Re: цензії

18.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Нотатки мемуарного жанру
17.12.2024|Оксана Тебешевська, заслужений учитель України, письменниця
Володимир Качкан: «З того слова насію довічних пісень…»
14.12.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Ключ до послань
10.12.2024|Ігор Зіньчук
Свобода не має ціни
01.12.2024|Ігор Зіньчук
Томас Манн „Будденброки” – роман–сага про занепад однієї родини
20.11.2024|Михайло Жайворон
Слова, яких вимагав світ
19.11.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Поети завжди матимуть багато роботи
19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачка
Часом те, що неправильно — найкращий вибір
18.11.2024|Віктор Вербич
Подзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Діалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях

Re:цензії

03.01.2011|10:10|Альбін Цирик, Чернівці

Заручник Галичини…

Іван Ципердюк. Подорож крізь туман: статті та есеї . – К.: Грані-Т, 2010. – 120 с.

Іван  Ципердюк – це хтось пов’язаний із міфічними 90-ми. Хто саме? Важко сказати. Швидше якась Метафора. Якась надія. Молодеча романтика. Впевненість, що все буде добре. Словом, те, що не відбулося як реальність…

Так само і з Іваном. Його творчість так і залишилася «Химерами» 90-х, а «новодеґенератівський» контекст з постаттю Ципердюка взагалі не в’яжеться. Бо сьогодні це солідний галицький пан , який кращі роки свого життя поклав, аби добитися належного становиська матеріального. Якою ціною і як це вдалося Іванові, про це скажуть пізніше. Якщо його постать ще викликатиме літературний інтерес…

Ципердюкова  поезія в прозі (збірочки «Химери», «Переселення квітня») привертала увагу саме отим непідробним і щирим романтизмом. Надією, що цей автор виросте у Майстра…

Одначе, після 1996 року Ципердюк «випав» із літпроцесу, хоча завдяки заангажованости в літгурт «Нова деґенерація» виринав у різних антологіях і навіть «Історії літератури».

Чи мав Ципердюк талант? Так. Талант заворожувати собою, особливо, коли  Ципердюкові це було треба. Він і досі живе за принципом треба/не треба. «Хитрий галичанин», – охарактеризував колись його Ярослав Довган. Ципердюк – це справді свідчення того, що робить Галичина із талантами. Він – заручник матеріальної Галичини…

У новій книзі, а у ній власне, зібрано все, що має хоча би далекий натяк на літературу, Ципердюк розповідає про свого «найліпшого приятеля», який любить гуляти горами, коли там скресає сніг. Це є львівський літератор Ростислав Чопик (прізвище останнього не назване, але  Ростислав – направду один із найяскравіших літературознавців свого покоління, з яким я колись учився). Ще є Тарас Прохасько («Місто без Тараса»). Ні Степана Процюка, ні Івана Андрусяка немає. Життя.

Чому про це говорю, бо книга, яку запропонували, є нічим іншим як Івановим спогадом про дитинство (дітьми ми є доти, поки віддані ідеям дитинства). Спогад про час, коли він був і міг дозволити собі бути собою. Се так важливо, навіть, для такого викінченого галичанина, яким є Іван Ципердюк.

Щодо літературности запропонованих есеїв, тут не йдеться про це. Хоча рівень самої розповіді є добротним. Ципердюк – природжений оповідач.  Просто «Подорож крізь туман» – інтимний щоденник людини, яка згадує про часи, коли можна було бути сентиментальним, щирим і, моментами, безпосереднім.

Хоча не у всіх матеріялах книжки ці риси витримані. Є чисто «галицькі» фрази: я «дуже тішився» успіхами якогось літератора; я «захоплювався» життєвими вчинками ще когось там. Але є декілька непоганих, щемливих матеріялів: про Опанаса Заливаху, про Василя Кожелянка, про Юрка Покальчука, про Ярослава Довгана, про Марійку Микицей…

Я думаю, ця книга для багатьох буде гарним причинком для роздумів: про дитинство, про молодість, про втрати і прощання. 

І тільки ті, які знають Івана Ципердюка, і були свідками його особистих метаморфоз, – із наївного хлопчини у «викінченого»  галицького пана, – будуть перегортати книгу із відчуттям, мовби переглядають якийсь  давній запилюжений сімейний альбом, де на старих чорно-білих світлинах зафіксувався образ друга дитинства, який, на жаль, виріс і про якого ми більше нічого не чули…


Ця рецензія надійшла на конкурс літературних критиків, який книжковий портал «Буквоїд» проводить спільно із видавничим домом
«Most Publishing» , видавництвом  «Грані-Т»,  магазином  «Читайка», літературним конкурсом "Коронація слова"  та Міжнародним благодійним фондом «Мистецька скарбниця».

УМОВИ КОНКУРСУ

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

19.12.2024|11:01
Топ БараБуки: довгий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
19.12.2024|07:49
Топ продажів видавництва VIVAT у 2024 році
18.12.2024|13:16
Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
17.12.2024|19:44
Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
17.12.2024|19:09
Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
10.12.2024|18:36
День народження Видавництва Старого Лева
10.12.2024|10:44
На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
10.12.2024|10:38
Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу
10.12.2024|10:35
Ретроспективні фільми «7 психопатів», «Орландо» і «Володарі часу» покажуть узимку в кінотеатрах України
10.12.2024|10:30
У Києві презентують книжку “Спіймати невловиме. Путівник світом есеїстики”


Партнери