Re: цензії

24.09.2026|Валентина Семеняк, письменниця
Чого навчає нова казка Юлії Перегуди?
23.09.2026|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя
Галузка сонетів та верліброві окрушини Оксани Тебешевської
Про мистецькі стилі, архітектурні і не дуже
16.09.2026|Валентина Семеняк, письменниця
Та, що літає без крил
15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікацій
Самозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменниця
Коли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
12.09.2026|Буквоїд
«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-Франківськ
Романи Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
07.09.2026|Анна-Віталія Палій
Ігор Павлюк: Між стражданнями і добром
04.09.2026|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Дитяча душа дивиться на світ через казку

Re:цензії

31.07.2022|13:36|Людмила Даниленко

«Якщо на селище напали чужі…». Читайте «Чорний хліб» Фоззі

Одне з тих бридких відчуттів, що прийшли з війною, – втрата здатності читати книги.

У перші дні повномасштабного російського вторгнення ми всі активізувалися до боротьби, а світле і затишне повсякдення зникло в один момент. Згодом змусила себе читати, спочатку щодня по кілька рядків, потім абзаців... То була непроста реабілітація, наче після важкого поранення. Книга – сила! Бути з книгою потрібно й під час війни.

Серед прочитаного нещодавно – роман Фоззі «Чорний хліб», що вийшов у Книжковому Клубі «Клуб сімейного дозвілля» 2021 року. Читалося швидко. Так, ніби мчала на новенькому велосипеді, що аж вітер шелестів і узбіччя лопотіло розмаїттям клаптиків. Коли ж дорога закінчилися, отямилась – «Ой! Усе?». І давай тягти велосипед назад, щоб уважніше розглянутися.

«Чорний хліб» –  книга про вбивства, точніше про серію вбивств упродовж кількох років. У романі чимало крові, трупів і прагнень убивці полювати за жертвами, залюбки відправляти їх на той світ. Чи можна подібним зачитуватися? Виходить, що так. Це магія мистецтва. Книга цікава, бо цікавий автор. Його стиль – легкість, щирість, емоційність, жвавість. А також гумор, що ходить по краю трагічного, добре відчуваючи, куди ступити, а куди ні.

В останньому розділі «Титри» Фоззі зазначив, що історія про жінку, яка мстилася за вбивство свого єдиного сина, – то реальна життєва історія. Її письменник ще малим почув від батька, який працював у будзагоні на Чукотці. Своєрідним лейтмотивом роману є давня чукотська мудрість: «Якщо на селище напали чужі й справа йшла до поразки, слід було вбити всіх дітей, а потім уже себе».

Отже, головна героїня – жінка-чукча Лилєкей, «мама одного хорошого хлопчика з довгим волоссям». В її образі безліч загадок і відкриттів! Які ж вони, представники далекого від нас народу, що населяють територію крайньої півночі росії? Нахапалася колись імперія земель, з людьми, з ресурсами, з різноманітними культурами й мовами, і сама себе ошукала, йдосі плутається, хто ж такі ті «русскіє».

У книзі представлено різні простори: Чукотка з корінними жителями, яких «приручає» радянська влада; Мордовія з реаліями таборів та законами зечок і їхніх наглядачів; Україна, а саме Первомайський район на Миколаївщині 2004 року з роботою на землі і людьми (фермерами, бандитами, «які повинні сидіти в тюрмах», журналістами, священиками, міліцією, прокурорами, наркоманами, таксистами…). Усі ці простори помережані дорогами-шляхами, по  яких хтось наближається до мети.

Персонажі – яскраві образи, кожен із них додає світу свого добра і зла. Мені найбільше припала до душі Анжеліка – ліліпутка, що змогла реалізувати себе артисткою цирку та завгоспкою у фермера. І як реалізувала!

Багато уваги зосереджено на детальній підготовці й безпосередньому здійсненні вбивств. Окрім того докупи сходяться інші злочини, що розвивалися своїми шляхами у різний час. Читач має змогу за всім простежити, передбачити, засудити, обуритися чи поспівчувати (то вже кому як).

І все ж книга про любов – до дітей, до землі, до рідного народу. Праця, природа, кохання, гроші –  те, що наповнює світ героїв роману і наш із вами також. Обережним потрібно бути з цим.

Фінал начебто логічний, а все ж автор не дає можливості спокійно відкласти книгу. «Як так?!», – може здивуватися читач і точно захоче домислити продовження сам.

Варто усвідомити – живи достойно, не ображай слабшого, не порушуй устрій у чиємусь домі і в долі. Інакше кара знайде, від неї не сховатися.    

Коли героїв книг сприймаєш як добрих знайомих, навіть коли  вони вчиняють таке, на що  б ти ніколи не пішов, –  в таланті автора  можеш не сумніватися. «Чорний хліб» тому доказ. 

 Українська книга має жити. Час і місце для читання обов’язково знайдемо. В окопі, в укритті, в чужій країні чи в потязі по дорозі додому.  Скоріше б тільки під мирним небом, відсвяткувавши Перемогу.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

25.09.2026|10:33
Три українські книжки увійшли до міжнародного каталогу White Ravens 2026
23.09.2026|14:22
30 вересня ТанцТеатр «Життя» покаже у Львівській опері програму «Пазли» до свого 40-річчя
23.09.2026|14:10
7–8 листопада у Львові втретє відбудеться Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
22.09.2026|20:42
«Таргани в голові»: хто насправді керує людиною?
22.09.2026|18:04
Обгорілі українські книжки стали частиною міжнародної експозиції на Карпатському саміті
19.09.2026|08:38
Грант House of Europe «Ранок» спрямує на дитячі книжки шрифтом Брайля
16.09.2026|19:20
У Нідерландах виходить двомовна поетична збірка Дмитра Лазуткіна "Будемо жити вічно"
15.09.2026|12:37
«Крилатий Лев» вручив нагороди
12.09.2026|15:01
Україна на Frankfurter Buchmesse 2026: 44 видавництва, спецпроєкти та візуальний стиль за мотивами Василя Кричевського
11.09.2026|19:50
Боріс Джонсон презентував український переклад своїх мемуарів на BookForum у Львові


Партнери