Що Ви читали останнім часом? Що сподобалося, а що ні? 

2011-й літературний рік, здається, оприявнює ту саму тенденцію, що й рік минулий, коли всі найцікавіші новинки вийшли друком щойно напередодні Форуму книговидавців, до того ж часу панувало затишшя. Так само й зараз брак цікавої вітчизняної белетристики дає можливість активно читати нон-фікшн - і це виявляється незгіршим заняттям. Укотре підтверджено, що наука про літературу часом значно цікавіша за саму літературу - так, із захопленням читається збірка есеїв «Апологія модерну...» Віри Агеєвої, де авторка піднімає важливі питання і, що головне, має сміливість дати на них непопулярні відповіді. Йдеться і про перегляд канону класиків української літератури, котрий так і не відбувся, і про взаємини літератури й політики, і про нереалізований проект під назвою «модернізм». Не менш цікавою є студія канадської дослідниці Ірини Макарик «Перетворення Шекспіра...», де проведене майже детективне розслідування з історії українського театру: від перших аванґардових постановок напівзомлілою від голоду трупою Курбаса до усталення офіційного радянського способу інтерпретації творчості класика.

Що плануєте прочитати?

На черзі зараз кілька книжок з літературознавства: «Критика прози» від «Граней-Т», смолоскипівські «Історії літератури» та розвідка про сестру Лесі Українки. Щойно розпочала читати видані «Темпорою» спогади польського єврея, котрий під час Другої світової потрапив до радянського «раю» тюрем і концтаборів («Іцек Ерліхсон. Смакування раю») - книжка перегукується з «Гойдалкою дихання» Герти Мюллер, але особисто мені імпонує більше саме своєю «нехудожністю». Привертає увагу й переклад праці Робера Мюшамбле «Оргазм і Захід» - текст, що з подачі Ростислава Семкова став доволі контроверсійним як лакмусовий папірець готовності сприймати науково-популярне опрацювання дражливої теми.


Що б Ви радили почитати іншим?

Якщо ж повернутися до художньої літератури, то прихильникам «серйозного читання» можна порадити переклад роману Ольги Токарчук «Веди свій плуг понад кістками мертвих»; фанатам сучасної української психологічної прози - нову книжку Наталки Сняданко «Гербарій коханців»; тим же, хто здатен щиро веселитись через вибиті зуби персонажів та експерименти з екскрементами, - дві книжечки Максима Кідрука про навіжених у Мексиці та Перу.