Усім зацікавленим відома вже ледь не крилата фраза, що, мовляв, «апокрифи з’їли Франка». Мається на увазі, що праця над українськими апокрифами забрала занадто багато часу та енергії геніального письменника та науковця. Це не зовсім так, якщо й зовсім не так. І це арґументовано та вичерпно довела Ярослава Мельник ще у своїй монографії «Іван Франко і biblia apocrypha» (2006), назвавши передмову до неї «Апокрифи не “з’їли” Франка», саме так – категорично й «останньоінстанційно».

Свою ж працю над апокрифами Ярослава Мельник продовжила і розширила. Вона вийшла далеко за рамки Івана Франка, хоч він і сам, наче «безмежнеє поле в сніжному завою» чи «море великоє і пространноє». Тобто відштовхнулася від одного конкретного письменника (Івана Франка) і полинула на всі простори українського письменства (відносно, бо ж не осягнеш неосяжного, як би не намагався). Результатом цієї кропіткої та відважної праці і стала монографія «Апокрифічний код українського письменства».

Здецидуємося спершу – що ж то таке ті апокрифи. Дефініції, зрозуміло, перекочували з попередньої, вже згаданої, монографії Ярослави Мельник «Іван Франко і biblia apocrypha» (у ледь видозміненому, вдосконаленому вигляді). Початкова дефініція така: «У багатьох стародавніх релігіях апокрифи – це священні книги, що містили таємне, езотеричне знання, доступне тільки для посвячених у всі тайни культу та містерій. Авторство цих текстів приписували богам, найбільшим і найславнішим мудрецям або знаменитим героям». Проміжна дефініція: «Для Отців Церкви й ранньохристиянських апологетів апокрифи – це книги “підроблені”, “неправдиві”, “відречені”, твори сумнівного походження та анонімного авторства». І ще принагідні уточнення: «...на слов’янському ґрунті відбувається розширення семантики поняття апокриф. Цією назвою починають окреслювати не лише твори ранньохристиянської літератури, що залишилися поза каноном Святого Письма, але й... тексти астрологічного характеру, молитви, замовляння, ворожіння... У новітні часи терміном апокриф обіймають ще цілий корпус творів, зокрема, тексти, створені з художньою метою». Що таке апокрифи – вже більш-менш зрозуміло, здається.

У пролеґоменах до монографії квінтесенційними для неї ж видаються слова Івана Франка, вилущені з розлогої (із пролеґомен-таки) цитати: «Історик літератури, дошукуючись, відки і якими вітрами занесене було на його ниву певне насіння, поряд з тим не залишить слідити, які плоди принесло те насіння на його ниві, в які ориґінальні форми виродилась космополітична ростина серед нового окруження». Для Ярослави Мельник ця цитата слугує, либонь, чи не першим пунктом її дослідницького декалогу. Принаймні одним із перших.

Вступний розділ «Що таке апокрифи і псевдоепіграфи?» містить, зокрема, дуже багато інформації про застереження від читання апокрифів. От, для прикладу, Отці Церкви та ранньохристиянські апологети називали апокрифи псевдоепіграфами, «які потрібно скривати через те, що вони ворожі істині християнства». Шерег більш чи менш авторитетних застережень є доволі вражаючим. Проте апокрифи таки виникали і їх таки читали.

Апокрифічний код в давньоукраїнській літературі розглянуто в розділах «“Дуже інтересний образ розвою”: “Таємні” книги і література Київської Русі» та «“Далеко відбігли від сім’ї учительних євангелій”: Апокрифічні топоси в проповідях XVII-XVII століть». Там маса цікавого матеріалу, перш за все для тих, хто цікавиться нашим давнім письменством.

Наступні розділи вже стосуються нової української літератури. Тарас Шевченко – Леся Українка – Іван Франко; це, так би мовити, «іконостас», тож по розділу присвячено їм. Розглянуто «Маріїне євангеліє» Тараса Шевченка та «Прокляття Рахилі» Лесі Українки. Розділ «“Відбилися дивовижною луною”: Апокрифи в художньому світі Івана Франка», зрозуміло, найбільший за обсягом, складається він із семи підрозділів. Про Франка авторка знає найкраще в цьому ракурсі; це не означає, що про інших титанів нашого письменства вона знає погано, та все ж про Франка найкраще.

У розділі, який, до слова, передує «іконостасові», залучено до розгляду ще два твори двох українських письменників – це «Енеїда» Івана Котляревського та «Куліш у пеклі (Старосвітська поема Панька Небрехи)» Пантелеймона Куліша, твори, які «потрапили в ґравітаційне поле апокрифічної книжности». Тут, зокрема, порівнюються деякі місця з апокрифу «Ходіння Богородиці по муках» і відповідні пасажі з поем Котляревського та Куліша. Опис пекла в цих поемах споріднений із апкрифічною поетикою. Відповідні місця опису пекла з апокрифу «Ходіння Богородиці по муках» легко можна віднайти в «Додатку» до рецензії, а зараз погляньмо одним оком на фрагмент з «Енеїди» Котляревського, а другим – на фрагмент з «Куліша в пеклі».

У Котляревського читаємо:

Смола там в пеклі клекотіла

І грілася вся в казанах,

Живиця, сірка, нефть кипіла;

Палав огонь, великий страх!

В смолі сій грішники сиділи

І на огні пеклись, горіли,

Хто, як, за віщо заслужив.

А в Куліша таке:

                     …Чорти неситі

Людей в пекельному багні

У темряву знать поринають

І душі навмання хапають;

Кого розірвуть пополам,

Котрому голову відкусять,

А іншого дак так розтрусять,

Що й глянути на нього страм! […]

Страшне ойойкання підземне,

І лемент, і ридання ревне

По воздусі до них неслось.

Тут і в інших відповідних місцях двох поем дотримано пекельного «уставу» згідно апокрифічних уявлень, принаймні «ходінно-богородично-помучних».

Апокрифічні відголоски в українській літературі можна прослідкувати і в творах пізнішого часу від того, коли жили незаперечні класики, та й, либонь, вони і надалі існують. Себто апокрифічний код і далі в дії, надіємося, чи радше припускаємо. Словом, це варте подальшого дослідження. От візьмімо хоча б поетичну збірку Мойсея Фішбейна «Апокриф»; гадаю, і там знайдемо щось відповідне темі, адже ж назва збірки, мабуть-таки, невипадково саме така. Та й у постмодерністів, тих освіченіших, можна пошукати.

Авторка Ярослава Мельник присвятила цю свою книжку світлій пам’яті своїх батьків.

Без зауваг годі обійтися, як правило . Тож я ословлю бодай одну заувагу, не до тексту самої монографії (бо вона, так видається, «без страху і догани»), а до прикінцевого, «передреквізитного» її тексту, властиво – до одного лише слова з нього. У кінці книжки після грамотного та вичерпного списку «Джерела і література», після покажчиків імен, творів, цитат і покликів на Святе Письмо, вже після списку скорочень є текст на неповну сторінку «Київське християнство», який квінтесенційно окреслює мету, завдання тощо серії, у якій вийшла ця монографія. До самої суті цієї розлогої ремарки я не маю жодних претензій, вона складена у виваженому гіперсерйозному високопатетичному ключі. Але не можу не звернути уваги на одну, на мій погляд, помилку. У цілій книжці послідовно дотримано впровадження норм «правильнішого» (виглядає на те, що харківського 1929 року; з можливими модифікаціями) правопису, літера «ґ» скрізь на своєму місці, закінчення -и (а не -і) в родовому відмінку однини іменників жіночого роду з нульовим закінченням (напр., творчість – творчости) тощо. Але ж погляньмо на одне речення із прикінцевої ремарки «Київське християнство»: «Підтримана Синодом Єпископів УГКЦ академічна ініціятива має зміцнити пророчий голос Київської Церкви і сприяти єдности українських Церков Володимирового Хрещення». Так от, у родовому відмінку однини (кого, чого?) там таки має бути закінчення -и (єдність – єдности), але в давальному відмінку однини (кому, чому?) можливе лише закінчення -і (єдність – єдності). Припускаю, що це лишень коректорський недогляд. А можливо, це й нормативно для правописної політики видавництва. Просто я не в курсі тих справ і віянь.

Ознайомившись навіть побіжно із цією ґрунтовною монографією Ярослави Мельник «Апокрифічний код українського письменства», можемо сміливо зробити висновок, що українське письменство таки з’їло апокрифи, навіть перетравило їх. Далі сі свище.

Додаток

[Анонім]

ХОЖДЕНІЄ БОГОРОДИЦІ ПО МУКАМ

О МУКАХ ПЕКЕЛЬНИХ ПОВІСТЬ АЛЬБО ІСТОРІЯ О ЛЮДЄХ ГРІШНИХ, КОТОРІЄ В ТИХ МУКАХ ЗОСТАЮТЬ

1. Єдиного часу молилася пречистая Богородиця сину своєму і Богу нашему, просячи: «Господи Боже мой, зошли до мене святого архангела Михаїла, аби мені отворив пекло і показав всі муки преісподніє, в которих людіє за гріхи мучаться». Тогда снійде архістратиг Михаїл і з ним множество ангелов і поклонилися всі до землі пресвятой Богородиці. І рече Михаїл: «Радуйся, благодатная Богородице, отчеє сіяніє рождеши всей вселенній святого духа ісполненна благодатію свишше».

Рече пресвятая Богородиця: «Радуйся, архангеле Михаїле, воєводо і начальниче всіх превишших сил пресвятого Божія престола невидимого отца», і паки похвалила всі святії.

2. Потом Михаїлу рече: «Рци мі, святий архангеле Михаїле, все, що єсть на небесі і на землі, і во преісподніх землі». І рече Михаїл: «Что мні розказав, о благодатная, син твой Господь, тоє тобі повім». Рече пресвятая Богородиця: «Нині покажи всі муки пекельніє, где мучаться душі грішних».

3. Тогда Михаїл казав отворитися пеклу, а гди отворилося пекло, виділа пресвятая Богородиця множество мужей і жен, а они плачуть і кричать веліїм гласом. Рече пресвятая Богородиця до Михаїла: «Что сії душі согрішили?» І рече Михаїл святий: «Тії то суть, іж не вірили в твоєго сина і святого духа і не визнавали пресвятої Богородиці і тройці святої, і для того так мучаться».

4. Увиділа Богородиця на інном місці тьму великую зіло, рече до Михаїла: «Кто в той тьмі сидить?»

Рече Михаїл: «Много в ней єсть душ».

Рече пресвятая Богородиця: «Нехай тьма сія подойметься, штоби я обачила тії душі».

Рекл Михаїл і ангели: «Заказ маємо великий, аби тії душі нікогда світу не виділи, дондеже возсіяєт син твой благословенний». І фрасовалася пресвятая Богородиця, воздхнула, і возріла на небо, і рекла: «Во ім’я отца і сина і святого духа, амінь. Нехай обачу муку сію». І заразом поднялася тьма над мучащими к горі, і узріла пресвятая Богородиця там многих мужей і жон, і от них ісходить великий крик і плач. Видівши тоє, пресвятая Богородиця заплакала.

І рече Михаїл: «Чему, окаянниї, не глаголете до пресвятої Богородиці?» І рекли грішнії мучащиїся: «Як глаголаніє наше приняла єси, Богородице? Ми світу нігди не виділи і муки великії терпимо. Син твой благословенний зойшов з неба на землю і не йшов к нам; ні Іоанн Креститель, ні Авраам, ні апостол Павел, но ти, пресвятая Богородице, скорая заступнице, молящихся за християни».

Рече пресвятая Богородиця до Михаїла: «Што сії душі согрішили?» І рече Михаїл святий: «Тії то суть невірнії поганці, некрещенії, коториї не признавали сина твоєго і тебе, пресвятая Богородице, не ісповідали, же з тебе Христос Господь вийшов, і за тоє тії душі муки терплять». Рече пресвятая Богородиця: «Для чого так, окаянниї, прельстилися? Не слишали єсьте, же вся племена ім’я моє славлять?» І покри їх оная темность.

5. І рече Михаїл: «Гряди, пресвятая Богородице, где течет ріка огненая».

Прийшла пресвятая Богородиця до огнистої ріки і обачила в той ріці множество мужей і жен, єдині по пояс стоять в огні, другії – по перси, а іниї – до шиї і до верху. Рече пресвятая Богородиця: «Што сії душі согрішили, що по пояс стоять в огні?» Рече Михаїл святий: «Госпоже, тії суть душі, іж отчую і матерськую клятву преступають, за тоє так мучаться». Рече пресвятая Богородиця: «А сії што согрішили, що до персій стоять в огні?» І рече Михаїл: «Тії суть, що кумом доганяли, сварилися з ними, отца і матір розгнівали, во прелюбодійстві осквернилися, і за тоє так мучаться». Рече пресвятая Богородиця: «А сії што согрішили, коториї до шиї стоять во огні?» Рече Михаїл: «Тії то суть, іж чужоє добро шарповали, коториї і пили, і грабили, і розбивали, і невинного до утрати приводили, і за тоє так мучаться».

Рече пресвятая Богородиця: «А тії, коториї стоять до верху во огні, что согрішили?»

Рече святий Михаїл: «Тії то суть душі, іж діти свої породивши, отдавали псом і свиніям поїдати, і за тоє так мучаться. А другіє, що стоять, кресту святому безпрестанне кланялися, а потом єго зреклися і приступили до болвана. Также і третії присязці, ябедниці, кривосудці, потварці, і за тоє так мучаться».

6. Виділа пресвятая Богородиця людії стремглав висять, вельми кричать, і звіри дивнії їдять їх. Рече пресвятая Богородиця до Михаїла: «Што сії душі согрішили?» І рече Михаїл: «Тії то суть, коториї слухають под чужими домами і зводять сосіда із сосідом, обмовляють злими словами, і за тоє так мучаться».

7. Потом приступили ангели і повели пресвятую Богородицю ко западу і там указали облак великий огнений і посреді пламень огнистий, а в нем лежать множество людей і горять зіло. Виділа тоє пресвятая Богородиця, воздхнула і рече до Михаїла: «Что сії согрішили душі?» І рече Михаїл: «Тії то суть оспалії, лінивії встати до церкви на молитви і на празники урочистиє, яко то на воскресеніє Христово, і на рождество Христово, і на крещеніє, яко мертвії лежали, а до церкви вставати не хотіли, і за тоє так мучаться».

Рече пресвятая Богородиця: «А когди, коли хто хорий не может встати?» Рече Михаїл: «Єсли би дом горів, а он не могл вилізти, аж би згорів, тому отпущений той гріх будет».

8. Виділа пресвятая Богородиця струї огнениї, а на них сидять множество людей. Рече пресвятая Богородиця до Михаїла: «Што сії душі согрішили?»

Рече Михаїл: «Тії то суть, іж не вставали противку священиков, когда он іде з тілом Христовим сакраментовати хорого; также, когда іде літургію отправовати святую, а они пошанованія єму пристойного не давали, і за то так мучаться».

9. Виділа пресвятая Богородиця дерева много, на тих деревах висять ланцюгов много желізних, а тими ланцюгами множество людей за язики побрано. Видівши тих людей муку, рече пресвятая Богородиця до Михаїла: «Што сії душі согрішили?»

Рече Михаїл: «Тії то суть, коториї дармо кому кленуть, ненавидять, хульниці, клеветниці, кривоприсязці і лихварі, що лихву брали, за тоє так мучаться і за язики висять, бо через язики все злоє от чоловіка походить перед людьми і перед панами, неслушноє вдаяніє, що і смерть часом страждет».

