Re:цензії

24.12.2014|23:47|Олег Ворожбит

Як іскра є, – то буде й полум’я!

Чаклун Олег. Іскра: Оповідання / Олег Чаклун. Художник Ольга Матвейцева. – К.: Фонтан казок, 2014. – 88 с.

Книжка філософсько-фентезійних оповідань Олега Чаклуна «Іскра», що побачила світ у молодому, але вже добре знаному видавництві «Фонтан казок», адресована юнацькій або й дорослій авдиторії. Це видання має всі шанси бути поміченим, позаяк не так уже й часто вітчизняні письменники звертаються до жанру фентезі. Оповідання присвячені цікавій і вічно актуальній темі навчання і пошуків власної людської сутности. Молода людина під керівництвом її вчителя-наставника має відбути певний обряд ініціяції, відтак здійснити життєвий вибір і гідно пройти відповідну життєву дистанцію, по можливості примножуючи в цьому світі добро і любов, винищуючи натомість зло, підтримуючи несправедливо скривджених або й заблудлих у своїх дрібних, суто людських забаганках і пристрастях: «Юнак дістав із кишені кристал – той засяяв яскравіше – і підніс його до Людиноїжака. Спалахнуло світло – і ось на галявині вже стояв звичайний собі невисокий чоловік. Він заусміхався, замахав руками й заходився дякувати. Сказав, що про своє бажання стати колючим і небезпечним для довколишніх ніколи більше не посміє й думати. Так, він колись мав таке бажання, а потім воно збулося… І, радий, побіг по стежці» («Іскра»). Допомагаючи почергово й іншим заблудлим у власних затемнених пристрастях (Людинововк, Людиногадюка) юнак ніби кореґує тимчасову зіпсутість людей, а значить, і всього світу. Втім, чари і чаклування здатні служити й темних силам. У книзі ця боротьба між світлом і темрявою так само присутня, природньо відбиваючи метафізику всього сущого або й цілком наукові універсальні закони діялектики.

Обрана письменником тема направду виглядає оптимістично-виграшною, поготів, що йдеться про навчання хлопчика-підлітка, який відчув у собі іскру, себто талант і покликання стати чарівником. Маємо шість сюжетно пов’язаних між собою оповідань, у яких і розгортається історія становлення підлітка, що навчається на чаклуна. Навчання відбувається, як і належить, за допомогою вчителя-чаклуна, що вже пізнав складний зовнішній світ, але все ще продовжує пізнавати себе у світі. Осягнення свого внутрішнього світу, необхідність збагнути власну неповторну сутність і своє місце серед усього сущого є водночас завданням чи не найскладнішим, – зокрема й у випадку з чаклунами. Вже на початку навчання старший чаклун пояснює учневі: «Для себе я передовсім Людина. Атож – Людина, яка все ще шукає самого себе і відповіді на це запитання. Гадаю, що пізніше ми повернемося до цієї розмови. А на твоє запитання про чари я відповім так: це вміння бачити й розуміти основи і принципи роботи цього світу – справжню суть речей. Якщо ти знаєш, як щось працює, – ти можеш упливати або змінювати це. Результат таких дій і є чаклунством. Саме так воно проявляється» («Легенда»). Навчання майбутнього чаклуна нагадує цілком модерні західні психотренінґи. Водночас, є щось у такому індивідуальному підході до навчання й від давніх східних практик, а ще подібний стиль навчання цілком правомірно активізує в читацькій свідомості національні українські традиції: від козака-характерника та його джури до кобзаря та його учня-поводиря.

Одним із найголовніших смислових та емоційних мотивів цих оповідань є мотив людської пам’яти. Феномен пам’яти характерний для всього сущого, з пам’яттю пов’язують маґістральні ідеї-закони Світу, як то – незнищенність матерії, не говорячи вже про безсмертність духу; збереження енерґії тощо. Людина без пам’яти виглядає траґічним непорозумінням. Із поправками на алеґоризм авторського художнього мовлення читач розуміє: пам’ять – це те, без чого життя втрачає будь-який сенс, не говорячи вже про ґармонію, радість, комфорт, відчуття власної потрібности й значущости серед людей: «Людина підвелася, розправила плечі, глибоко зітхнула і посміхнулася. Спогади повернулися! Усі знання цього світу раптом стали йому доступні. Це був світ його чар. Великий Чарівник повернувся. Іскра, яку він заховав у кристалі, була його пам’яттю».

