Барбара Редінґ. Безумці. Історія кохання Михайла Коцюбинського та Олександри Аплаксіної. – Брустури: ТОВ «Дискурсус»: вид-во «Брустури», 2026. – 200 с.   Він і вона – це ти і я, звісно. Барбара Редінґ. «Безумці»   Нарешті це сталося: роман Барбари Редінґ «Безумці» другим виданням... 

Василині Куюмурджи, виконуючи, нарешті, обіцянку написати цей текст   Колись давно, ще у минулому столітті, в одній розважальній російській телепроґрамі розповідали про ведмедів у провінційному зоопарку. Власне, про одного нехорошого ведмедя, який відірвав дівчинці руку. Дівчинка після цього... 

Останнім часом, коли війна визначає не лише політичний порядок денний, але й значною мірою літературний, усе частіше можна почути нарікання на одноманітність сюжетів, повторюваність тем і майже обов’язкову присутність автофікшну. 

У цій книжці продовжується бій за українську літературу. Сюжети дописуються, питання роз’яснюються, таємниці розкриваються. Серед жанрів – детектив, біоґрафія, трилер. 

Олександр Хоменко. У домі сухого серця плюс Обличчям у профіль до завтра: Поезії. Повісті. Прикмети. – Тернопіль: Джура, 2025. – 148 с. Мчать гончаки землею зеленою, у якої немає дна. Олег Зав’язкін. «Племінна книга Преподобного Джона Рассела», 2025   

Останнім часом кілька поважних науковців публічно висловились щодо надміру публікацій в зайвих, з їх точки зору, українських наукових виданнях. 

Хто грає з Дюшаном в шахи, п’є каву з Муссоліні, передбачає війну і, наче Пітер Пен, вперто не хоче бронзовіти? Власне, як і в попередніх книжках-історіях – «Rепортаж», «Від Благбазу до Монмартру» і «Вважайте мене Студебекером»… 

Кажуть, це густа автобіоґрафічна проза, в якій автор фіґурує скоріше як свідок родинної і клянової історії, ніби підглядаючи за життям інших «крізь непротерту шибку». 

Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти. Ця аксіома пригадалася під час прочитання книги «Моя війна» генерала Валерія Залужного, колишнього головнокомандувача ЗС України (Валерій Залужний. Моя війна: роман. – Івано-Франківськ: Вавилонська бібліотека, 2024 – 260 с.). 

Те, що будівля у дворику на Хрещатику за номером 26 направду велична, ніхто не заперечує. Хоч знадвору потинькована у мишачий, сіро-чорний колір. Але, коли ввійдеш усередину – занедбана, мов у поганого господаря стайня.