У багатоголоссі постмодернових ліричних текстів так рідко виловлюєш кавалок думки або роботу зі словом, що тексти поетки при їх освоєнні здаються просто-таки непролазно щільними, наче набої в патронташі. І головне в цьому - що ці набої вистрілюють.

Напевно, таке порівняння приходить не просто так, адже кожен вірш Надворної - це наче перестрілка з світом, з своїм внутрішнім «я», зрештою, з усталеним світосприйняттям, замуленим і засможеним заяложеними буднями, спроба привернути увагу до чогось, небайдужого ліричному герою поетки.

Ірина Надворна, незважаючи на свій надзвичайно юний вік, вже настільки присутня у словосфері Закарпаття, що здається, ніби вона була тут завжди.

«Рухопис» - це від неї. «Інформаційний привид» - це від неї. «Мій садомазохист» - це від неї. «Інтелектуалет» - це від неї. «Люблюз», «Прокрустова лажа» - це теж від неї.

«Мій логос чистий мов лотос» - каже Надворна, і це правда. Бо не йдеться про жодну еквілібристику словом, а лише про пильне і трепетне відкриття-відкривання його глибинних змістів, метаморфоз і відтворень.

Це надчуттєве відчуття морфем і словоформ робить талант Ірини Надворної абсолютно унікальним. Унікальним не в сенсі «НАДзвичайним», а в сенсі «НЕповторним».

Слово в її письмі оживає, міниться барвами, брунькує і проростає новими змістами, такими природними і такими несподівано-звичними, що одразу знаходить собі місце в лексиконі сучасної доби.

«Так позитивно// поза зоною досяжності// позасинає світ // поза селом»,  «Випадає негода й нагода//Постаратись не постарітись, //але подорослішати», « Вірші - молитва всує//білів у самотність міст //believe, вона є, існує// вір, she еxists»... її хочеться цитувати без кінця, але вирвана цитата - це лише цитата, а вірші Надворної - це як обшліфований морем камінець - приємні на дотик, пахнуть і мають вагу.

І «текстСтильна проМисльСловість» (2008), і «Данина Modi» (2010) - це ходіння «по рядок»:

Ось і осінь

Літально-летальна

Я у ній

унікально розчинна

Через те я

усіх уникальна

Провулок...

Нічний, нічийний...

Зіпсований -

весь у псах

Засмічений,

що аж верне

Засмучений,

як монах,

пізнавши

in vino inferno

Провулок...

І хто б що не верз

І чия би не

стрі´ла стріла´,

я подужаю все

Who cares!

Наші душі -

це антитіла

 Ось і осінь

Повзає повз

згабок листя    

і ленту згадок

Я крокую. Куди?

Who knows!

Та мабуть по рядок.

Порядок

Бо цинічний

сценічний номер

проживаючи

день у день

щось підштовхує до

game over

А рятує лиш

overgame

Данина Моdі - це алюзія. Бо Модільяні таки присутній не лише на обкладинці її книжки, а й у її світобаченні і світовідтворенні.

Вона й сама наче з його картин - уособлення і відтворення того чару, який вловити вдається тільки одиницям вибраних.

Але цей чар не заважає читачеві відчути її іронічно-глузливе прискіпливе ставлення - до світу і до себе:

Займаюся нерухомістю

Колапс

Щось ти рано, тиране

Колапс

Щось ти радий тирадам

Я ж ними зцілилась не повністю

Кап-кап - мій мейкап

А серце -

Лиш м»яз, що вдавав хороброго,

Що плутав добро та добриво

Щемить

(іще мить, не сердься

Бо зробиш із мене

Генія

Тобі те вже майже вдається)

Так пізно усе пізнається

І не в порівнянні -

В сравнєнії

Поезія Ірини Надворної - як нашептана мольфаром вода: питомі прадавні звукосполучення, а діють зовсім по-иншому.

Критики ше скажуть і про свіжі рими, і про плоть тексту, і про стиль, і про «постмодерністський коктейль із пародії, іронії, десакралізації, розвінчування, змішування стилів, зламування кодів» (С.Федака).

Я не критик. Я просто хочу сказати: зустрічаймо! До нас прийшов Поет!