Війна змінює світ навколо нас, але вона змінює і нас самих, до того ж, – на програмовому рівні, який здавався усталеним і незмінним. Адже ще не так давно багато хто з нас не розрізняв російську та українську мови, був знайомий лише з російською літературою, вважав її культурною спадщиною українців. Лише одиницям було щось відомо про Тараса Шевченка, але загалом, поляки найбільше дізналися про українську літературу та культурну традицію з фільму Єжи Гофмана...

Парадоксально, але війна прискорила потік і культурний обмін між нашими народами. Безпосередні відносини відбуваються спонтанно, частково, завдяки особистим контактам з великою українською еміграцією воєнного часу. Ми пізнаємо один одного і здебільшого починаємо один одного розуміти.

Дивимося українські фільми, читаємо книжки та слухаємо музику, відкриваючи для себе новий для нас культурний світ сусідньої нації. Однак, це – не односторонній зв´язок, українці дедалі більше цікавляться нашою культурою в широкому розумінні цього слова – від популярної до більш амбітної.

Велику роль в культурному обміні відіграє література, органічними амбасадорами якої є перекладачі. Саме вони будують мости між двома народами, які, м´яко кажучи, лише зараз починають глибше пізнавати один одного.

Маємо честь співпрацювати зі Світланою Бреславською – відомою українською поетесою, перекладачкою та літературним критиком. Саме вона наприкінці 1980-х років, разом з іншими діячами української культури та мистецтва, вперше перекладала прозу Бруно Шульца українською мовою, що завжди є дуже складною справою у мовному плані, адже потрібно зберегти клімат і колорит мови генія з Дрогобича.

Від Шульца був дуже близький шлях до Станіслава Ігнація Віткевича (Віткація) – найоригінальнішої та найяскравішої постаті польського міжвоєнного періоду, одного з найвидатніших митців ХХ-го століття – художника, фотографа, письменника, драматурга та філософа.

Віткацій – візіонер, який випередив свій час і водночас гострий критик тогочасного суспільства. Проникливість його суджень і катастрофічні пророцтва дозволяють нащадкам відкривати його знову і знову. Він – один із небагатьох польських митців, чиє значення в історії світового мистецтва не зменшується.

Ймовірно, не останню роль відіграв для перекладачки факт російських міграцій у біографії Віткація, починаючи зі служби в царській армії і переживання російського декадансу в його крайній формі, аж до трагічної загибелі, позначеної терором тоталітарного Радянського Союзу і звісткою про вступ Червоної армії в Польщу. Віткацій покінчив життя самогубством 18 вересня 1939 року в селі Великі Озера, що на Рівненщині.

Перекладаючи Віткація, Світлана Бреславська знайшла в його творах світ майбутнього, який шокує і дедалі більше нагадує сьогодення. Не варто забувати, що її батьківщина – Україна – воює з окупантом, людожерську природу якого Віткацій розпізнав ще в першій половині минулого століття.

П’ятдесят років тому Костянтин Пузина передбачив, що Віткацій «годуватиме» ще кілька поколінь дослідників. Теоретики театру, польські філологи, історики мистецтва, ідеологи та філософи постійно звертаються до його творчості. За теоретиками йдуть практики – митці і творці: художники, фотографи, кінематографісти, перформери, актори, режисери, прозаїки, драматурги, мистецькі скандалісти, а також всебічно розвинені, точні уми. Світлана Бреславська переносить світогляд Віткація у світ української мови, створюючи нову аудиторію для письменника, який випередив свій час, час, що тільки зараз намагається його осягнути.

Варто почекати, якими будуть відгомони цієї праці на її зруйнованій війною батьківщині, але вже зараз важко переоцінити внесок письменниці і перекладачки в культурну інтеграцію з Україною. Світлана Бреславська не припиняє своєї роботи з популяризації польської літератури. Наразі, завершила переклад ще одного роману Станіслава Ігнація Віткевича – «Ненаситність», і ця робота була нелегкою, адже навіть більшості польських читачів стиль і мова творів Віткація виявилися складними для сприйняття.

Хочемо уявити собі українського солдата, який в окопах читає «Прощання з осінню» Віткація в перекладі Світлани Бреславської, і його здивування від розуміння того, що автор найбільше боявся більшовицько-московської навали, яка могла знищити наш світ, навали, яка й досі триває, і зараз він – український вояк – зі своїми побратимами героїчно її стримує – до перемоги!

Травень, 2023.

(переклад з польської)