Вибір композиції збірки оповідань на користь майже закільцьованої спіралі має як плюси, так і мінуси. Подібна зайва ускладненість, можливо (говорю «можливо», бо насправді у цьому випадку непросто спроґнозувати наслідки читацької рецепції), зіграє з автором нехороший жарт; водночас цей нюанс виступає помітною родзинкою авторського задуму. Ідея повернення й подальшого руху з придбаними якостями, досвідом, знаннями тощо – не є, можливо, новою, але все ще залишається продуктивною. Цей нюанс буквально змушує читача до перечитування, щойно він дістається до останньої сторінки. Бо щось йому муляє, виникає відчуття рецептивної неповноти, а відтак – невдоволення самим собою (але в жодному разі не автором). Це, мабуть, і є той щасливий випадок, коли літературний «прийом» реально спрацьовує, стимулюючи читацьку активність, увагу й вимогливість до самого себе.

Більшість із оповідань мають потрібну «атмосферу», але «страждають» на деяку непрописаність деталей, невичерпаність тематичних вузлів, до того ж, мають відчутно згорнуті фінальні сцени. Це очевидний промах автора, бо читацька увага, насправді, чимало коштує. Тож, не варто, щойно нею заволодівши, одразу переходити до іншої теми. Виникає відчуття, що вчитель у книзі подекуди поводиться не як чаклун, а як звичайний шкільний учитель, що має, до того ж, відчутні проблеми з методикою: «Уміння змінювати форму й рухати предмети – це найпростіше. А ось мати справу з людськими пристрастями, страхами й бажаннями – це набагато складніше. Перша твоя помилка – ти вибрав найскладнішу людину з-поміж усіх у тому місті. Що нижче впала людина, що більше в неї страхів і вад, то складніше достукатися до неї і подарувати їй щастя. Все одно вона його не прийме – як би ти не старався» («Перші кроки»). Це помітно навіть у його інтонації, що відбивається пунктуаційними знаками: «Але якщо ти відпустиш із себе людину, то назавжди залишишся птахом чи звіром. Скільки вже можна повторювати!? Змінюється тіло – але залишається твій розум» («Перші кроки»). Мені здалося, що в книзі панує дидактичний дискурс, тоді як сюжетний пріоритет мав би лишатися за подіями та пригодами. І навіть мотив подорожі «від себе до себе», втілений у реальній мандрівці героя, вимагає серйознішого фентезійного навантаження-наповнення. Також маю зізнатися, що я так і не зміг збагнути, чому вчитель-чаклун, так само як і його учень, залишилися безіменними. Поготів, що один із епізодичних персонажів (гном Громм) таки має ім’я. Маґія імен персонажів (хай навіть і в алеґоричному виконанні, як от Людиногадюка, Людинововк) – це окремий вдячний майданчик для письменницької фантазії, а заразом і стежка до успіху та любови, зокрема й читацької. 

Втім, провідні меседжі книги «Іскра» – правильні та незаперечні: пам’ять, знання, ґармонія, талан і талант, перст долі, вдячність, добро і зло, відповідальність перед світом і перед самим собою, вміння розуміти й любити цей безкінечний світ – всі ці речі в житті людини, сказати б, апріорні та понад важливі. Кружляння довкола подібних смислів, їх осмислення та ненав’язливе адаптування-засвоєння за посередництва книги чаклунських історій, – незаперечні чесноти автора. Хочу відзначити й ще одну позитивну рису цих оповідань. Йдеться про мову: вона доступна й чиста, в міру рафінована, тому цілком надається до комфортного взаємнення з книгою як у випадку підлітків, так і дорослих. Висловлюючись фіґурально, мова у творах, покликаних навчати серйозному через нереалістичні сюжети, – є ніби грудковим цукром, що має розчинитися у карколомних фабульних перипетіях, а відтак залишатися непомітним, хоча й незаперечно присутнім фактором, який уможливлює народження книги, як естетичного феномену. Все це вимагає від письменника якнайбільших зусиль, розумової та душевної концентрації. Тож, в добру путь, як іскра є, – то буде й полум’я.  

 

12. ХІ. 2014 р., м. Волноваха



Додаткові матеріали

Олег Чаклун: хотів написати про тата, бо про маму є багато казок
Іван Андрусяк: Із дитиною треба розмовляти про все
12 книжок липня: Армагеддон на Майдані, бомжі Донбасу, казки Лірника Сашка та інше
08.11.2014|10:40|Re:цензії
Олег Чаклун: «За кожною прочитаною книжкою має бути наступна»
24.12.2014|23:47|Re:цензії
Як іскра є, – то буде й полум’я!
27.11.2014|07:22|Re:цензії
Геополітично-гендерний Warcraft, або Чудовисько 098 у Зоні № 17
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери