Re: цензії
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
Видавничі новинки
- В «Урбіно» видали безсмертну «Емму» Джейн ОстінКниги | Буквоїд
- Рената Пйонтковська. "Китиха"Дитяча книга | Буквоїд
- Фредерік Верно, "Рейвах"Книги | Буквоїд
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
Re:цензії
Книжка про розкіш бути собою
Галина Кирпа. Тринадцятий місяць у році. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2017.
У своїй першій повісті Галина Кирпа торкається не проговореної ще в нашій дитячій літературі теми зростання в інтелігентській україномовній сім’ї, де мама-тато – письменники, бабуся-дідусь – учителі, а навколо незрозумілий і ментально чужий київський світ. Цей світ дуже відрізняється від тієї внутрішньої гармонії, яку так плекає родина, її ідеали й чіткі моральні настанови там не діють – і як тоді бути? Героїня повісті, 10-річна дівчинка Катруся, у випадку таких непорозумінь просто щиро дивується, залишаючи всі питання на потім, поза межами свого світу, який теж іще треба пізнати. Власне, оцьому пізнанню власної ойкумени, яке дасть опору і внутрішню силу залишатися собою й у вільному плаванні, де всі оті «інші», – й присвячена книжка.
Ця повість потребує вслухання. Вона не прагне подобатися читачеві, пристосовуючись до ритму часу. Поринаєш у неспішний дівчачий світ, із уривками зі щоденників і листів друзів, першими відкриттями, запитаннями, переживаннями за жука чи гусеницю, яких привезла в місто разом із сільським букетом. Катруся має розкіш бути собою – дівчинкою, яка врочисто завмирає, коли їй на сандалі сідає метелик.
Читаючи повість, упізнаєш щиру дитячу інтонацію з віршів та оповідань Галини Кирпи – до речі, в оповіданнях «живе» та сама Катруся Величко, що й у повісті. Авторка ввела героїню в сучасний контекст, але все-таки в книжці відчувається атмосфера дитинства 70-80-х років. Знову ж таки – через інший ритм і відсутність багатьох реалій, на які не могла б не реагувати нинішня київська школярка, навіть якщо вдома той ютуб не дивляться. Але це все дрібниці, адже насправді у повісті йдеться про Країну дитинства, яку впізнає кожен, хто там був, будь-коли.
Недарма ж і Василь Шкляр змінює звичну інтонацію в передмові до книжки: «А яка у цієї дівчинки вдача? – запитаєш ти. Загалом Катруся добра, весела й не задавака. Вона навіть про себе розповідає з гумором і легкою насмішкою. Іноді розповідає таке, про що інший би змовчав. Та разом з тим Катруся дуже вразлива. Вона тяжко переживає кривду, брехню, зраду. Тоді у неї все падає з рук. Спостерігаючи за старшими людьми, дівчинка рано пізнала таємниці, про які не здогадуються дорослі». Мабуть, ідеться про таємниці творчості, смерті, дружби й любові, для якої так мало часу, що потрібен іще один, особливий місяць у році.
Тринадцятий місяць у році – це час, якого насправді нема, отож туди можна потрапити завжди, коли запрагнеться щирості (хочеш бачити людину – пишеш їй як є: жити без тебе не можу). Це час на дружбу, яка та сама любов і ще не соромиться про це говорити. Це той час, якого завжди бракує. Навіть у дитинстві, коли він пливе рікою і тягнеться довго-довго: цілу вічність.
Найбільший спадок письменницької дочки – жива, розвинена, добірна мова. «Тринадцятий місяць у році» варто читати хоча б заради неї. В мене є навіть особиста радість: нарешті легалізоване (у книжці!) те слово, яке я чула все дитинство і якого ніхто тепер не розуміє: ходити «кандибобером». Редактори вирішили пояснити значення в примітці: «химерно, з викрутасами». Яка це розкіш – ходити кандибобером і знати, що ти не один!
Коментарі
Останні події
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова
- 26.04.2024|11:17У ВСЛ вийде книжка Сергія Руденка "Анатомія ненависті. Путін і Україна"
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"
- 24.04.2024|16:50У Києві стартує фестиваль "Книжкова країна"
- 24.04.2024|11:49Олена Чернінька презентує книжку "Лемберґ: мамцю, ну не плач" у Червонограді та Луцьку
- 24.04.2024|10:47"Лабораторія" влаштовує гаражний розпродаж!
- 24.04.2024|09:57Видавництво Анетти Антоненко перевидасть «Пасажира» Патріка Сенекаля