
Re: цензії
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
Видавничі новинки
- Вероніка Чекалюк. «Діамантова змійка»Проза | Буквоїд
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
Re:цензії
Книжка про розкіш бути собою
Галина Кирпа. Тринадцятий місяць у році. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2017.
У своїй першій повісті Галина Кирпа торкається не проговореної ще в нашій дитячій літературі теми зростання в інтелігентській україномовній сім’ї, де мама-тато – письменники, бабуся-дідусь – учителі, а навколо незрозумілий і ментально чужий київський світ. Цей світ дуже відрізняється від тієї внутрішньої гармонії, яку так плекає родина, її ідеали й чіткі моральні настанови там не діють – і як тоді бути? Героїня повісті, 10-річна дівчинка Катруся, у випадку таких непорозумінь просто щиро дивується, залишаючи всі питання на потім, поза межами свого світу, який теж іще треба пізнати. Власне, оцьому пізнанню власної ойкумени, яке дасть опору і внутрішню силу залишатися собою й у вільному плаванні, де всі оті «інші», – й присвячена книжка.
Ця повість потребує вслухання. Вона не прагне подобатися читачеві, пристосовуючись до ритму часу. Поринаєш у неспішний дівчачий світ, із уривками зі щоденників і листів друзів, першими відкриттями, запитаннями, переживаннями за жука чи гусеницю, яких привезла в місто разом із сільським букетом. Катруся має розкіш бути собою – дівчинкою, яка врочисто завмирає, коли їй на сандалі сідає метелик.
Читаючи повість, упізнаєш щиру дитячу інтонацію з віршів та оповідань Галини Кирпи – до речі, в оповіданнях «живе» та сама Катруся Величко, що й у повісті. Авторка ввела героїню в сучасний контекст, але все-таки в книжці відчувається атмосфера дитинства 70-80-х років. Знову ж таки – через інший ритм і відсутність багатьох реалій, на які не могла б не реагувати нинішня київська школярка, навіть якщо вдома той ютуб не дивляться. Але це все дрібниці, адже насправді у повісті йдеться про Країну дитинства, яку впізнає кожен, хто там був, будь-коли.
Недарма ж і Василь Шкляр змінює звичну інтонацію в передмові до книжки: «А яка у цієї дівчинки вдача? – запитаєш ти. Загалом Катруся добра, весела й не задавака. Вона навіть про себе розповідає з гумором і легкою насмішкою. Іноді розповідає таке, про що інший би змовчав. Та разом з тим Катруся дуже вразлива. Вона тяжко переживає кривду, брехню, зраду. Тоді у неї все падає з рук. Спостерігаючи за старшими людьми, дівчинка рано пізнала таємниці, про які не здогадуються дорослі». Мабуть, ідеться про таємниці творчості, смерті, дружби й любові, для якої так мало часу, що потрібен іще один, особливий місяць у році.
Тринадцятий місяць у році – це час, якого насправді нема, отож туди можна потрапити завжди, коли запрагнеться щирості (хочеш бачити людину – пишеш їй як є: жити без тебе не можу). Це час на дружбу, яка та сама любов і ще не соромиться про це говорити. Це той час, якого завжди бракує. Навіть у дитинстві, коли він пливе рікою і тягнеться довго-довго: цілу вічність.
Найбільший спадок письменницької дочки – жива, розвинена, добірна мова. «Тринадцятий місяць у році» варто читати хоча б заради неї. В мене є навіть особиста радість: нарешті легалізоване (у книжці!) те слово, яке я чула все дитинство і якого ніхто тепер не розуміє: ходити «кандибобером». Редактори вирішили пояснити значення в примітці: «химерно, з викрутасами». Яка це розкіш – ходити кандибобером і знати, що ти не один!
Коментарі
Останні події
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників