Re: цензії

31.08.2026|Ігор Зіньчук
Відшукати втрачений сенс
29.08.2026|Наталія Кулинич
Душа митця на кривавому тлі доби
28.08.2026|Тетяна Граб
Три жінки: три долі
28.08.2026|Анна-Віталія Палій
Постелимо дорогу правді
28.08.2026|Тетяна Мороз, м Івано-Франківськ, письменниця, бібліотекарка, фотографиня
Восени життя починається заново
22.08.2026|Марія Федорів, письменниця, редакторка
Одного разу ти знайдеш цей щоденник: маленькі клаптики вдячності за трансформації
21.08.2026|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Дитячий світ недитячого поета
21.08.2026|Наталія Мартинюк
Правда і вигадка у книжці Володимира Даниленка «Ліки від любовної лихоманки»
19.08.2026|Людмила Даниленко, літературознавиця
«Обійми мої – це твоє укриття»: образ прифронтового Запоріжжя в поетичній збірці «Ми є» Валентини Вісленко
19.08.2026|Олена Волинська
Диво, що рятує від прірви

Re:цензії

31.07.2022|13:36|Людмила Даниленко

«Якщо на селище напали чужі…». Читайте «Чорний хліб» Фоззі

Одне з тих бридких відчуттів, що прийшли з війною, – втрата здатності читати книги.

У перші дні повномасштабного російського вторгнення ми всі активізувалися до боротьби, а світле і затишне повсякдення зникло в один момент. Згодом змусила себе читати, спочатку щодня по кілька рядків, потім абзаців... То була непроста реабілітація, наче після важкого поранення. Книга – сила! Бути з книгою потрібно й під час війни.

Серед прочитаного нещодавно – роман Фоззі «Чорний хліб», що вийшов у Книжковому Клубі «Клуб сімейного дозвілля» 2021 року. Читалося швидко. Так, ніби мчала на новенькому велосипеді, що аж вітер шелестів і узбіччя лопотіло розмаїттям клаптиків. Коли ж дорога закінчилися, отямилась – «Ой! Усе?». І давай тягти велосипед назад, щоб уважніше розглянутися.

«Чорний хліб» –  книга про вбивства, точніше про серію вбивств упродовж кількох років. У романі чимало крові, трупів і прагнень убивці полювати за жертвами, залюбки відправляти їх на той світ. Чи можна подібним зачитуватися? Виходить, що так. Це магія мистецтва. Книга цікава, бо цікавий автор. Його стиль – легкість, щирість, емоційність, жвавість. А також гумор, що ходить по краю трагічного, добре відчуваючи, куди ступити, а куди ні.

В останньому розділі «Титри» Фоззі зазначив, що історія про жінку, яка мстилася за вбивство свого єдиного сина, – то реальна життєва історія. Її письменник ще малим почув від батька, який працював у будзагоні на Чукотці. Своєрідним лейтмотивом роману є давня чукотська мудрість: «Якщо на селище напали чужі й справа йшла до поразки, слід було вбити всіх дітей, а потім уже себе».

Отже, головна героїня – жінка-чукча Лилєкей, «мама одного хорошого хлопчика з довгим волоссям». В її образі безліч загадок і відкриттів! Які ж вони, представники далекого від нас народу, що населяють територію крайньої півночі росії? Нахапалася колись імперія земель, з людьми, з ресурсами, з різноманітними культурами й мовами, і сама себе ошукала, йдосі плутається, хто ж такі ті «русскіє».

У книзі представлено різні простори: Чукотка з корінними жителями, яких «приручає» радянська влада; Мордовія з реаліями таборів та законами зечок і їхніх наглядачів; Україна, а саме Первомайський район на Миколаївщині 2004 року з роботою на землі і людьми (фермерами, бандитами, «які повинні сидіти в тюрмах», журналістами, священиками, міліцією, прокурорами, наркоманами, таксистами…). Усі ці простори помережані дорогами-шляхами, по  яких хтось наближається до мети.

Персонажі – яскраві образи, кожен із них додає світу свого добра і зла. Мені найбільше припала до душі Анжеліка – ліліпутка, що змогла реалізувати себе артисткою цирку та завгоспкою у фермера. І як реалізувала!

Багато уваги зосереджено на детальній підготовці й безпосередньому здійсненні вбивств. Окрім того докупи сходяться інші злочини, що розвивалися своїми шляхами у різний час. Читач має змогу за всім простежити, передбачити, засудити, обуритися чи поспівчувати (то вже кому як).

І все ж книга про любов – до дітей, до землі, до рідного народу. Праця, природа, кохання, гроші –  те, що наповнює світ героїв роману і наш із вами також. Обережним потрібно бути з цим.

Фінал начебто логічний, а все ж автор не дає можливості спокійно відкласти книгу. «Як так?!», – може здивуватися читач і точно захоче домислити продовження сам.

Варто усвідомити – живи достойно, не ображай слабшого, не порушуй устрій у чиємусь домі і в долі. Інакше кара знайде, від неї не сховатися.    

Коли героїв книг сприймаєш як добрих знайомих, навіть коли  вони вчиняють таке, на що  б ти ніколи не пішов, –  в таланті автора  можеш не сумніватися. «Чорний хліб» тому доказ. 

 Українська книга має жити. Час і місце для читання обов’язково знайдемо. В окопі, в укритті, в чужій країні чи в потязі по дорозі додому.  Скоріше б тільки під мирним небом, відсвяткувавши Перемогу.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

28.08.2026|10:24
Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка – 2026
27.08.2026|12:43
До 170-річчя від дня народження Івана Франка: Павло Табаков презентує пісню на пронизливу лірику Каменяра
27.08.2026|12:39
«Сталінка. Богемна рапсодія» — Старий Лев перевидає культові романи Олеся Ульяненка
26.08.2026|21:59
«Літературна дегустація» до Дня Незалежності України
23.08.2026|14:30
Видавці просять Зеленського скликати РНБО через критичний стан книжкової галузі
19.08.2026|13:05
Василь Терещук: «Поезія - це завжди вихід поза рамки»
17.08.2026|13:18
Дівчина, яка не витримала власного життя: Гейден Панеттьєр, Кличко і Україна
16.08.2026|21:26
Література на смак — у прямому сенсі. І це не жарт
14.08.2026|11:19
Від вікторіанської класики до богинь Олімпу: які книжки видавництво READBERRY готує на осінь 2026 року
14.08.2026|11:16
Розпочався конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2026 рік


Партнери