Книжковий ринок, як відомо, - доволі різноманітний. Зайдіть до будь-якого book store - і Ви побачите переповнені стелажі з українською та зарубіжною прозою й поезією. І якщо у виборі прози пересічному читачеві більш-менш легко визначитися (у цьому допомагає й коротенька анотація до книжки, й саме авторське визначення жанру: чи то детектив, чи, скажімо, історичний роман), то з вибором поезії все трошки складніше. Тут інколи не обійтися без маленьких порад.

Із усього сучасного поетичного арсеналу я обрала для огляду нову книгу Дмитра Лазуткіна. Книга, безсумнівно, підкорить широку читацьку аудиторію, особливо серед дівчат.

Отже, «Добрі пісні про поганих дівчат» Дмитра Лазуткіна - це, не побоюсь цього слова, 104 сторінки якісної поезії в зручному форматі. Беручи до рук книгу, Ви одразу звертаєте увагу на м´яку кольорову обкладинку. М´яка обкладинка має певні переваги порівняно з твердою, бо вона робить книгу легшою, а отже, не створює зайвої ваги в і без того важкій жіночій сумочці. До того ж, збірка - компактна, усього лише 14,5×14,5 см. Увагу привертає й дизайн обкладинки: вона - яскрава, концептуально оформлена й не містить нічого зайвого. У центрі великими літерами написана назва й прізвище автора. Жодних лейбів видавництва чи чого-небудь іншого, що відволікає увагу, на обкладинці немає.

Розгорнувши книгу, Ви одразу бачите напис «Розділ 1». Таких розділів у збірці три. Кожен із них є неоднаковим за розміром, причому найбільшим є перший, а найменшим - другий розділ. Усі вони мають свою назву, яка розкривається під час прочитання поезій, що в ній містяться. В одному з віршів кожної частини є рядок, що служить назвою усьому розділу. Так, першому розділу дає назву останній рядок поезії «жодної війни тут нема», другому - «ніч мандариновий сад», третьому - «ледь охололі поля». До речі, й самій збірці дав ймення один із рядків поезії, причому не початковий рядок, а серединний.

Отже, перший розділ. На мою думку, він є найсильнішим. Тут зібрані поезії, які просто можна розривати на цитати. Висока афористичність їх призведе, цілком може бути, до перейменування їх в народі. Наприклад, за початковим рядком перший вірш збірки називається «пісок і літо дощі та райдуги», але серед читачів ця поезія вже має іншу, більш ідейну, на мій погляд, назву - «Твоя порядність така спокуслива». Насправді назву як таку мають лише 5 віршів розділу. Всі останні названі за першим рядком. Одна з поезій має посвяту.

Другий розділ - «Шоколад» - це так званий кубинський цикл поезій. Він складається усього лиш з 9 віршів і містить ілюстрації у вигляді чорно-білих фотографій. Тут тільки дві поезії мають назву, одна з цих поезій є, на мою думку, центральною, хоча й не вона дає назву розділу. Це - «Cuba Libre». «Шоколад» - це не стільки вірші про кохання, скільки про враження від країни, про ментальність кубинського народу.

Перший вірш третього розділу - своєрідний епіграф, крилатий вислів, роздуми автора про поезію взагалі. Сам розділ так само образно й ідейно наснажений.

Слід зазначити, що в поезіях збірки переважно немає ні заголовних літер, ні взагалі диференціації великих і малих літер, так само, як власне, майже відсутні розділові знаки, окрім тире й поодиноких ком. Апунктуація дозволяє читачам самим розставити акценти при прочитанні. Для багатьох поезій характерні також рефрени й дієслівна градація. Повтори певних слів так само допомагають закцентувати увагу читачів на певній думці.

Загалом вірші збірки - ніжні, романтичні, написані простою мовою, без зайвої термінологізації, без пафосного філософствування, що робить їх близькими й зрозумілими кожному читачеві. Часом саме тяжіння деяких авторів до «зарозумності» (не плутати із зарозумілістю) поезії стає перешкодою до сприйняття її пересічними людьми (адже ж не всі за освітою філологи й філософи). Поезія Лазуткіна є показовою у твердженні, що все геніальне - просто. Усі його вірші - ритмічні, енергійні. Часом він грається з римою: і тоді, коли пише серйозні поезії про кохання, і тоді, коли жартівливі, як-от «Супермаркет».

Насамкінець слід зазначити, що Дмитро Лазуткін - один із небагатьох, хто уміє читати свою поезію. Велика проблема у сприйнятті віршів слухачами виникає саме від невміння автора подати свій твір. Слухач не бачить написаного тексту, а отже, те, чи зрозуміє він поезію, чи передасться йому її емоційне наснаження, багато в чому залежить від декламації поетом свого твору. Що ж до Лазуткіна, то його вірші заворожують зал і декламацією, і формою, і змістом, зокрема тими образами, якими вони насичені та які викликають у свідомості слухачів.