"Джеймс Джойс був синтезатором: він намагавсь якомога більше всього залучити; я ж - аналізатор і намагаюсь якомога більше всього залишити за межами". Десь так свого часу говорив про "батька" літературного модернізму Самюель Бекет. Пишучи цю коротеньку рецензію на 672-сторінкову "Історію світової поезії" Івана Лучука, частково розумію, що мав на увазі молодий Бекет, який споглядав літературну велич Джойса.

Англійською ця антологія напевно називалася б A History of World Poetry (з неозначеним артиклем) - на відміну від The History of World Poetry (з артиклем означеним): як звіряється автор у "Передньому слові", "це поезієзнавчий витвір, опус постмодерного інтертекстуала, авторська візія, особистісний вибір".

Лучук - український постмодерніст, і мені подобається, що він як автор вільно й розкуто почуває себе з ситуацією post-. Але водночас Лучук - і постмодерний енциклопедист рівня Дідро (Просвітництво - forever!). Лише для одного з українських видавництв він уклав понад дюжину видань: серед них - антології "Біла книга кохання", "Вертоград: українське поетичне тисячоліття", "Дивоовид", "Зелене Око. 1001 вірш" та "Зелені очі. 1001 вірш", "Кошеня в кишені", "Літургія кохання", "Ластівка з Лужиці", "У сузір´ї Рака". Усе це - ґрунтовні томища, що повинні обтяжити (якщо ще не обтяжили) книжкові полиці кожного українського бібліофіла.

"Історія світової поезії" поділена на десять розділів: від "Виникнення поезії" - до "Модерної поезії" (включно з "Постдернізмом та іже з ним"). Після кожного йде антологійний апендикс, що містить українські переклади поезій із відповідного періоду. Так, наприклад, останній розділ "Модерна поезія" ілюструють Рільке, Аполлінер, Такубоку, Еліот, Лорка, Антонич, Войтила, Яндль, Попа та лугосадівці. (Прикметно, що "ІСП" закінчують власне Лучук, Гончар та Садловський як "Поетичний ар´єргард": так український автор (tongue-in-cheek) перекидає кладку з постмодернізму в нове тисячоліття.) Ці антологійні апендикси у своїй сукупності творять наче мініантологію світової поезії в українських перекладах. (Деякі версії Лучукові довелося робити самому спеціально, аби заповнити зяючі лакуни.)

Після вступних зауваг Лучукова "Історія світової поезії" починається поезією стародавніх Шумеру, Вавилону й Єгипту. Далі мандруємо до Палестини, Індії, "Авести" та Китаю. Антична поезія представлена класиками Греції та Риму. Окремий розділ присвячено санскритській поезії, арабському світові, Персії, Візантії та поезії слов´ян. Середньовічна європейська поезія починається з еддичної поезії й закінчується Данте. Розділ про поезію Відродження увінчує підрозділ про українську латиномовну поезію. Англієць Джефрі Чосер відкриває розділ "Захід і Схід: від пізнього середньовіччя до нових часів", а закінчує його грузин Давид Гурамішвілі. Від бароко - до романтизму, а далі вже тільки зародження модерної поезії в широкому розумінні.

672 сторінки "Історії світової поезії" для Лучука, схоже, - лише початок. Як пише сам автор, майбутні перевидання "Історії світової поезії" він має намір "значно переробляти й доповнювати вже зі становища оновленого інтертекстуального досвіду". Дякувати Богу, рівнятись є на кого: маю перед собою еталонну нортонівську "Світову поезію" - англомовну антологію поезії від античності до наших часів. Цей томище містить понад 1600 віршів, перекладених із десятків мов, і охоплює період більше 4 тисячі років - від стародавніх Шумеру та Єгипту до кінця двадцятого сторіччя. (До честі Лучуковій "Історії...", вона, як і нортонівська антологія, містить і "Епос про Гільгамеша", і хайку Басьо й вірші Лі Бо, і "Рігведу" з Карміною Бураною, а також Гомера, Данте, Ґете, Верлена, Рільке, Дікінсон, Лорку... Але немає в українській антології, скажімо, ісландських саґ, Єйтса, Уолкотта, Гіні.

"В ідеалі поезієзнавство і само хотіло б бути поезією" - пише Лучук. Його поезієзнавча "Історія світової поезії" як своєрідний джойсівській work in progress несе в собі поезію всіх часів - для України тут і тепер.