Творчість Ірини Надворної - феномен сучасної молодої української поезії. Феномен радше не в змісті видатного, бо про видатне не хочеться говорити зарано, а в змісті того, що дуже рідко трапляється.
У багатоголоссі постмодернових ліричних текстів так рідко виловлюєш кавалок думки або роботу зі словом, що тексти поетки при їх освоєнні здаються просто-таки непролазно щільними, наче набої в патронташі. І головне в цьому - що ці набої вистрілюють.
Напевно, таке порівняння приходить не просто так, адже кожен вірш Надворної - це наче перестрілка з світом, з своїм внутрішнім «я», зрештою, з усталеним світосприйняттям, замуленим і засможеним заяложеними буднями, спроба привернути увагу до чогось, небайдужого ліричному герою поетки.
Ірина Надворна, незважаючи на свій надзвичайно юний вік, вже настільки присутня у словосфері Закарпаття, що здається, ніби вона була тут завжди.
«Рухопис» - це від неї. «Інформаційний привид» - це від неї. «Мій садомазохист» - це від неї. «Інтелектуалет» - це від неї. «Люблюз», «Прокрустова лажа» - це теж від неї.
«Мій логос чистий мов лотос» - каже Надворна, і це правда. Бо не йдеться про жодну еквілібристику словом, а лише про пильне і трепетне відкриття-відкривання його глибинних змістів, метаморфоз і відтворень.
Це надчуттєве відчуття морфем і словоформ робить талант Ірини Надворної абсолютно унікальним. Унікальним не в сенсі «НАДзвичайним», а в сенсі «НЕповторним».
Слово в її письмі оживає, міниться барвами, брунькує і проростає новими змістами, такими природними і такими несподівано-звичними, що одразу знаходить собі місце в лексиконі сучасної доби.
«Так позитивно// поза зоною досяжності// позасинає світ // поза селом», «Випадає негода й нагода//Постаратись не постарітись, //але подорослішати», « Вірші - молитва всує//білів у самотність міст //believe, вона є, існує// вір, she еxists»... її хочеться цитувати без кінця, але вирвана цитата - це лише цитата, а вірші Надворної - це як обшліфований морем камінець - приємні на дотик, пахнуть і мають вагу.
І «текстСтильна проМисльСловість» (2008), і «Данина Modi» (2010) - це ходіння «по рядок»:
Ось і осінь
Літально-летальна
Я у ній
унікально розчинна
Через те я
усіх уникальна
Провулок...
Нічний, нічийний...
Зіпсований -
весь у псах
Засмічений,
що аж верне
Засмучений,
як монах,
пізнавши
in vino inferno
Провулок...
І хто б що не верз
І чия би не
стрі´ла стріла´,
я подужаю все
Who cares!
Наші душі -
це антитіла
Ось і осінь
Повзає повз
згабок листя
і ленту згадок
Я крокую. Куди?
Who knows!
Та мабуть по рядок.
Порядок
Бо цинічний
сценічний номер
проживаючи
день у день
щось підштовхує до
game over
А рятує лиш
overgame
Данина Моdі - це алюзія. Бо Модільяні таки присутній не лише на обкладинці її книжки, а й у її світобаченні і світовідтворенні.
Вона й сама наче з його картин - уособлення і відтворення того чару, який вловити вдається тільки одиницям вибраних.
Але цей чар не заважає читачеві відчути її іронічно-глузливе прискіпливе ставлення - до світу і до себе:
Займаюся нерухомістю
Колапс
Щось ти рано, тиране
Колапс
Щось ти радий тирадам
Я ж ними зцілилась не повністю
Кап-кап - мій мейкап
А серце -
Лиш м»яз, що вдавав хороброго,
Що плутав добро та добриво
Щемить
(іще мить, не сердься
Бо зробиш із мене
Генія
Тобі те вже майже вдається)
Так пізно усе пізнається
І не в порівнянні -
В сравнєнії
Поезія Ірини Надворної - як нашептана мольфаром вода: питомі прадавні звукосполучення, а діють зовсім по-иншому.
Критики ше скажуть і про свіжі рими, і про плоть тексту, і про стиль, і про «постмодерністський коктейль із пародії, іронії, десакралізації, розвінчування, змішування стилів, зламування кодів» (С.Федака).
Я не критик. Я просто хочу сказати: зустрічаймо! До нас прийшов Поет!
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/profile/2011/10/28/164749.html
|
