Re: цензії

19.08.2022|Михайло Жайворон
Мертві поети сраму не імуть
05.08.2022|Тетяна Дігай, Тернопіль
Енциклопедична трилогія про Чортків
05.08.2022|Валентина Семеняк, письменниця
Чому? Навіщо? За що?
Режисерка жовтого катарсису
31.07.2022|Людмила Даниленко
«Якщо на селище напали чужі…». Читайте «Чорний хліб» Фоззі
29.07.2022|Ярослав Мотика, скульптор, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка
Можна лише дивуватись, що є такі поети як Ігор Павлюк
20.07.2022|Василь Кузан
Час усвідомити
12.07.2022|Альона Радецька, Хмельницький
«Картка Марії» Олександра Козинця як можливість самопізнання
12.07.2022|Василь Кузан
Епоха Павлюка
21.06.2022|Марина Сушко
Шамани слова

Re:цензії

31.07.2022|13:36|Людмила Даниленко

«Якщо на селище напали чужі…». Читайте «Чорний хліб» Фоззі

Одне з тих бридких відчуттів, що прийшли з війною, – втрата здатності читати книги.

У перші дні повномасштабного російського вторгнення ми всі активізувалися до боротьби, а світле і затишне повсякдення зникло в один момент. Згодом змусила себе читати, спочатку щодня по кілька рядків, потім абзаців... То була непроста реабілітація, наче після важкого поранення. Книга – сила! Бути з книгою потрібно й під час війни.

Серед прочитаного нещодавно – роман Фоззі «Чорний хліб», що вийшов у Книжковому Клубі «Клуб сімейного дозвілля» 2021 року. Читалося швидко. Так, ніби мчала на новенькому велосипеді, що аж вітер шелестів і узбіччя лопотіло розмаїттям клаптиків. Коли ж дорога закінчилися, отямилась – «Ой! Усе?». І давай тягти велосипед назад, щоб уважніше розглянутися.

«Чорний хліб» –  книга про вбивства, точніше про серію вбивств упродовж кількох років. У романі чимало крові, трупів і прагнень убивці полювати за жертвами, залюбки відправляти їх на той світ. Чи можна подібним зачитуватися? Виходить, що так. Це магія мистецтва. Книга цікава, бо цікавий автор. Його стиль – легкість, щирість, емоційність, жвавість. А також гумор, що ходить по краю трагічного, добре відчуваючи, куди ступити, а куди ні.

В останньому розділі «Титри» Фоззі зазначив, що історія про жінку, яка мстилася за вбивство свого єдиного сина, – то реальна життєва історія. Її письменник ще малим почув від батька, який працював у будзагоні на Чукотці. Своєрідним лейтмотивом роману є давня чукотська мудрість: «Якщо на селище напали чужі й справа йшла до поразки, слід було вбити всіх дітей, а потім уже себе».

Отже, головна героїня – жінка-чукча Лилєкей, «мама одного хорошого хлопчика з довгим волоссям». В її образі безліч загадок і відкриттів! Які ж вони, представники далекого від нас народу, що населяють територію крайньої півночі росії? Нахапалася колись імперія земель, з людьми, з ресурсами, з різноманітними культурами й мовами, і сама себе ошукала, йдосі плутається, хто ж такі ті «русскіє».

У книзі представлено різні простори: Чукотка з корінними жителями, яких «приручає» радянська влада; Мордовія з реаліями таборів та законами зечок і їхніх наглядачів; Україна, а саме Первомайський район на Миколаївщині 2004 року з роботою на землі і людьми (фермерами, бандитами, «які повинні сидіти в тюрмах», журналістами, священиками, міліцією, прокурорами, наркоманами, таксистами…). Усі ці простори помережані дорогами-шляхами, по  яких хтось наближається до мети.

Персонажі – яскраві образи, кожен із них додає світу свого добра і зла. Мені найбільше припала до душі Анжеліка – ліліпутка, що змогла реалізувати себе артисткою цирку та завгоспкою у фермера. І як реалізувала!

Багато уваги зосереджено на детальній підготовці й безпосередньому здійсненні вбивств. Окрім того докупи сходяться інші злочини, що розвивалися своїми шляхами у різний час. Читач має змогу за всім простежити, передбачити, засудити, обуритися чи поспівчувати (то вже кому як).

І все ж книга про любов – до дітей, до землі, до рідного народу. Праця, природа, кохання, гроші –  те, що наповнює світ героїв роману і наш із вами також. Обережним потрібно бути з цим.

Фінал начебто логічний, а все ж автор не дає можливості спокійно відкласти книгу. «Як так?!», – може здивуватися читач і точно захоче домислити продовження сам.

Варто усвідомити – живи достойно, не ображай слабшого, не порушуй устрій у чиємусь домі і в долі. Інакше кара знайде, від неї не сховатися.    

Коли героїв книг сприймаєш як добрих знайомих, навіть коли  вони вчиняють таке, на що  б ти ніколи не пішов, –  в таланті автора  можеш не сумніватися. «Чорний хліб» тому доказ. 

 Українська книга має жити. Час і місце для читання обов’язково знайдемо. В окопі, в укритті, в чужій країні чи в потязі по дорозі додому.  Скоріше б тільки під мирним небом, відсвяткувавши Перемогу.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери