Прочитала за вечір і лишила останні 25 сторінок на інший день, щоб трішки розтягнути задоволення.

Коротко про жанр. Це психологічний трилер, розказаний із погляду жертви. Головна героїня весь час перебуває перед читачем, і він наче в режимі наживо спостерігає за її «зануренням в ситуацію» та просуванням прямісінько в розставлену пастку. Червоні сигнали, що виринають на всіх можливих перехрестях, не спиняють, а таке враження, що лише додають героїні азарту. Мабуть, невипадково авторка й ім’я обрала для своєї героїні – Віра. Персонажка і справді довірлива, легко піддається маніпуляціям і навіюванням. А ще вона сліпо вірить власному серцю та казкам, які обіцяють їй щасливе життя із телевізійним принцем.

Непрості стосунки, що розпочинаються із невинного спілкування в інтернеті, а закінчилися в моторошному підвалі, розгортаються на тлі повномасштабної війни в Україні. Ідеться про квітень-травень 2022 року, коли потік українських біженців щільно заповнював країни ЄС. Віра, мешканка Дніпра, тридцятирічна журналістка і письменниця, також виїздить за кордон – спершу до Болгарії, а тоді до Польщі (саме там мешкає зірка світового кіно Клас Баєр). Війна і біженство, здається, не дуже сприяють кохання. Воно, так би мовити, не на часі. Але що вдієш? Кохання приходить, коли йому заманеться і без жодних попереджень. Та й як устояти, коли герой у буквальному сенсі зійшов із екрану, відомий, красивий, багатий, словом, саме такий, яким і має бути сучасний принц? До того ж обрав Віру серед сотень фанаток, що лишають коментарі під його дописами. Внутрішні вагання, сумніви, захоплення, шал, страх і воднораз сліпа віра – Чернінька майстерно передає спектр емоцій, якій переживає Віра перед тим, як зважитися на остаточний крок і погодитися поїхати у безлюдний маєток у польському Сопоті. Розкішна вілла, власне, її підвал, перетворюється на пастку, а чарівний принц – на віртуозного мучителя. Письменниця сміливо балансує на тонкій й небезпечній межі, що відділяє опис відвертої тілесності та натуралізму від натяків і часткового затемнення того, що не хочеться докладно роздивлятися. І тут власне постає питання, як казковий принц перетворився на чудовисько? І чи це він узагалі? Чи можливо хтось із його близького оточення скористався довірою наївної Віри з України?

Юлія Чернінька написала багатовимірний текст, який поєднує оповідь про сьогодення Віри із картинками з минулого головного героя. Авторка майстерно відтворює колорит провінційного Катовіце, атмосферу задушливого комуністичного режиму, на який випало нещасливе дитинство і трагічна юність того, хто представляється Вірі відомим актором Класом Баєром. Відтак читачі можуть зрозуміти, як народилося Чудовисько. Хоча письменниця не розкриватиме одну з головних загадок твору дуже довго, на читача чекає не один сюжетний «сюрприз». Варто додати, що й сама головна героїня не свята. На щастя, Чернінька уникає сакралізації жертви та не ідеалізує її. Це повною мірою прочитується в стосунках головної героїні з її матір’ю і молодшим братом Максимом, який відбуває на фронт добровольцем, а також і в тому, як Віра вчиняє з компаньйонкою Любою. Видається, що саме такою недосконалістю, чорно-білістю персонажка і приваблює читача. До того ж це цілком правдоподібно. Авторці вдалося створити цілком життєву картинку із реальними персонажами, а не застиглими масками. Образ Віри особливо складний, рельєфний, зітканий із багатьох протиріч. Відчувається, що Чернінька особливо ретельно обдумувала кожен порух, кожну думку своєї персонажки. Серед безумовних чеснот книжки і мова – проста й воднораз вишукана, через яку не перечіплюєшся, адже все продумано і на своєму місці. Також цікаво було мандрувати разом із Вірою, пізнавати Болгарію та Польщу її очима. Звісно, це не головне у творі, йдеться радше про тло оповіді, однак описи місцин і міст майстерні, не затягнуті, виринають доречно і не уповільнюють сюжет.

Мушу визнати, що фінал мене вразив. Ті недочитані 25 сторінок я собі чомусь уявила геть інакше, відтак мій горизонт читацьких сподівань не справдився, коли врешті таки перегорнула останню сторінку. Утім, якщо подумати, усе у фіналі логічно, так, як і буває у житті.