- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.

- Читаю паралельно три-чотири речі. Зараз у мені в домі і на дачі (на роботі читати не можу — там я редактор газети «Сіверщина» і читаю зовсім іншого ґатунку тексти) роман Умберто Еко «Баудоліно» (син-студент нав´язав, але наш Валерій Шевчук значно цікавіший ), остання збірка Леоніда Талалая, «Контроль над розумом» Георгія Почепцова і унікальна праця Івана Просяника «Скарбниця молодечої сили». Талалая збірка симпатична, але нема мого улюбленого вірша «Осінь стоїть золотою іконою». Книги мого викладача Почепцова дають масу інформації, провокують на дискусії (і тим повертають у студентство, коли з ним найцікавіше було сперечатися з-поміж усіх викладачів. Хоча, чесно кажучи, якась шпигуноманія насторожує... А про травозная — письменника Просяника треба говорити окремо — він є унікальним явищем української літератури, яка його ще не помітила: там суміш чаруючого, призабутого українського слова, народознавчих рецептів лікувальних, волошебства язичницького, а ось антихристиянські його занози я не сприймаю...

 - Як обираєте книжки для читання?

- Є улюблені автори, за якими слідкую — той же Шевчук, звісно, Ліна Костенко, також Іван Драч, Роман Іваничук, Мирослав Маринович, Євген Сверстюк, Ірина Жиленко, шукаю все, що нечитане Владзіміра Караткевіча, якби щось написав Валентин Распутін та Чабуа Аміреджібі (став монахом на дев’ятому десятку років), недавно додався Мирослав Дочинець, цікавий мені Павло Вольвач, коли не матюкається... З нетерпінням чекаю щоденників Петра Сороки. Жду другої книги Леоніда Ісаченка, який заінтригував мене літературознавчою книгою Володимира Даниленка.
Слідкую за публікаціями в «Українській літературній газеті», «Літературній газеті», на «Буквоїді» і на сайті Друг читача, в журналах — отак і відбираю.

- Що можете порадити для читання іншим?

- Знаєте, треба знати кому радити. Ось недавно я порадив вчительці з Одещини «Століття Якова» Володимира Лиса. Їй якраз на душу лягло при її моральному стані. Вона дала почитати ще подрузі. В результаті, коли приїхала в Київ на курси, повезла додому три однакові книги Лиса. А, скажімо, підліткам я би порадив детективи найкращого українського детективіста Леоніда Кононовича. Кажуть, гарні мариністичні речі Антона Санченка  —  треба буде глянути. Для думаючих інтелігентів (це зовсім не плеоназм  —  на жаль, більшість українських інтелігентів недумаючі або слабодумаючі) порадив би мемуари Ірини Жиленко. Для чоловіків середнього віку і для політиків я би порадив романи Віктора Баранова  —  у них є жилавість, що її так бракує плаксивій українській українській літературі. Та, зрештою, давайте кому радити  —  і я нараджу такого! На всі смаки і на всі настрої  —  українська література багатюща, про що й сама не підозрює...