10. На іном місці виділа пресвятая Богородиця людей, а они висять за руки і за ноги, а от них течет кров, із уст їх виходить пламень, аж не могут одотхнути. Тоє видівши, пресвятая Богородиця вжалілася і рече: «Господи, помилуй їх!» І рече: «Што сії согрішили?»

Рече Михаїл: «Тії то суть душі, же церкви Божия за свідетельством своїм держать, а волі Божей не сотворяють, церковноє добро на свої пожитки обертають, їдять і пиють, мовячи: «Работаєм о церкві і живими будем». І за тоє так мучаться».

11. І рече Михаїл: «Пойди, пресвятая Богородице, покажу ті, где мучаться попи».

І виділа пресвятая Богородиця попи, а они висять за ноги, а огонь от глави аж до ніг палить їх. Рече пресвятая Богородиця: «Што душі сії согрішили?»

Рече Михаїл: «Тії то суть попи, бо когда службу Божию служать, тогда всі сили небесния устрашаються, і земля трясеться, а они не бояться і не страшаться, і за тоє так мучаться».

12. Виділа пресвятая Богородиця чоловіки, а в них звіри троєглавніє їдять до очей, а другіє і третіє до уст і гризуть їх немилостиве. Рече пресвятая Богородиця: «Што сії согрішили, же не ждуть ізбавитися от звірей тих?» І рече Михаїл: «Тії то суть дяки, що, читаючи, лжуть і несправедливе читають, як єсть написано, і за тоє так мучаться». Также і іниє чоловєці висять, і звіри троєглавніє їдять їх.

Рече пресвятая Богородиця: «Што сії согрішили душі?»

Рече Михаїл: «То єсть чернці, коториї закону Божого учать, а самі зле чинять, і за тоє так мучаться».

13. Рече Михаїл: «Пойди, пресвятая Богородице, огляди, где мучаться патріярси, єпископи і всі духовнії».

І прийшла пресвятая Богородиця на оноє місто, видить множество лежащих народу во огні горять і черви неусипающиї їдять їх. Рече пресвятая Богородиця: «Што сії согрішили душі?» Рече Михаїл: «Тії то суть душі патріархове, єпископи, ігуменове і вся старшина, коториї оболокшеся во святительський чин, а волі Божой не творили, і за тоє так мучаться».

14. Виділа пресвятая Богородиця жони, а они висять за ноги, а пламень великий палить їх, огонь аж до глави, і звіри торгають і їдять їх, і они кричаще: «Змилуйся над нами, Господи Боже, бо тяжко страждаєм во пламені сем». Рече пресвятая Богородиця: «Што сії согрішили душі?» Рече Михаїл: «Тії то суть попаді, коториї по смерті мужей своїх блуд творять, і за тоє так мучаться».

15. Виділа пресвятая Богородиця іниє жони, висящії во огні, і звіріє їдять їх. Рече пресвятая Богородиця: «Што сії согрішили душі?» Рече Михаїл: «Тії то суть черниці, коториї постригалися во іночеський образ і в нем осквернилися блудодіянія, і за тоє так мучаться».

16. Там же і на іншом місці виділа пресвятая Богородиця озеро огнистоє, великоє, а в нем множество народу, а они плачуть і кричать. Тоє видівши, пресвятая Богородиця рече Михаїлу: «Што сії сотворили душі?»

Рече Михаїл: «Тії то суть царі, королі, князі, потентатове, гетьманове і всі преложоніє, коториї не чинили волі Божой і над убогими не мали змилованія, през тоє так мучаться».

17. Рече Михаїл: «Пойди, пресвятая Богородице, і покажу ті, где мучаться всі християне». Прийдеть пресвятая Богородиця і виділа ріку огнистую, текущую, а в ній множество мужей і жон плачуть і кричать вельми. Тих видівши, святая Богородиця рече до Михаїла: «Што сії согрішили душі?»

