Перед початком церемонії вшанували хвилиною мовчання полеглих українських воїнів та Ігоря Калинця – поета, Шевченківського лавреата, політв’язня і багаторічного патрона премії.

Голова Львівської письменницької організації Олесь Дяк нагадав присутнім історію премії, яка діяла понад двадцять років, згодом про неї не згадували аж десятиліття, а два роки тому була перезаснована з його ініціативи. За словами Олеся Дяка, сучасний формат цієї літературної відзнаки відрізняється від попереднього: раніше бралися до уваги публікації численних учасників, а тепер нагороду присуджують за окрему книжку. Це звузило коло претендентів, проте дало змогу відкривати справді яскраві таланти.

Про духовний вимір творчості Богдана Ігоря Антонича розповів Данило Ільницький – кандидат філологічних наук, доцент Українського католицького університету та знаний дослідник спадщини Антонича. Він нагадав, що Антонич виростав серед лемківського говору, юність провів у польському Львові, але зробив свідомий український вибір. Поета надихала Україна Шевченка, Лесі Українки, Павла Тичини. Богдан Ігор Антонич, за словами Ільницького, довів, що насичене життя можна прожити і за двадцять сім років, і став прикладом гармонії між українським і неукраїнським, горами і рівнинами, містом і селом. Для нього поезія не була забавкою чи самовираженням, а покликанням.

Також з привітаннями лавреатам виступили члени Журі: письменниця і кандидатка філологічних наук Надія Мориквас, поет, прозаїк та есеїст, номінований на Шевченківську премію, Богдан Смоляк, поетеса і драматургиня Ольга Кіс, поетеса та авторка романів Лана Перлулайнен, поет, публіцист, літературознавець, кандидат філологічних наук та дослідник творчості Ігоря Калинця Назар Данчишин. Вони відзначили, що усі лавреати мають значні творчі здобутки, попри юний вік.

Диплом першого ступеня цього року не присуджували, оскільки, на думку журі, серед поданих книжок не було твору з яскраво вираженими провідними мотивами, властивими творчості Антонича.

Диплом другого ступеня отримала двадцятидворічна Дарина Янчук (Зайдел) із Хмельницького за збірку «Білий птах». Вона – випускниця англійської філології, викладачка і студентка Люблінського католицького університету, вона творить поезію чисту, метафоричну, сповнену внутрішнього світла.

Диплом третього ступеня присуджено двадцятидворічній Оксані Рубаняк з Івано-Франківщини за збірку «Народжені у волі не бояться смерті». Авторка – військова, командир ударних безпілотних комплексів, справжня українська амазонка. Її поезія – це голос свободи, мужності та любові до Батьківщини.

Заохочувальні дипломи отримали троє молодих поетів. Руслан Возний із Миколаївщини (Львівська область) відзначений за книгу «Стежини тиші і тривог». Двадцятип’ятирічного поета не вдалося звільнити з фронту для отримання диплома, позаяк перебуває на лінії оборони східних теренів держави. Руслан закінчив коледж комп’ютерних технологій, а свій бакалаврат «Львівської політехніки» захищав у лісі перед виїздом у зону бойових дій.

Катерина Гачевська (Шпинда) зі Львова отримала диплом за збірку «Тільки для тебе». Двадцятиоднорічна поетка, випускниця японської філології Львівського університету, співає в церковному та університетському хорах і грає джазові композиції на фортепіано.

Оленка Гнатів зі Львова нагороджена за збірку «Мандаринове дерево». Двадцятирічна вихованка Марії Людкевич, випускниця літературної студії «Джерельце», у своїх віршах поєднує юну щирість і поетичну інтуїцію.

Депутат обласної ради, заступник голови комісії з питань культури, інформаційної політики та промоції Петро Цеголко привітав лавреатів, підкресливши, що премія носить ім’я поета молодості, краси й життя. Він радив їм побувати на батьківщині Антонича. «Бо щоб пізнати поета, побувай на його батьківщині», – зазначив промовець.

Символічний музичний акорд святу надав професор Микола Зимомря – письменник, перекладач та літературознавець, доктор філологічних наук, який на прохання модератора літературного дійства Олеся Дяка зіграв на дримбі, пригадавши миті свого дитинства.

Цьогоріч до складу оргкомітету Премії увійшов видавничий дім «Гельветика» з Дрогобича, який забезпечив нагородний фонд для переможців і пообіцяв медійну та матеріальну підтримку в майбутньому.

Загалом літературна премія «Привітання життя» імені Богдана-Ігоря Антонича залишається одним із найважливіших виявів підтримки молодої української поезії. Вона слугує нагадуванням, що для справжнього таланту молодий вік не є перепоною, а поезія – це не розвага, а спосіб пізнання світу і утвердження краси життя.

Світлини Аліни Миколишин та Михайла Милого