Як ти не викручуйся, а коли займаєшся літературою, усім із нею пов’язаним, то від давньогрецьких міфів аж ніяк не вдасться вивтікати. Не будемо тут згадувати Хорхе Луїса Борхеса, а тим паче Одіссея-Улісса, це вже надто обсмоктано (хоча й залишає величезний простір для подальших інтерпретацій та варіацій). Але про Аріадну таки згадаємо, позаяк вона внесена у заголовок монографії Алли Швець «Жінка з хистом Аріадни: Життєвий світ Наталії Кобринської в ґенераційному, світоглядному і творчому вимірах», яка є, окрім усього іншого, ультравагомою підставою присвоєння авторці ступеня доктора філологічних наук.

Так от, Аріадна, дочка критського царя Міноса, вручила своєму любаскові Тесеєві клубок ниток, щоб той міг вибратися за його допомогою з лабіринту, убивши осоружного Мінотавра. Про це навіть у середній групі дитячого садка знають. Світлий образ і саме ймення Аріадни тут використовується метафорично – пристосовано до означення значного вкладу в певну благородну справу. Так воно і є, багатотисячолітня традиція таки тяжіє над нами, і круть-верть, а таки треба намагатися отримати від того втіху. Та в конкретній ситуації з Наталією Кобринською є нюанси, принаймні один «аріадничий» нюанс.

Сучасники Наталії Кобринської (1855–1920), зокрема Кирило Трильовський, Денис Лукіянович, Ольга Дучимінська – називали її «українською Аріадною». Прив’язка до міфологічної Аріадни тут самоочевидна. Та все було б надто просто, якби було тільки так. Ярема Кравець, визначний франкофонознавець, висунув припущення (у живій розмові), що може йтися не так про критську Тесеєву любаску, як про героїню однієї із п’єс бельгійця Моріса Метерлінка. Мається на увазі його п’єса «Аріана і Синя Борода» («Ariane et Barbe-Bleue», 1901), а та Аріана якраз і є «спадкоємицею» Аріадни. Над цим варто замислитися і глянути на це бодай краєм ока.

П’єса Моріса Метерлінка «Аріана і Синя Борода» створена за сюжетом казки Шарля Перро й має підзаголовок «Марне визволення». Сюжет п’єси згрубша такий. Синя Борода заточив усіх своїх дружин у підземелля. Селізетта, Мелісанда, Іґрена, Белланжера й Алладіна перебували у підземеллі замку Синьої Бороди, мучилися бідачки, страждали. Аріана, виявивши активність і відвагу, відкрила заповітним ключем замкнені двері, отримавши доступ до підземелля, спустилася туди й зустріла усіх синьо-борідних дружин. Саме неабиякий розум і вібруюча енергія Аріани перемогли зовнішні сили, довели, що джерело свободи людини є в ній самій. Зв’язаний Синя Борода вже наче втратив свою колишню владу, тож Аріана каже тим дурним мантилепам, що вони вільні, можуть робити, що заманеться, йти на всі чотири сторони. Проте вони самі, за власною волею, залишаються під владою Синьої Бороди. У них самих є джерело їхньої несвободи, вони не бажають бути вільними. Аріана мала б їм сказати: «То най вас шляк ясний трафить», – але не сказала, шляхетний родовід і виховання не дозволили.

Тож можна припустити, що Наталія Кобринська є «українською Аріадною» не лише в міфологічному дискурсі, а й у модерністському, якщо відштовхуватися від Моріса Метерлінка, від його Аріани, яка є генетично модифікованою Аріадною. Так чи інак, нехай це буде амбівалентно, але вона таки прагнула до свободи, спричинилася до її здобуття в ґлобальному вимірі, вказувала шляхи її віднаходження в кожній людині.

Монографія Алли Швець «Жінка з хистом Аріадни» є, скажімо так, інтелектуальною біографією Наталії Кобринської. Хто ознайомиться з монографією, побачить це і неозброєним оком. А тут, при цій нагоді варто подати щонайстислішу її біографію, лапідарну, в основних рисах – експрес-резюме, так би мовити.

Народилася Наталія Кобринська 8 червня 1855 року в селі Белелуя Снятинського повіту (тепер на Івано-Франківщині) в родині священика, посла до Галицького сейму й Австрійського парламенту Івана Озаркевича. Початкову освіту здобувала вдома, займалася самонавчанням. Вийшла заміж за Теофіла Кобринського, який помер у 1882 році, після чого вона виїхала з батьком до Відня. У 1883 році написала свій перший твір – оповідання «Пані Шумінська», що було надруковане в альманаху «Перший вінок» (1887). Іван Франко помітив її, надрукувавши в «Зорі» оповідання «Задля кусника хліба» (1884). У Станиславові в 1884 році організувала «Товариство руських женщин», чим вплинула на розвиток жіночого руху в Галичині. Була редактором-упорядником літературно-публіцистичного збірника «Наша доля», який вийшов трьома випусками у Стрию (1893) та Львові (1895–1896). Замешкала у Львові. Видала збірки «Дух часу» (1899), «“Ядзя і Катруся” та інші оповідання» (1904), «Казки» (1904). Публікувалася в періодиці, виступала як літературний критик та фольклорист. Збірка «Воєнні новели», навіяна подіями Першої світової війни, за життя так і не була опублікована. Мешкала останні роки у Болехові, де й померла 22 січня1920 року.

Тепер кілька слів про структуру монографії Алли Швець «Жінка з хистом Аріадни: Життєвий світ Наталії Кобринської в ґенераційному, світоглядному і творчому вимірах». Складається вона із вступних зауваг «Найбільша жінка галицькоїземлі, яка завжди вміла “бути собою”», чотирьох розділів: «Наталія Кобринська у світлі ґенераційної ідентичності (на матеріалі мемуаристики та авторепрезентації)», «Світоглядні константи Наталії Кобринської: фемінізм, націоналізм, європеїзм», «Наталія Кобринська та її інтелектуальне оточення» і «Художня проза Наталії Кобринської: творча еволюція, проблематика, поетика», висновків, списку літератури й іменного покажчика. Про наповнення розділів частково промовляють самі назви підрозділів і пунктів.

Перший розділ «Наталія Кобринська у світлі ґенераційної ідентичності (на матеріалі мемуаристики та авторепрезентації)»: 1.1. Нові стратегії біографічного дискурсу Н. Кобринської; 1.2. Родинна ідентичність та сімейне оточення; 1.3. Чинники поколіннєвої інтеграції Н. Кобринської: середина 1880-х – друга половина 1890-х років; 1.4. «Вже ніколи не зможу злятися в одно з моєю суспільностею»: причини генераційної кризи Н. Кобринської наприкінці 1890-х років; 1.4.1.«Альманах чи газета?»: латентний розрив з Франком; 1.4.2. «Наше українське парубоцтво» (Н. Кобринська в маскулінній рецепції); 1.4.3. «Моє серце ―то один біль до своїх»: між Галичиною та Наддніпрянщиною; 1.4.4. «Для її діяльності Львів конечний»: Болехів vs Львів. «Львівська ескапада» 1904‒1907 рр.; 1.4.5 «Я бажала їм дати себе цілу – вони не хотіли»: Кобринська і жінки. Фемінізм як передчасна реалія Галичини; 1.4.6. «З’їли мене літерати, критики та й молоде покоління»: Кобринська, критики та феномен літературного молодоцентризму; 1.5. Смеркальний період як аксіологічна ревізія життя: «Хата, город, поле і тиха літературна праця» ;1.5.1. «Боялася старости, недуги і смерти»: геронтофобія Кобринської; 1.5.2. «У мене велика туга материнства!»: проблема нереалізованого / зреченого материнства; 1.5.3. Війна 1914–1918 рр.: «був це засуд на Кобринську»; 1.5.4. «Де льокувати серце, думку і себе саму?»:життєві контроверзи двох; 1.5.5. «Мене вже серце не болить»: закодовані онтологічні смисли заповіданої епітафії; 1.5.6. «Наслідниці мого духа»: Кобринська і нова жіноча ґенерація.

Другий розділ «Світоглядні константи Наталії Кобринської: фемінізм, націоналізм, європеїзм»: 2.1. «Питання жіноче занадто глибоко вникнуло в мою душу…»: фемінізм Н. Кобринської як ідеологія і чин; 2.2. Європеїзм: соціокультурна комунікація та творча рефлексія; 2.3. «Загальнолюдські ідеї оперти на національних услов’ях»: націоцентризм як життєтворчий імператив Н. Кобринської.

Третій розділ «Наталія Кобринська та її інтелектуальне оточення»: 3.1. «Більшого обожателя вашого таланту, як я, трудно знайти»: Іван Франко та Наталія Кобринська в епістолярному дискурсі; 3.2. «Між нами антагонізм двох культур, а надто конкуренція» (Наталія Кобринська та Михайло Павлик: діалектика особистого і творчого); 3.3. «Я з Кобилянською добре жила, жию і буду жити» (Наталія Кобринська та Ольга Кобилянська: амплітуда життєтворчих взаємин); 3.4. «Вельми цікавими були мої відносини до Драгоманова» (Наталія Кобринська та Михайло Драгоманов: вектори життєтворчості); 3.5. «Нарéчені мої батьки»: Наталія Кобринська у взаєминах з подружжям Пантелеймона та Олександри Кулішів; 3.6. «Перед Вами, Пане Професор, відкриваю душу до дна»: profession de foi Наталії Кобринської в її листах до Михайла Грушевського.

Четвертий розділ «Художня проза Наталії Кобринської: творча еволюція, проблематика, поетика»: 4.1. Проза Н. Кобринської з погляду літературно-критичного осмислення. Проблеми рецепції; 4.2. «Cильно зазначена індивідуальність жіночого духа»: феміністична белетристика; 4.3. Твори, де «побіч соціальних питань, грала ролю естетика і психологія» («Судія», «Виборець», «Янова», «Жидівська дитина», «Перша учителька», «Liebesahnung»); 4.4. «Нові течії так сильно мене захопили не лиш щодо змісту, але і форми»: модернізм Н. Кобринської в літературно-критичному дискурсі fin de siѐcle; 4.5. Збірка «Казки» (1904); 4.5.1. Творча генеза і проблеми рецепції; 4.5.2. Топоси двосвіття: сакральне та профанне; 4.6. «Подув трансцендента в душі чоловіка»: містицизм в модерністській прозі Н. Кобринської («Душа», «Блудний метеор», «Омен», «Св. отець Николай», «Очі», «У вирі); 4.7. «Новелі чисто психольогічних настроїв» («Руки», «Відцвітає», «Старий годинник», «Засуд», «Зрадник»); 4.8. Автонаративний контекст смеркального періоду: тексти «для себе» і «про себе» («Під конець життя», «Du bist die Ruh»); 4.9. «Своїм віщим духом вичула усі воєнні страхіття»: екстеріоризація особистого досвіду війни у циклі «воєнних новел» крізь призму концептів еросу і танатосу.

Це коло тем тут наведене для тих, хто і не триматиме самої книжки в руках, тож принаймні знатиме, про що нюансовано йдеться. А також для тих, кого може заінтриґувати і якась окрема мацюпусінька тема, запалити непоборним бажанням заволодіти цією книжкою. Сама авторка так підсумовує свою роботу: «Усі згадані аспекти життєтворчості Наталії Кобринської відкривають нові горизонти об’єктивного осмислення її духовно-інтелектуального світу, доволі суперечливого, неординарного, іноді й мистецьки скомплікованого, але надзвичайного цікавого й оригінального. Як засвідчили літературознавчі дослідження останніх років, до її творчості можна добирати щоразу нові герменевтичні ключі, експлікуючи сучасні методології й теоретичні підходи, щоб всеціло збагнути цей феномен творчої індивідуальності, який мусить бути вписаний у контекст історії української літератури й повернений в лоно українського інтелектуального простору.А це означало б – відкритигранізакодованогоусобівнутрішнього світу й творчих рефлексій Кобринської й повномасштабно репрезентувати їх у повному виданні художніх творів, корпусі епістолярію, перекладацької, мемуарної, літературознавчої, фольклористичної та публіцистичної спадщини письменниці».

Про методологію дослідження, інші суто наукові речі тут, у популярному відгуку, не розводитимуся. Але не можу втриматися, щоб не згадати про «психограми» Наталії Кобринської. Це вона сама вигадала назву «психограма» для означення піджанру психологічної прозової мініатюри. Не відаю чому, але мене ця назва знехотя лоскоче по моїх не лише літературознавчих відчуттях.

Ще слід зазначити, що монографія Алли Швець «Жінка з хистом Аріадни: Життєвий світ Наталії Кобринської в ґенераційному, світоглядному і творчому вимірах» вийшла за фінансової підтримки Лекторію жіночих студій Союзу українок Америки та Союзу українок України. Видання монографії підтримане у мейнстрімі відзначення столітнього ювілею заснування Союзу українок. Українки всіх усюд, єднайтеся!

Наклад книжки – триста примірників (як то зазвичай і буває з «докторськими монографіями»), тож коли зважити на те, скільки людей цікавиться літературознавством, а з них – працями, присвяченими темам Галичини, а з них – певним періодом і певною особою, то кількість віддрукованих примірників є цілком достатньою, щоб усі зацікавлені отримали пожадану книжку.