Навічно відлинув в Українське Небо Ігор Калинець — один з найтонших, найвишуканіших, і разом з тим — один з найвідважніших і найнезламніших українських поетів усіх часів; «…чи не останній зі шляхетного родоводу з гербом де на щиті блакиту осінній листок калини». 

Кілька думок після прочитання першого тому «Персональної справи Івана Чендея» 

Споглядаєш за літпроцесом в Україні – не надивуєшся. Перед веде не Київ, а «Станіславський феномен» разом з Лемберґом. Тьху!.. А де ж те місто, що я люблю безтями… Брехня… Не віриться… Тут Панько Куліш з Тарасом Шевченком, і той само Іван Франко вважали його, сей осередок, за дух їхньої праці. Тепер – на, Станисла́вів і Lwów заряджають в українському місті. 

Цього дня перед 17-м лютого сніг поки ще не падав, але тьмяно і може випасти сніг. Френк О ’ Гара 

Хоч убий, ніяк не збагну – селюк, містечковий жлоб, чому я дуже-дуже закоханий у Київ! І треба ж… Пояснити се – й Фройд з Юнґом не осилять. А що вже казати про наших жулинських з гундоровими. Шкода праці! Отоді я шукаю відповіді в пісні, поезії… Зрозуміло, власне вони тішать мою душу. Гріють… Піднімають – тьху! – з колін. 

Ось на тлі розбуялих бур’янів та цегляного муру шестеро сучасників. Як один – Віктор Петров і Микола Зеров (стоять – зліва направо). Освальд Бурґгардт, Павло Филипович, Фелікс Якубовський та Максим Рильський (сидять – зліва направо). Хоч пиши з них груповий портрет. 

Парії, смерть, земля, Гидь наших ворогів У монотонному кольорі нашої ночі. Ми переможемо. Поль Елюар. Цикл «Перемога Ґерніки», вірш ХІV-й (1938)   

Знайома під гуркіт ракетного грому перекладає Тита Лівія. Мовляв, саме з нього, а не з Геродота розпочалася історія. І думаєш при цьому, переклавши за останні роки десятків зо три різних книжок, і займаючись сьогодні якимись зовсім не «письменницькими» справами: а може, ти робиш щось не так? 

А вірші помалу йдуть і йтимуть. Дай-но, Боже, затишку келії! Василь Стус. З листа до Ірини Калинець, 20.05.1978 

…Якщо є бажання, завжди можна змінити життя на краще. Адже душевний настрій є дуже важливим у період важких випробувань, особливо під час війни. Віра, надія, любов – не останні слова у цю трагічну пору.