Роман «Аеніль» – це окремий світ у власному просторі і часі. У цьому світі існує Академія Чарів, де живе і навчається 12-річна Аеніль, головна героїня роману. Сюжет історії, закрученої в межах замкових мурів Академії, має дві пов’язані між собою лінії: перша – інтриги підпільних організацій, у яких важливу роль грають викладачі закладу, і друга – пригоди самої Аеніль.

Пан Кузьменко з увагою і відданістю розкриває чарівний світ Академії, яка продумана до найменших деталей, ілюструє вигаданий ним простір майстерно промальованими мапами.  Похмура готична атмосфера замку, вік якого губиться в глибині часу, у тисячах років, таємниці і небезпеки, які ховаються у його стінах, мережа підпільних організацій і кланів, зі своїми суворими законами, незвичайні істоти, тягар магічних знань, які передаються від покоління до покоління, чари, різноманітні і багаторівневі – непоганий набір для любителів фентезі. Події, які відбуваються в Академії, освітлені вогнем свічок і факелів, магічних і звичайних.

У таку середньовічномагічність тонко вплетений мінливий світ підлітків, із їхньою строкатою палітрою почуттів. Цей світ грає контрастами, бо для юних і вразливих учнів немає ні в чому «золотої середини», для них майже все – по максимуму. Доброта і щире співчуття гостро вирізняються серед жорстокості, зради, образи, бажання помсти. Більшість учнів ще зовсім юні, емоційні, їхній настрій нестійкий і мінливий. Як противага до цього зображується байдужість дорослих, котрі навчилися приховувати свої думки і емоції. Утім, і вони зрідка дозволяють собі трішки відкритися читачу, вражаючи і зачаровуючи його таємницями своєї душі. До речі, таїни в усьому цьому плетиві на кожному кроці. Автор оповідає свою історію натяками, залишаючи багато загадок.

Книга, швидше за все, не підійде для того, щоб порадувати і розвеселити себе читанням. На мою думку, її високо оцінять ті, хто любить якісну літературу від старанних авторів. Тут немає нічого зайвого.

Письменник зображує світ людей справжнім, особливо правдоподібні і подекуди жорстокі труднощі Аеніль. Така собі реалістичність фантастики. Життя дівчинки в Академії, її стосунки з оточуючими не підсолоджені безтурботністю і легкістю, без яких багато дорослих чомусь не можуть уявити дитинство. Утім, можливо, не безпідставно. Дмитро Кузьменко досить обізнаний у психології підлітків, щоб не дивуватися, одним оком підглядаючи за своїми героїнями. Більшість із них – вразливі учениці, які знову і знову дають волю сльозам, опинившись наодинці зі своїми тривожними думками. Та, разом із тим, у романі немає песимізму, як і немає жодного відтінку декадансу. Кожний розділ змальовує внутрішню силу і впертість героїв, їхнє  вміння залишатися собою, не давати зів’яти своїй чутливій внутрішній красі. Читач має можливість відчути оригінальний погляд автора на людей. Письменник помічає у натовпі окремих особистостей, які мають серце, і дуже обережно показує їх читачеві, як найнебезпечнішу й найважливішу таємницю з усіх таємниць свого роману.