись зовсім не «письменницькими» справами: а може, ти робиш щось не так? 

А вірші помалу йдуть і йтимуть. Дай-но, Боже, затишку келії! Василь Стус. З листа до Ірини Калинець, 20.05.1978 

…Якщо є бажання, завжди можна змінити життя на краще. Адже душевний настрій є дуже важливим у період важких випробувань, особливо під час війни. Віра, надія, любов – не останні слова у цю трагічну пору. 

Вчора розвіялось сном Завтра пливе в міражах Мовчки стоїть за вікном Рідна душа. В.Стус. «Неба і сонця нема...»   Сьогодні Сергій Жадан опублікував у своєму фб черговий вірш, – цього разу без назви, – вірш про зиму, яка минає. Вірш «Минала зима. Вона причинила вікно...» написано... 

Бува, прогулюєшся Києвом, випадково підслухаєш чиюсь розмову, що попервах і не повіриш у те. Чого тільки не вчуєш у базарному місті. Багатому на торгашів і торговок. А що вже казати про спритних перекупників. Намолотять сім мішків гречаної вовни, лиш би продали та урвали нічогенький куш. Знай наших! 

Деякі новини воєнного часу не старіють із тим самим часом, а переходять у розряд чи то апокрифів, а чи вічної слави. Головне, не пропустити той момент, коли ми ще здатні це розрізняти.