Рече Михаїл: «Тії то суть п’яниці, лихварі, сребролюбці, коториї несправедливе добро чужоє поживали і коториї справедливе не постили во вся пости, і розлучали мужа із жоною, а в том не каявшися, і не покутовали; за тоє вмерли, і за тоє так мучаться».

Тоє слишавши, пресвятая Богородиця рече: «О горе вам, грішниці! Чему-сьте ся не каяли на землі і не покутовали за гріхи свої, то бисьте не були тут мучені».

18. По тим пойде далій пресвятая Богородиця і там узріла ріку огненную, клекотущую, страшную, а она пожираєт всі грішнії в себе, же не могут промовити: «Судіє справедливий, помилуй нас!», а їх їдять черви неусипающиї і звіри ненаситниї. Видівши тії пресвятую Богородицю, крикнули до неї гласом великим: «Радуйся, пресвятая діво, світе незаходимий! Радуйся, архістратиже Михаїле Божий і небесниї сили, также і всі святиї Божиї, молітеся непрестанно за ввесь мир християнський, коториї навіжати пришли нас, грішних, а нині през тебе, пресвятая Богородице, видимо світ незаходимий».

Видівши тоє, пресвятая діва рече до Михаїла: «Што сії согрішили?» Рече Михаїл: «Тії то суть християне, коториї на крещенії обіщалися істині Богу, а потом диявольськиє діла чинили і крещеніє погубили, не кохаючи заповідей церковних і поученія, і за тоє так мучаться».

19. Рече пресвятая Богородиця: «Подвигни чини, святий архангеле Михаїле, і всі святиї ангели, аби молилися за грішники сії». Тогда всі ангели мовили: «Господи, змилуйся над грішними сими!» Рече Михаїл: «Великий єсть Бог наш на небесі і на землі, і велике ім’я єго, услишит нас». Рече пресвятая Богородиця ко Михаїлу: «Нехай мя поставять ангели пред Господом Богом».

20. І взяли ангели пресвятую Богородицю і поставили у престола Божия. Она же, ставши, воздхнула і, зняв руки свої пречистиї, воздівши ко престолу Божию, рече: «Помилуй, Господи, християне сії, бо виділа їх в муках великих, же не могуть утерпіти».

Рече к ней Господь: «Яко ж їх помиловати маю, они братій моїх убогих не миловали. Ність там чоловіка, штоби імені моєго призивали, і так самі в муку отдалися. А я хощу платити ведлуг заслуги їх». Услишавши тоє, пресвятая Богородиця рече ко Михаїлу святому: «Непрестанно молися, небесний воєводо, ко Господу Богу, аж змилується над грішними сими».

Тогда Михаїл пад на землю і всі ангели з ним. Видів Господь Бог моленіє їх і, умилосердися о оних грішних, рече Михаїлу: «Іди і яви лице своє, і мов їм: «Нині змилосердися Бог всемогущий і за молитвами пресвятой Богородиці, і безплотних сил, і всіх святих Божиїх, же умолили за вас отца небесного, для того вам даєт мучащимся покой во дні і в нощі, радость і веселіє [от воскресенія моєго до сошествія святаго духа]». Услишавши тоє, пресвятая Богородиця і всі ангели рекли великим гласом: «Слава милосердію твоєму, владико! Слава царствію твоєму! Слава милосердію твоєму, Боже отче! Слава благодаті твоїй со безначальним ми отцем і со пресвятим духом, нині і прісно і во віки віков!» Амінь.

Апокриф (за списком ХІV ст.) публікується за виданням:

Українська література ХІV–ХVІ ст.: Апокрифи. Агіографія. Паломницькі твори. Історіографічні твори. Полемічні твори. Перекладні повісті. Поетичні твори / Автор вступної статті і редактор тому В. Л. Микитась. – Київ: Наукова думка, 1988. – С. 37-42.

Передрук у виданні:

Вертоград. Українське поетичне тисячоліття: Антологія / Упорядкування, передмова, довідки про авторів Івана Лучука. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2009. – 67-71.